Кримінально-правове значення віку суб'єкта складу злочину при кваліфікації

У статті проаналізовано кримінально-правове значення віку суб'єкта складу злочину при кваліфікації. Сформульовано правила щодо кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням віку суб'єкта складу злочину.

Ключові слова: вік, суб'єкт складу злочину, кваліфікація

В статье проанализировано криминально-правовое значение возраста субъекта состава преступления при квалификации. Сформулированы правила относительно квалификации общественно опасного деяния с учетом возраста субъекта состава преступления.

Ключевые слова: возраст, субъект состава преступления, квалификация.

Vovk M.Z. CRIMINAL AND LEGAL SIGNIFICANCE OF THE AGE OF THE SUBJECT OF CORPUS DELICTI FOR THE QUALIFICATION OF CRIMES

The article deals with the criminal and legal significance of the age of the subject of corpus delicti for the qualification of crimes. The rules of the qualification of a socially dangerous act taking into consideration the age of the subject of corpus delicti are formulated.

Key words: age, subject of corpus delicti, qualification.

Постановка проблеми. Вік є обов'язковою ознакою суб'єкта складу злочину, тому під час кваліфікації всіх суспільно небезпечних діянь виникає необхідність встановити, що особа досягла необхідного віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Вік особи, яка вчиняє дії, з яких складається об'єктивна сторона злочину, може по-різному впливати на кримінально-правову оцінку цих дій. Тому вважаємо за доцільне проаналізувати кримінально-правове значення віку суб'єкта складу злочину при кваліфікації. Це допоможе уникнути помилок на практиці під час здійснення кримінально-правової кваліфікації суспільно-небезпечних діянь.

Ступінь розробленості проблеми. Кримінально-правове значення віку суб'єкта складу злочину при кваліфікації не аналізувалося комплексно жодним автором. У низці кримінально-правових досліджень висвітлюються тільки фрагментарно окремі питання, що пов'язані з віком суб'єкта складу злочину при кваліфікації. Так, О.І. Рарог акцентує увагу на значенні зниженого, загального та підвищеного мінімального віку суб'єкта складу злочину при кваліфікації; А.П. Перминова, Н.П. Шевченко, С.Ш. Ахмедова, В.В. Дзунд за, М.В. Іванова, А.В. Ткаченко зосередили свою увагу на кваліфікації за втягнення неповнолітнього в злочинну або іншу антигромадську діяльність у разі відсутності переваги у віці (незначної різниці у віці) між нею і потерпілим, що обчислюється місяцями, а тим більше днями; В.О. Навроцький, Р.І. Міхеєв на значенні віку окремих співучасників для кваліфікації їх діянь. Однак багато із цих питань є дискусійними, невирішеними і такими, що потребують подальшого наукового дослідження.

Тому метою цієї статті є аналіз кримінально-правового значення віку суб'єкта складу злочину при кваліфікації та вирішення на теоретичному рівні проблемних питань, що пов'язані з віком суб'єкта злочину і мають значення при кваліфікації.

Виклад основного матеріалу. У ст. 22 КК України міститься вказівка на мінімальний вік суб'єкта складу злочину. Так, відповідно до цієї статті кримінальній відповідальності можуть підлягати особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років (загальний мінімальний вік суб'єкта складу злочину), а особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, можуть підлягати кримінальній відповідальності лише за вчинення окремих злочинів, вичерпний перелік яких передбачений цим кодексом (знижений мінімальний вік суб'єкта складу злочину).

У кримінально-правовій літературі деякі вчені виділяють підвищений мінімальний вік суб'єкта складу злочину, тобто вважають, що загальним суб'єктом деяких складів злочинів, передбачених КК України, можуть бути особи, які досягли 18-річного віку [1, с. 121]. На це звертає увагу і Пленум Верховного Суду України у Постанові від 27 лютого 2004 р. № 2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» [2, с. 284].

Вчинення суспільно небезпечного діяння особою, що не досягла зниженого мінімального віку суб'єкта складу злочину, тобто 14-річного віку, свідчить про те, що немає суб'єкта складу злочину, а отже, немає складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність [3, с. 148].

Суспільно небезпечне діяння особи, що не досягла загального мінімального віку суб'єкта складу злочину, тобто 16-річного віку оцінюється по-різному. Перша ситуація передбачає, що особа, що не досягла загального мінімального віку суб'єкта, не підлягає кримінальній відповідальності за суспільно небезпечні діяння, за які встановлюється відповідальність із 16 років [3, с. 149].

Відповідно до другої ситуації необхідно враховувати, що деякі склади злочинів, кримінальна відповідальність за які настає тільки з 16 років, містять елементи інших складів злочинів, відповідальність за які настає з 14 років. Тому недосягнення загального віку суб'єкта складу злочину, тобто 16 років, з якого допустима відповідальність за даний склад злочину, не виключає кримінальної відповідальності за інші злочини, склад яких міститься у фактично вчинених особою діях, тобто за склади злочинів, відповідальність за які настає з 14 років [4, с. 198]. Однак на практиці трапляються випадки, коли суди цього не враховують. Так, Макарівським районним судом Київської області П. засуджено за ст. 297 КК України. Обставини справи такі: 13 червня 2004 року у с. Грузькому Макарівського району Київської області П. разом із Ч. на місцевому кладовищі викрав з могил Г. та С. алюмінієві огорожі вартістю 370 грн. В апеляційному та касаційному порядку справа не розглядалась. Заступник прокурора Київської області в клопотанні про перегляд справи в порядку виключного провадження порушив питання про скасування постановленого щодо П. судового рішення у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, зокрема оскільки П. не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 297 КК України, він просить вирок скасувати, а кримінальну справу закрити за відсутністю в діях останнього складу злочину. Судова палата в кримінальних справах та Військова судова колегія Верховного Суду України клопотання заступника прокурора задовольнили, вказавши наступне. Із матеріалів справи вбачається, що П. народився 23 лютого 1989 р., а злочин ним було вчинено 13 червня 2004 року, тобто на момент вчинення інкримінованого діяння його вік становив 15 років 3 місяці. Злочин, передбачений ст. 297 КК України, до переліку злочинів, за які особа може підлягати кримінальній відповідальності у віці від 14 до 16 років, не включено. Таким чином, встановлено, що під час вчинення суспільно небезпечного діяння П. не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тому судом його засуджено необґрунтовано [5]. Видається, що суд неправильно кваліфікував дії П., оскільки неврахував, що склад злочину, передбачений ст. 297 КК України, містить елементи складу злочину, передбаченого ст. 185 КК України. Тому були всі підстави, щоб притягти П. до відповідальності за ст. 185 КК України.

У кримінально-правовій літературі найбільш повно і переконливо питання про те, що вчинення особою дій, передбачених статтею Особливої частини КК, щодо якої вона не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, можна кваліфікувати за іншими статтями Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за фактично вчинене, але за умови досягнення меншого віку, обґрунтував В.О. Навроцький. Цей вчений зазначає, що «вирішуючи питання про кримінально-правову оцінку діянь осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за діяння, передбачені однією статтею Особливої частини КК, проте досягли віку, з якого настає відповідальність за іншими статтями, що передбачають фактично вчинене, слід враховувати такі положення:

1) відповідальність осіб відповідного віку не може бути різною залежно від того, вчинено злочин одноосібно чи разом з особами, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;

2) виділення в КК норм про складені злочини чи спеціальних норм, щодо яких передбачений більш високий вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, не спрямоване на декриміналізацію діянь з урахуванням віку особи. Такі норми призначені диференціювати відповідальність (як правило, у бік посилення);

3) загальні норми та норми, з яких утворені норми про складені злочини, діють одночасно зі спеціальними нормами та нормами про складені злочини. Передбачені ними склади злочинів відрізняються «віковою» ознакою суб'єкта складу злочину. Тому відповідні статті Особливої частини КК не конкурують між собою, а перебувають у відносинах суміжності. Щодо них не повинні застосовуватися правила кваліфікації, згідно з одним з яких перевагу має стаття про складений злочин, а з іншим - стаття, яка містить спеціальну норму;

4) наявність всіх ознак складу злочину, передбаченого іншою статтею Особливої частини КК, означає, що існує підстава кримінальної відповідальності. Відповідальність не може виключатися тому, що в скоєному немає ознак складу іншого злочину (передбаченого статтею з більш високим віком, з якого може наставати кримінальна відповідальність);

5) аналогічні ситуації, пов'язані з відсутністю інших ознак складу злочину, вирішуються на користь кваліфікації за статтями КК, щодо яких є ознаки складу злочину. Так, за розкрадання чужого майна особа, яка не наділена ознаками суб'єкта злочину, передбаченого ст. 191 КК, відповідає як за крадіжку чи шахрайство». Тому цей вчений робить висновок, що діяння осіб, які не досягли відповідного віку, повинні кваліфікуватись за тими статтями КК, щодо яких вони наділені ознаками суб'єкта [6, с. 252-253].

Аналогічно вирішується питання у випадку недосягнення особою підвищеного мінімального віку суб'єкта складу злочину.

У науці кримінального права існує думка, що в окремих випадках як незлочинне потрібно оцінювати суспільно небезпечне діяння вчинене особою, що досягла підвищеного віку суб'єкта складу злочину. Зокрема, на думку окремих вчених, особа не підлягає кримінальній відповідальності за втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність у разі відсутності переваги у віці (незначної різниці у віці) між нею і потерпілим, що обчислюється місяцями, а тим більше днями. Так, у свій час А.П. Перминова відзначала, що якщо 18-річ- ний вчинив злочин із підлітком, якому 17 років, то навряд у цьому випадку першому потрібно ставити в провину злочин, що передбачений ст. 210 КК Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, особливо якщо підлітки жили разом і ніхто із них не відчував якоїсь ролі іншого. У цьому випадку немає втягнення в силу відсутності переваги у віці, хоча формально один є дорослим, а інший - неповнолітнім.