Інша група науковців висловлює протилежну точку зору, зокрема вважає, що кримінальна відповідальність повинна наставати незалежно ні від якої «вікової близькості». Н.П. Шевченко на користь цієї позиції наводить такі аргументи. Цей незначний віковий проміжок між неповнолітнім і особою, що досягла 18-річного віку, стає в реальності вельми істотним, оскільки визначає різну ступінь формування особи, різний життєвий досвід, фізичний розвиток, погляди на життя і навколишню дійсність. Тому він не повинен служити підставою до відмови в кримінальному переслідуванні. Незначна різниця у віці винного і потерпілого не змінює юридичної природи вчиненого і не звільняє від відповідальності за втягнення [8, с. 137]. С.Ш. Ахмедова зазначає, що у випадку встановлення вікової близькості питання про можливого суб'єкта із законодавчого поля повністю передається на розсуд суду, що є недопустимим [9, с. 99]. В.В. Дзундза, М.В. Іванова, А.В. Ткаченко вважають, що вирішення зазначеної проблеми повинно здійснюватися з урахуванням соціальної зумовленості розглянутого складу злочину, інтересів найбільше ефективної охорони нормального розвитку та виховання неповнолітніх, а також принципових положень кримінальної політики в боротьбі зі злочинністю неповнолітніх. Варто також прийняти до уваги, що притягнення до кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність - важливий засіб попередження злочинності неповнолітніх, одна з умов, що допомагають зупинити подальшу моральну деградацію неповнолітніх [10, с. 62; 11, с. 46; 12, с. 51].

На нашу думку, під час вирішення питання кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність у разі відсутності переваги у віці потрібно враховувати, чи заподіюється шкода об'єкту кримінально-правової охорони. Об'єктом складузлочину, передбаченого ст. 304 КК України, є відносини, що пов'язані з нормальним становленням неповнолітнього - його фізичним, психічним і соціальним розвитком. Розвиток конкретного індивіда відбувається своєрідно. Тому неможливо визначити точних меж періодів розвитку людини, зокрема невідомо, коли закінчується неповнолітній вік і починається дорослий вік. У зв'язку із цим у потерпілого, який на декілька місяців чи днів є молодший за суб'єкта відповідного складу злочину, може бути завершений фізичний, психічний і соціальний розвиток. А оскільки такий розвиток завершився, то видається, що в такому випадку не буде заподіюватись шкода об'єкту кримінально-правової охорони. Тому питання про те, чи особа підлягає кримінальній відповідальності за втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність у разі незначної різниці у віці між нею і потерпілим, що обчислюється місяцями, а тим більше днями, слід вирішувати в кожному конкретному випадку шляхом проведення експертизи.

Вчинення особою суспільно небезпечних дій, передбачених статтею Особливої частини КК України, в разі коли вона не досягла мінімального віку спеціального суб'єкта складу злочину, можна кваліфікувати за іншими статтями Особливої частини КК України, що передбачають відповідальність за фактично вчинене та щодо яких вона досягла мінімального віку загального суб'єкта складу злочину. Наприклад, особа не досягла 18-річного віку, коли за загальним правилом може бути службовою особою, і вчинила ухилення від сплати податків, що не входять в систему оподаткування, що визначена податковим законодавством, то вчинене слід кваліфікувати за ст. 192 КК України. Якщо відповідні дії вчиняє службова особа, то тоді потрібно кваліфікувати за ст. 364 КК України.

На практиці зустрічаються випадки, коли злочин вчиняється не однією особою, а в співучасті. Загальновизнаним на сьогодні в теорії кримінального права є те, що всі співучасники повинні бути наділені ознаками суб'єкта складу злочину, зокрема досягнути віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Однак раніше як у кримінально-правовій науці, так і в правозастосовній практиці це питання ставилося під сумнів під час з'ясування кількісної ознаки групи осіб. Так, Р.Р. Галіакбаров, Р.І. Міхеєв, Р.Д. Сабіров й інші намагалися обґрунтувати можливість вчинення групового злочину, коли одна особа наділена всіма ознаками суб'єкта складу злочину, а інші особи, що беруть участь у вчиненому, необхідними ознаками суб'єкта складу злочину не володіли, наприклад, не досягли віку, з досягненням якого можна підлягати кримінальній відповідальності.

Свого часу Пленум Верховного Суду визнавав можливість кваліфікації злочину як вчиненого групою осіб і тоді, коли лише одна особа підлягала кримінальній відповідальності. Так, у ч. 2 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 «Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини» містилось роз'яснення, що «дії учасника групового зґвалтування підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 117 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності» [16, с. І11].

Аналіз норми, яка передбачена в ст. 26 КК України, унеможливлює таке розуміння групи осіб, як форми співучасті. У таких випадках винна особа діє як посередній виконавець.

Під час вчинення злочину співучасник може помилятись щодо фактичного віку іншого співучасника. У науці кримінального права дискусійним є питання кваліфікації діяння співучасника, який помилявся щодо фактичного віку іншого співучасника. Так, на думку одних науковців, такі випадки повинні вважатися посереднім виконанням [17, с. 12]. Інші науковці вважають, що помилка в ознаках співучасника не повинна впливати на оцінку посягання, воно має кваліфікуватися як закінчений злочин, вчинений групою осіб [18, с. 87], треті - що такі посягання потрібно кваліфікувати як замах на вчинення групового злочину [6, с. 303]. Видається, що правильною є остання позиція, оскільки кожен учасник із співучасників усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності та дії чи бездіяльності інших співучасників. Кожен знає, що він вчиняє злочин спільно з іншими співучасниками. Кожен бажає чи свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків спільного посягання.

злочин кримінальний правовий

Висновок

Таким чином, можна запропонувати такі правила кваліфікації з урахуванням віку суб'єкта складу злочину:

1) суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка не досягла 14-річного віку, не повинно кваліфікуватись як злочин;

2) суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка не досягла 16-річного або підвищеного мінімального віку суб'єкта складу злочину, не повинно кваліфікуватись як злочин за статтею КК України, кримінальна відповідальність за якою може наставати відповідно з 16-річного чи підвищеного мінімального віку суб'єкта складу злочину. Однак може кваліфікуватись як злочин за іншими статтями КК України, кримінальна відповідальність за якими може наставати відповідно з 14-річного чи з 16-річного віку;

3) втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність у разі незначної різниці у віці між ним і суб'єктом складу злочину не потрібно кваліфікувати як злочин у випадку, коли буде доведено, що його (потерпілого) фізичний, психічний і соціальний розвиток завершився;

4) суспільно небезпечне діяння співучасника, який помилявся щодо фактичного віку іншого співучасника, потрібно кваліфікувати як замах на вчинення групового злочину.

Література

1.Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - Вид. 4-те, переробл. та до- пов. - К .: Атіка, 2008. - 376 с.

2.Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. №2 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: вид. 4-те. - Х. : «Одіссей», 2008. - 528 с.

3.Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-е вид., пе- рероб і допов. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

4.Рарог А.И. Настольная книга судьи по квалификации преступлений: практ. пособие / А.И. Рарог. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. - 224 с.

5.Ухвала Верховного Суду України на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії від 11 листопада 2005 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу. D90286CFEFCB8C225719400345m6?OpenDocument&CoИap seView&RestrictToCategory=21CD90286CFEFCB8C22571940 0345Ю6&СоиП=500&.

6.Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 704 с.

7.Перминова А.П. Некоторые вопросы уголовной ответственности за вовлечение несовершеннолетних в преступление и другие антиобщественные поступки / А.П. Перминова // Ученые записки Пермского гос. ун-та. - 1969. - № 204. - С. 55-70.

8.Шевченко Н.П. Уголовная ответственность за вовлечение несовершеннолетнего в совершение преступления : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Н.П. Шевченко. - Ставрополь, 2003. - 206 с.

9.Ахмедова С.Ш. Ответственность за вовлечение малолетних и несовершеннолетних в антиобщественную деятельность: уголовно-правовые и криминологические проблемы : дис. .канд. юрид. наук : 12.00.08 / С.Ш. Ахмедова. - Волгоград, 2001. - 200 с.

10.Дзундза В.В. Суб'єкт втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність / В.В. Дзундза // Право і безпека. - 2004. - №3'4. - С. 61-64.

11.Иванова М.В. Ответственность и наказание за вовлечение несовершеннолетнего в совершение преступления : дис. .канд. юрид. наук : 12.00.08 / М.В. Иванова. - Волгоград, 2004. - 201 с.

12.Ткаченко А.В. Вовлечение несовершеннолетнего в совершение преступления: Уголовно-правовые и криминологический аспекты : дис. .канд. юрид. наук : 12.00.08 / А.В. Ткаченко. - М., 2000. - 224 с.

13.Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки / Р.Р. Г алиакбаров. - Свердловск : Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1973. - 139 с.

14.Михеев Р.И. Уголовно-правовая оценка общественной опасности деяний невменяемых при групповых преступлениях / Р.И. Михеев //Актуальные проблемы борьбы с групповой преступностью. - 1983. - С. 10-19.

15.Сабиров Р.Д. Уголовно-правовая борьба с насильственными групповыми посягательствами : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : 12.00.08 / Р.Д. Сабиров. - Свердловск, 1980. - 14 с.

16.Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Видання четверте. - Х. : «Одіссей», 2008. - 528 с.

17.Ушаков А.В. Основания и пределы ответственности соучастников преступления по советскому уголовному праву : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : 12.00.08 / А.В. Ушаков. - М., 1971. - 17 с.