Наприклад, об'єкт посягання визначається через ознаки об'єктивної сторони: дія (бездіяльність), наслідок, предмет посягання тощо; іноді його можна встановити тільки за ознаками суб'єктивної сторони: мети і мотиву. Так, насильницькі дії у відношенні начальника (ст. 405 КК), відрізняється від загальнокримінального злочину проти особи, у тому числі і за альтернативною ознакою мотиву -- воно може вчинятися у зв'язку з виконанням начальником обов'язків по військовій службі.

Варто мати на увазі, що відсутність у диспозиції статті Особливої частини характеристик об'єкта, суб'єкта і суб'єктивної сторони не означає, що зазначене в ній діяння не має цих ознак; це значить тільки, що дані ознаки є загальними і їх варто визначати виходячи з вказівок Загальної частини. Наприклад, у ст. 1 КК визначений перелік суспільних цінностей, що є об'єктами злочинів, у ст. 23--25 КК розкриваються ознаки суб'єктивної сторони, у ст. 18--22 КК містяться загальні ознаки суб'єкта злочину тощо.

При порівнянні змісту диспозиції кримінально-правової норми в статтях Особливої частини і складів відповідних злочинів слід дійти висновку, що диспозиція норми кримінального права і склад злочину -- поняття не тотожні.

У диспозиції кримінально-правової норми в більшості випадків не міститься опису окремих елементів складу (об'єкта чи суб'єкта злочину, а іноді і деяких елементів об'єктивної чи суб'єктивної сторін).

Склад злочину також містить тільки найбільш характерні й істотні ознаки, що відрізняють один вид злочину від інших. Однак склад злочину по своєму змісту, як правило, ширший, ніж диспозиція кримінально-правової норми.

З цього приводу В.М. Кудрявцев справедливо зазначає, що “законодавець, зрозуміло, утворює не склад, а кримінально-правову норму, у якій з більшою чи меншою повнотою описуються ознаки складу злочину. Саме ці ознаки існують об'єктивно, незалежно від свідомості людей, вони дійсно притаманні даному конкретному злочину, і завдання законодавця полягає в тому, щоб виявити і передбачити ці ознаки в законі з найбільшою точністю і глибиною... Диспозиція статті закону, таким чином, тільки відображає елементи складу злочину, і то звичайно не в повному обсязі”.

Роздільний розгляд окремих напрямків кваліфікації необхідний для більш глибокого засвоєння даного динамічного процесу.

Кваліфікація по об'єкту утворює головний напрям кримінально-правової оцінки. Якщо встановлена тотожність ознак діяння і складу по об'єкту, це означає, що визначене приблизне коло складів, серед яких можна продовжувати пошук потрібного складу за іншими ознаками. Кваліфікація по об'єкту полягає у встановленні відповідності суспільних відносин, на які вчинене посягання, відносинам, що охороняються конкретною кримінально-правовою нормою. Спочатку встановлюються ті суспільні відносини, блага, цінності, яким заподіяна шкода вчиненим діянням, а потім з'ясовується, чи знаходяться дані об'єкти під охороною кримінального закону і якого саме.

Виконання цього завдання починається з ознайомлення зі змістом розділів Особливої частини КК, у кожному з яких вказується перелік складів, що мають єдиний родовий об'єкт злочину. Встановивши тотожність об'єкта вчиненого посягання з родовим об'єктом злочинів, передбачених законом, варто відібрати конкретні склади (склад), які мають загальний безпосередній об'єкт злочину, співпадаючий з тим видом суспільних відносин, яким заподіяна шкода діянням, що кваліфікується. Наприклад, у кодексі містяться різні склади вбивств, безпосереднім об'єктом яких виступають відносини, що забезпечують життя людини. Якщо діяння пов'язане із спричиненням смерті, то його може бути кваліфіковано по одній з цих статей. При цьому об'єкт посягання встановлюється за допомогою різних доказів: показань свідків, потерпілих, обвинувачуваного, речових доказів; він визначається по характеру і спрямованості діяння, часто об'єкт визначається по предмету посягання.

Встановивши ряд суміжних складів з безпосереднім об'єктом посягання, потрібно продовжити вибір конкретного складу за ознаками об'єктивної сторони -- шляхом кваліфікації по об'єктивній стороні.

Слід заздалегідь з'ясувати ознаки об'єктивної сторони кожного зі складів даної групи (діяння, наслідок, причинний зв'язок, час, місце, спосіб вчинення злочину), а потім перевірити їх відповідність ознакам діяння, що кваліфікується. Якщо тотожність встановлена, значить вчинене підлягає кваліфікації по кримінально-правовій нормі, яка містить склад із зазначеними об'єктивними ознаками. Наприклад, з'ясувавши, що вбивство вчинене загально небезпечним способом, потрібно кваліфікувати вчинене по статті, яка передбачає вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах (п.5 ч. 2 ст. 115 КК).

Одночасно з об'єктивною стороною, як правило, встановлюється і внутрішня, психічна сторона злочину шляхом кваліфікації по суб'єктивній стороні. Якщо кілька складів мають єдиний безпосередній об'єкт посягання, збігаються по діянню, але розрізняються між собою формою вини, то встановлення тотожності за ознаками суб'єктивної сторони дозволяють виділити вужчу групу складів (або навіть єдино можливий для застосування склад) для продовження пошуків за іншими ознаками.

Так, якщо встановлено, що смерть заподіяно з необережності, слід відразу зупинитися на відповідному складі, якщо тільки наслідок не збігається зі складами, пов'язаними з порушенням спеціальних правил (наприклад, правил водіння автотранспорту). Якщо ж спричинення смерті носило умисний характер, то пошук потрібно продовжити серед схожих по цій формі вини складів злочинів.

Склади із співпадаючими ознаками об'єктів, об'єктивної сторони і вини можуть відрізнятися за іншими ознаками суб'єктивної сторони: мети і мотиву. Встановлення схожості діяння за ознаками складу по меті або мотиву зобов'язує кваліфікувати вчинене по нормі, яка передбачає більш спеціальний склад. Наприклад, у КК України передбачено 10 статей, які встановлюють кримінальну відповідальність за умисне спричинення смерті, а в ч. 2 ст. 115 КК спеціально виділені і представлені склади вбивств, вчинених з хуліганських, корисливих мотивів тощо.

Обов'язковим елементом будь-якого складу є суб'єкт злочину, що служить підставою для кваліфікації діяння за ознаками суб'єкта.

Якщо ряд складів передбачає єдиний суб'єкт злочину, при кваліфікації досить встановити тотожність цього суб'єкта з особою, яка вчинила оцінюване діяння, і далі здійснювати кваліфікацію по інших напрямках (розмежувальним лініям).

Якщо ж склади відрізняються за ознаками суб'єкта, потрібно вибирати той з них, якому відповідає особа, що вчинила діяння. Так, наприклад, у КК (ст. 407) існує два склади самовільного залишення частини, що відрізняються по суб'єкту злочину: в одній передбачена відповідальність військовослужбовця, що проходить службу по призову, а в іншому суб'єктом є особа, яка проходить службу за контрактом. Нормою, по якій здійснюється кваліфікація, є та, склад якої містить сукупність ознак об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, повністю відповідних ознакам діяння, що кваліфікується.

У процесі кваліфікації різних злочинів виникають ситуації, коли характеристики оцінюваного діяння співпадають з ознаками складів злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами. Наприклад, застосування насильства при розкраданні є ознакою і грабежу, і розбою; вбивство, як відзначалося, також передбачається в декількох складах злочинів; спричинення смерті з необережності утворює самостійний склад злочину, але воно може бути й ознакою інших складів, наприклад, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту тощо.

У таких випадках при кваліфікації злочину доводиться вибирати одну з декількох норм, які знаходяться між собою в так званих відносинах конкуренції.

Під конкуренцією кримінально-правових норм розуміються відносини між кількома нормами, з ознаками яких співпадають ознаки діяння, яке кваліфікується.

Конкуренцію слід відрізняти від колізії норм. Колізія означає суперечність норм одна одній, вона охоплює випадки, коли, наприклад, відповідальність за одне і те ж діяння передбачається різними статтями кримінального закону.

При конкуренції такої суперечності не виникає. У відносинах конкуренції знаходяться норми, одні з яких більш повно охоплюють ознаки вчиненого в порівнянні з іншими, співпадаючими з діянням лише в деякій частині ознак складу. Тому при конкуренції діяння завжди охоплюється однією нормою, і завдання полягає в тому, щоб вибрати ту з них, яка найповніше відображає ознаки оцінюваного діяння.

Конкуренція норм відрізняється і від відносин між суміжними складами злочинів. Суміжні -- це склади, які мають кілька загальних ознак, але розрізняються за іншими ознаками. Такими, наприклад, є склади крадіжки і грабежу. Вони мають загальні ознаки об'єкта і, частково, об'єктивної сторони, оскільки виражаються в розкраданні, тобто протиправному заволодінні майном. Але при цьому вони відрізняються способом вилучення: таємним -- при крадіжці, відкритим -- при грабежі.

Норми, які знаходяться в конкуренції, співпадають не за окремими ознаками, а повністю, але таким чином, що елементи одного складу повністю входять до числа елементів іншого.

Існують два основних види конкуренції кримінально-правових норм:

а) конкуренція загальної і спеціальної норм;

б) конкуренція частини і цілого.

Конкуренцією загальної і спеціальної норм визначаються відносини між двома такими нормами, склад однієї з яких має всі ознаки складу іншої, яка є більш загальною, і має, крім того, додаткову ознаку.

У такій конкуренції знаходяться між собою, наприклад, норми зловживання службовим становищем (ст. 364 КК) і притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). Останнє діяння є різновидом зловживання службовим становищем. Воно виділено в самостійну норму по спеціальному суб'єкту і специфічному способу вчинення злочину. Його об'єктом є встановлений порядок правосуддя як частина, різновид об'єкта більш загального службового злочину -- нормальної діяльності апарата державного управління. Вчинення злочину -- незаконний арешт і затримання -- також є різновидом зловживання владою або службовим становищем. Суб'єкт і суб'єктивна сторона складу злочину, вказаного в спеціальній нормі, повністю співпадають з складом службового злочину.

При конкуренції загальної і спеціальної кримінально-правових норм повинна застосовуватися спеціальна норма.

Якщо діяння, яке кваліфікується, має ознаки складу, вказаного в спеціальній нормі, підлягає застосуванню спеціальна, а не загальна норма.

Різновидом конкуренції загальної і спеціальної норм є конкуренція між нормами, які передбачають основний, кваліфікований чи привілейований склади злочинів.

Кваліфікований і привілейований склади мають всі ознаки основного і, крім того, мають спеціальні відмінні ознаки, обтяжуючі або пом'якшуючі відповідальність на рівні кримінально-правової оцінки. Згідно наведеного правила, при конкуренції такого виду застосовуються кваліфіковані або привілейовані склади, а при конкуренції між ними -- останні. Це можливо в ситуації, коли діяння підпадає під ознаки і кваліфікованого, і привілейованого складу.