Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 14 ЗУ від 2 червня 2011 р. "Про безоплатну правову допомогу" такі особи є суб'єктами права на безоплатну правову допомогу. Тому, якщо для захисту неповнолітнього не було залучено (запрошено) захисника, то відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КПК слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя чи суд постановляє ухвалу, якою доручає Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката є обов'язковою для негайного виконання.

2. Особливості досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

Відповідно статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

З урахуванням проведеного розслідування та вікової категорії підозрюваних слідчим, прокурором може прийматися одне з таких рішень: закриття кримінального провадження; звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 КПК України неповнолітня особа - це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Проте серед неповнолітніх в Кримінальному кодексі України виокремлюється ще ряд категорій осіб, зокрема: 1) малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку, 2) новонароджені діти, 3) діти, які не досягли 16-річного віку, тощо. Коли йдеться про кримінальну відповідальність, то мають на увазі виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В такому розумінні неповнолітніми, слід вважати, осіб які досягли 16-річного віку, в окремих випадках 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

До такої категорії громадян існує положення щодо можливості застосування до неповнолітнього підозрюваного примусових заходів виховного характеру.

Зокрема, відповідно до статті 497 КПК України, якщо під час досудового розслідування прокурор дійде до висновку про можливе виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, а неповнолітній обвинувачений та його представник не заперечує, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду.

Під час судового розгляду суд за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.497 КПК України, може прийняти позитивне рішення та задовольнити клопотання прокурора призначити неповнолітньому обвинуваченому примусові заходи виховного характеру.

Це обумовлено гуманізацією кримінального процесуального законодавства щодо діянь, учинених неповнолітніми, та можливістю перевиховання осіб, не застосовуючи до них кримінального покарання, що відповідає основним вимогам міжнародних Договорів та Конвенцій щодо захисту прав та свобод дітей.

Згідно з частиною 2 статті 492 КПК України за наявності підстав, передбачених кримінальним процесуальним кодексом до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених КПК. Застосування запобіжного заходу можливе лише у виняткових випадках, за наявності передбачених законом підстав і передбаченому законом порядку

При обранні щодо неповнолітнього підозрюваного конкретного запобіжного заходу застосовуються положення КПК про загальні підстави та порядок обрання запобіжного заходу слідчим, прокурором, які повинні обов'язково врахувати його вікові психологічні особливості і рід заняття.

Зокрема, до неповнолітнього підозрюваного може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених частиною 1 статті 176 КПК України :

- особисте зобов'язання;

- особиста порука;

- застава;

- домашній арешт;

- тримання під вартою.

Законодавець передбачив застосовування щодо неповнолітнього підозрюваного особливого запобіжного заходу як передання неповнолітнього підозрюваного під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а якщо особа виховується в дитячих закладах - адміністрації цієї установи (стаття 493 КПК України).

Крім того, ураховується мета і підстава застосування запобіжного заходу. Зокрема, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно вплинути на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчиняти це правопорушення.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатніх підстав слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може вчинити вказані дії. Слідчий прокурор не мають права без наявності зазначених підстав звертатися до слідчого судді, суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу.

Також до неповнолітніх осіб застосовується запобіжний захід у вигляді затримання тримання під вартою. Але відповідно до ч 2 ст.492 КПК України дані запобіжні заходи можуть застосовуватися до неповнолітнього лише в разі, якщо він підозрюється або обвинувачується в учиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умов, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить настанню вищевказаних ризиків, тобто неповнолітній не розпочне спроб до вчинення нових кримінальних правопорушень, не буде перешкоджати встановленню істини в справі, не переховується від слідства і суду. Слід зазначити, що відповідно до закону, обрання запобіжного заходу - тримання під вартою, можливий тільки за рішенням слідчого судді, суду. При вирішенні питання про підтримку клопотання слідчого про цей запобіжний захід прокурор зобов'язаний старанно ознайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження, що містять підстави для тримання неповнолітнього під вартою, й особисто, в усіх без винятку випадках, допитати неповнолітнього підозрюваного.

Як виняток, без ухвали слідчого судді, суду неповнолітня особа може бути затримана уповноваженою службовою особою у випадках, визначених у статті 208 КПК України (Затримання уповноваженою службовою особою), але не пізніше 60 годин з моменту фактичного затримання повинна бути доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу чи звільнена (ч. 2 ст. 211 КПК України).

Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють. Також у передбачені КПК України строки розглядається слідчим суддею, судом на загальних підставах клопотання прокурора або слідчого за погодженням з прокурором про обрання стосовно неповнолітнього підозрюваного. Порядок складання клопотання визначені статтею 184 КПК України.

3. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

Відповідно до статті 91 КПК України обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні є:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Також відповідно до статті 485 КПК України під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених статтею 91 КПК, також з'ясовуються:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічною хворобою, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

За змістом ст. 485 КПК названі в ній обставини доповнюють та конкретизують ті, що передбачені ст. 91 КПК, мають значення для кримінального провадження щодо неповнолітніх і підлягають обов'язковому з'ясуванню під час досудового розслідування і судового розгляду.

Встановлення точного віку неповнолітнього має як кримінально-правове, так і кримінально-процесуальне значення, зокрема, у випадках, коли необхідно з'ясувати:

- чи досягла особа на момент вчинення діяння віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за це діяння;

- чи є ця особа неповнолітньою на момент вирішення під час досудового розслідування і судового розгляду питання про забезпечення обов'язкової участі захисника, допуску до участі в провадженні законного представника та інших осіб, про застосування спеціального для неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді переданім під нагляд;

- чи є ця особа неповнолітньою на момент вирішення судом питання про можливість застосування до неї примусових заходів виховного характеру.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, є обставиною, яка пом'якшує покарання.