В даному разі до змісту конкретизованої і, відповідно, реальної кримінальної відповідальності особи не включається головний її правообмежувальний захід - покарання. Відповідно він не може бути й замінений іншим заходом - заходами, що застосовуються замість покарання при умовному звільненні від нього. Кримінальна відповідальність при такій формі її реалізації представлена лише одним заходом - осудом, однак і він з'являється й одночасно втрачає своє кримінально-правове значення в момент набрання вироком законної сили. В цих випадках особа знаходиться в стані засудженої лише мить - нікчемно малу точку в часі (момент набрання вироком законної сили), після якої вона знову вважається не судимою і не може бути не те що піддана правообмеженням, характерним для судимості, а й навіть докорена за факт вчинення злочину. Викладене свідчить, що при першій формі її реалізації кримінальна відповідальність особи фактично відсутня, у зв'язку з чим, положення ч.ч. 4 і 5 ст. 74 КК України мають бути, на мій погляд, або реформовані в напрямку перетворення їх на умовну підставу звільнення від покарання зі встановленням іспитового строку, або трансформовані в інститут звільнення від кримінальної відповідальності, або ж виключені. Друга форма реалізації кримінальної відповідальності, яка за задумом законодавця повинна була стати найбільш типовою, полягає в засудженні особи з призначенням їй покарання і його реальним відбуванням. У даному разі до змісту конкретизованої та реальної кримінальної відповідальності належать два її заходи: покарання та судимість. При цьому перший, будучи за змістом своїх правообмежень, як правило більш суворим за другий, за строком їх реалізації, як правило, є коротшим. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання обвинувальним вироком суду законної сили, протягом усього строку відбування покарання та ще, як правило, певний час після його відбуття - до моменту погашення або зняття судимості. Втім, дані судової статистики останніх років свідчать про те, що ця форма реалізації кримінальної відповідальності не стала найбільш поширеною.

Суди наразі віддають перевагу наступній, тертій формі її реалізації. Третя форма реалізації кримінальної відповідальності полягає в засудженні особи з призначенням їй покарання, від реального відбування якого вона звільняється і яке замінюється їй іншими заходами. Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних, робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ч. 2 тієї ж статті, суд також приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено таке ж покарання, як назване вище, а також узгоджено звільнення від його відбування з випробуванням. У цих випадках суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. В цьому разі конкретизована кримінальна відповідальність особи, окрім осуду, містить як покарання, так і заходи, що застосовуються замість нього, при умовному звільненні від покарання. Реальна ж кримінальна відповідальність особи в оптимальному для неї варіанті (ч. 1 ст. 78 КК України) містить виключно заходи, що застосовуються замість покарання (ст. 76 КК України), а також судимість (пункти 1 і 2 статті 89 КК України). Однак, у разі якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє його для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст. 787 КК України).

В цьому разі реальна кримінальна відповідальність особи доповнюється покаранням і фактично включає в себе усі три заходи. Інколи в літературі виділяються й деякі інші форми реалізації кримінальної відповідальності. Так, наприклад, В. К. Грищук відносить до форм реалізації кримінальної відповідальності також і звільнення від неї [2, с. 96-97]. Погодитися з таким твердженням не уявляється за можливе, оскільки при звільненні від кримінальної відповідальності жоден її захід не застосовується до особи, яка вчинила злочин. В тій моделі, в якій інститут звільнення від кримінальної відповідальності реалізований у чинному кримінальному законодавстві України, при застосуванні його норм держава, фактично, відмовляється від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, не вирішуючи питання про її винуватість. Таким чином, навіть осуду з боку держави при звільненні від кримінальної відповідальності особа не зазнає, не говорячи вже про інші заходи кримінальної відповідальності. Викладене дає підстави для висновку, що виділення форм реалізації кримінальної відповідальності можливе лише на правозастосовному рівні і такі форми мають розрізнятися між собою залежно від наповнюваності кримінальної відповідальності конкретної особи окремими її заходами. З урахуванням цього має проводитися кримінально-правова політика держави як на рівні законотворчості, так і на рівні застосування кримінального законодавства.

Висновок до розділу 1

Викладене дає підстави для твердження, що структурно кримінальна відповідальність за чинним Кримінальним кодексом України включає один обов'язковий елемент: осуд судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила; і п'ять факультативних - призначення покарання, загрозу виконання (відбування) покарання; виконання (відбування) покарання; позбавлення і обмеження, конкретизовані вироком суду, які не є покаранням; судимість. Запропонований перелік елементів кримінальної відповідальності є вичерпним, хоча і може бути деталізованим.

Отже враховуючи викладене можна сказати, що поняття, кримінальна відповідальність ? це регламентована кримінальним законом одна з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, яка полягає, з однієї сторони - в осуді судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, як правило поєднаному з призначенням їй покарання, а в певних випадках також у виконанні призначеного покарання і (чи) забезпеченні інших встановлених вироком суду позбавлень і обмежень, які не є покаранням, та судимості, а з іншої - у вимушеному їх перетерпінні засудженим.

Більш загально поняття кримінальної відповідальності можна визначити, як одну з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, яка полягає в застосуванні від імені держави до особи винної у вчиненні злочину передбачених кримінальним законом обмежень та у вимушеному їх перетерпінні засудженим.

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ПРИТЯГНЕННЯ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ

Проблема підстав кримінальної відповідальності на мою думку одна з найважливіших та чи не найбільш складних і дискусійних в науці кримінального права, яка має не тільки юридичне, а й політичне значення. Через призму її вирішення визначається характер кримінальної політики держави, рівень законності, правове становище особи в суспільстві тощо.

Визначити підстави кримінальної відповідальності - означає відповісти на такі питання: за що і чому особа має підлягати такій відповідальності? Чому в держави виникає право на осуд особи, можливість застосувати передбачені кримінальним законом заходи примусу?

Кримінальне право України. (Загальна частина): Підручник / Кол. авторів Бабенко А.М., Вапсва Ю.А., Грищук В.К. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. ? Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. - C. 60Така відповідь може мати кілька аспектів. Зокрема, відповідати на вище поставлені питання прийнято:

а) на філософському рівні;

б) на нормативному рівні;

в) на рівні науки кримінального права.

Взагалі, термін «підстава» трактується по-різному. Це і основа, і те, головне, на чому щось базується, і те, чим пояснюються, виправдовуються певні вчинки, поведінка.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- 2-е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- C. 32.У філософії підстава розглядається як достатня умова існування певного явища, її з'ясування певною мірою є поясненням цього явища. Філософське осмислення питання про те, за що і чому особа має підлягати кримінальній відповідальності, пов'язане з різними концепціями щодо ролі причинності у природі та суспільстві. Наше суспільство і держава виходять із того, що злочинець, як особа, що наділена свідомістю і волею, повинен бути здатен співвідносити свою поведінку з кримінально-правовими заборонами і лише тому може підлягати кримінальній відповідальності за їх недотримання. Проте, щоб обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати кримінально-правової заборони. У зв'язку з цим слід з'ясувати, в якому ступені взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його?

Деякі вченні вважають що людина подібна до машини, що лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- 2-е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- C. 33.кожен учинок людини, у тому числі і злочин, є неминучим, оскільки він уже визначений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини.

У такому випадку людина -- раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально уже визначена. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то є неможливою моральна оцінка вчиненого.

Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об'єктивній шкідливості злочину для суспільства. Протилежний погляд Кримінальне право України. (Загальна частина): Підручник / Кол. авторів Бабенко А.М., Вапсва Ю.А., Грищук В.К. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. ? Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. - C. 61.індетермінізм - філософське ідеалістичне вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства й людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічим не обмежена свобода волі.

Злочинна поведінка людини визначається злою волею, що існує незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі й від її розуму і совісті. Вільна воля, і тільки вона, вибирає, як вчинити людині в певній ситуації.Тому в основі обґрунтування засудження особи за вчинений злочин є порочність цієї злої вільної волі злочинця.