Відтак, в понятті кримінальної відповідальності повинна відображатися ця реалізація юридичного зв'язку держави і особи, що виник з вчиненням останньою злочину, тобто її об'єктивно-суб'єктивний характер.

Вищевказані ознаки є, на мою думку, істотними, необхідними і достатніми для визначення поняття кримінальної відповідальності. Проте, більш повне уявлення про інститут кримінальної відповідальності можна отримати встановивши її структуру.

Важливе значення для цього має з'ясування моменту виникнення і припинення кримінальної відповідальності. Однак і тут існує розмаїття думок. Кримінальне право України. (Загальна частина): Підручник / Кол. авторів Бабенко А.М., Вапсва Ю.А., Грищук В.К. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. ? Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. - С. 56 Одні дослідники вважають, що кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, коли на їхню думку, власне і виникають кримінальні правовідносини, інші - з моменту притягнення особи як обвинуваченого, треті - з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду тощо.

Дане питання дійсно є дискусійним, але виходячи з того, що ми з'ясовуємо поняття кримінальної відповідальності не тільки в теоретичному аспекті, а, насамперед, на основі аналізу чинних правових норм, то вирішення цього питання може викликати дискусії лише в науці.

Мова йде про те, що Конституційний Суд України своїм рішенням у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення Конституція України : - К “Центр К57 учбової літератури ”, 2013. - С. 20положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) закріпив, що настання кримінальної відповідальності має місце з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а пред'явлення обвинувачення слід розглядати як притягнення до кримінальної відповідальності.

Хоча Конституційний Суд України не запропонував свого бачення поняття кримінальної відповідальності та форм, в яких вона може реалізуватися, проте розмежування понять притягнення до кримінальної відповідальності та її настання має важливе значення.

Зокрема, визнання моментом настання кримінальної відповідальності моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду є підставою для висновку про те, що оскільки обвинувальний вирок суду за своїм характером є актом засудження, негативної оцінки діяння та особи, яка його вчинила, то обов'язковим структурним елементом кримінальної відповідальності є осуд судом від імені держави, вчиненого діяння та особи, яка його вчинила.

Кримінальне право України. (Загальна частина): Підручник / Кол. авторів Бабенко А.М., Вапсва Ю.А., Грищук В.К. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. ? Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. - С. 57 Факультативними структурними елементами кримінальної відповідальності слід визнавати також виконання призначеного в обвинувальному вироку покарання та судимість. Якщо питання про визнання виконання (відбування) покарання структурним елементом кримінальної відповідальності визнається більшістю вчених, то щодо судимості дане твердження потребує додаткової аргументації.

Підставою для твердження, що судимість слід вважати елементом структури кримінальної відповідальності, є, зокрема, положення, викладене Кримінальний кодекс України .-С.: ТОВ “ВВП НОТІС” , 2014 - С. 7в ч. 1 ст. 5 Кримінально кодексу, в якому зазначено, що “Закон про кримінальну відповідальність, який пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які … відбули покарання, але мають судимість” . Підтверджується це і в Кримінальний кодекс України .-С.: ТОВ “ВВП НОТІС” , 2014 -С. 186п. 11 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень, в якому закріплено, що “правила, встановлені

Кримінальним кодексом України 1960 р. стосовно ... погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом'якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб”.

Підставою для висновку, що судимість саме факультативний структурний елемент кримінальної відповідальності, є аналіз положень ст. 88 Кримінального кодексу України, в якій зазначено, що “особа вважається судимою з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості (ч.1 ст.88 КК України)”, однак, у випадку “...звільнення від покарання... визнаються такими, що не мають судимості” (ч.3 ст.88 КК України). Тобто, у випадку осуду судом від імені держави, вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, поєднаного з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання, кримінальна відповідальність має місце, а судимість не виникає. Кримінальне право України. (Загальна частина): Підручник / Кол. авторів Бабенко А.М., Вапсва Ю.А., Грищук В.К. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. ? Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. - С. 58

В окремих випадках кримінальна відповідальність може, окрім вищеназваних, містити й інші елементи. Наприклад, у випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладанням на винного окремих обов'язків, визначених ст. 76 Кримінального кодексу України, окрім осуду судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила та призначення покарання, кримінальна відповідальність полягає в наявності протягом іспитового строку загрози виконання (відбування) покарання та перетерпінні засудженою особою позбавлень і обмежень, конкретизованих вироком суду, які не є покаранням. Отож, загрозу відбування покарання та перетерпіння позбавлень і обмежень конкретизованих вироком суду, які не є покаранням, слід також визнавати факультативними структурними елементами кримінальної відповідальності.

1.1Основний зміст кримінальної відповідальності

Наведена вище характеристика кримінальної відповідальності не ”заважає” дискусіям у теорії кримінального права з приводу основного змісту цього поняття. Найбільш поширеними в цьому плані точками зору є такі: Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999 - С.74

1. Визначення кримінальної відповідальності як обов'язку відповісти за вчинення забороненого кримінальним законодавством суспільно небезпечного діяння і стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру.

2. Розуміння кримінальної відповідальності як реального покладання на особу, що вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу.

3. Ототожнення кримінальної відповідальності та покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкцій.

4. Розгляд кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин або як сукупності кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих відносин.

Із наведених точок зору більш слушною видається та, що розглядає кримінальну відповідальність як реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. Єдине уточнення, яке потрібно зробити -- в окремих випадках кримінальна відповідальність може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинила злочин . Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999 - С. 75

Інші точки зору, як уявляється, в тій чи іншій мірі не відповідають основним юридичним ознакам кримінальної відповідальності. Так, обов'язок особи відповісти за вчинення злочину і стерпіти передбачені кримінальним законом обмеження не є реакцією держави на вчинений злочин. У цьому плані, очевидно, сам по собі обов'язок не може бути кримінальною відповідальністю. Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова. Х., “Право”, 1997 - С. 7

Не можна ототожнювати кримінальну відповідальність і покарання. Покарання є основою, але не єдиною формою кримінальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, положення ч. 1 ст. 3 та ст. 50 Кримінального кодексу.

Щодо розуміння кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин, то воно занадто розширює її зміст. Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність, а їх співвідношення потребує окремого розгляду.

1.2 Форми реалізації кримінальної відповідальності

Цілком очевидно, що виділення окремих форм реалізації кримінальної відповідальності можливе лише за умови попереднього визначення самої кримінальної відповідальності. Відомо, що дефініція цього поняття в законодавстві відсутня, а в літературі викликала гостру дискусію. Пономаренко Ю. А. Поняття кримінальної відповідальності // Проблеми законності: Академіч. зб. наук. праць. Вип. 102 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2009. - 140 - 143 c. Усвідомлюючи, що визначення поняття кримінальної відповідальності є предметом окремого дослідження, я виходжу з того, що кримінальна відповідальність - це передбачені кримінальним законом обмеження прав і свобод особи за вчинення нею кримінального правопорушення. Зміст кримінальної відповідальності становлять ті види правообмежувальних заходів, які володіють всіма ознаками, що притаманні кримінальній відповідальності.

Це, зокрема: покарання, заходи, що застосовуються замість покарання при умовному звільненні від нього, й судимість. Пономаренко Ю. А. Поняття кримінальної відповідальності // Проблеми законності: Академіч. зб. наук. праць. Вип. 102 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2009. - С. 144 - 148 c. Натомість не є кримінальною відповідальністю окремі заходи впливу на особу, яка вчинила злочин, що хоч і передбачаються кримінальним законодавством, проте не полягають в обмеженні її прав чи свобод. Так, Законом України від 18.04.2013, що має набути чинності 16.01.2014 Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України: Закон України № 222-VII від 18 квітня 2013 р. // Офіційний вісник України. - 2013. - № 46. - Ст. 1629., до КК України введене поняття «інших заходів кримінально-правового характеру», до яких віднесені спеціальна конфіскація, примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Зокрема, спеціальна конфіскація «полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна за умови вчинення злочину у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу» ст. 961 і може відповідно до ч. 1 ст. 962 застосовуватися «у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику, а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання». Цілком очевидно, що в переважній більшості з описаних у ст. 962 Кримінальному кодексі випадків спеціальна конфіскація застосовуватиметься до майна, на яке у його володільця право власності не виникає.