Судово-почеркознавча експертиза - це дослідження, яке проводиться експертом на базі спеціальних знань у галузі судового почеркознавства у відповідності із кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством з метою встановлення фактів (фактичних обставин), які мають доказове значення по кримінальних і цивільних справах.

Задачею судово-почеркознавчої експертизи є встановлення фактів (фактичних даних) у відповідності з потребами слідчої та судової практики, яке передбачає застосування методики судово-почеркознавчої експертизи.

Коло задач, які вирішуються судово-почеркознавчою експертизою, дуже широке. Серед них провідне місце займають ідентифікаційні задачі.

При вирішенні ідентифікаційних задач у експертній практиці часто доводиться досліджувати рукописи, які виконані у незвичних умовах.

За останні роки немало зроблено по розробці теоретичних засад судового почеркознавства, з'ясуванню фізіологічних і психологічних процесів, пов'язаних з письмом.

Розроблені і успішно впроваджуються в експертну практику нові класифікації ідентифікаційних ознак письма, значно просунулася розробка проблеми стійкості ознак почерку тощо. Всі ці дослідження направлені на розробку і удосконалення методів ідентифікації особи за почерком.

Однак письмо є не тільки носієм ідентифікаційної інформації про особу, що пише. В ньому відображуються і психофізіологічні властивості особи, і умови, при яких протікає процес письма. Будучи продуктом вищої нервової діяльності людини, письмо “чутливо реагує” на зовнішні і внутрішні зміни. Таким чином, почерк містить у собі своєрідно закодовану інформацію про особу людини, про обставини виконання рукопису. Задача експерта , який досліджує рукопис, полягає в тому, щоб отримати максимальний об'єм відомостей, які корисні для розслідування і судового розгляду справ.

Почерк - складна цілісна система, різни сторони якої взаємопов'язані. Для нього характерні, як відомо, властивості, які дозволяють використовувати його у криміналістичних цілях. Одні з них (індивідуальність і відносна стійкість) є вихідною передумовою для ідентифікації особи, інші (здатність реагувати на різні психофізіологічні фактори) дають можливість отримати данні про зовнішню обстановку й внутрішній стан виконавця - це так звані діагностичні дослідження.

Властивість почерку реагувати на різні психофізіологічні фактори проявляється тоді, коли зміни умов письма настільки значні, що успішне пристосування до них механізму письма за ходом рухів виявиться неможливим. У результаті виникне порушення звичного автоматизованого процесу письма й наступлять зміни у почерку, які не можна вважати варіаційними.

Тому при вирішенні діагностичних задач у експертній практиці доводиться досліджувати рукописи, які виконані пишучим зі зміною свого почерку (з природних або штучних причин).

Рукописи, які виконані в незвичних умовах або ж у незвичному стані виконавця є одним із найскладніших об'єктів почеркознавчого дослідження.

Складність цієї проблеми і, у той же час, її практичне значення обумовили актуальність теми дипломної роботи.

Як показує практика, існуючі методики для вирішення діагностичних задач судово-почеркознавчою експертизою не є досконалими. Виділені симптомокомплекси ознак, що використовуються для вирішення діагностичних задач, мають груповий характер і тому часто не дозволяють встановити конкретну причину порушень у процесі письма. Зокрема значну складність становить вирішення задачі про визначення внутрішнього стану виконавця (підвищеного нервового збудження або гальмування, стресу, хвилювання, або стану з порушенням опорно-рухових функцій тощо).

Викладене свідчить про те, що при вирішенні діагностичних задач є особливості, які пов?язані головним чином із виділенням, вивченням і оцінкою ознак, які свідчать про незвичайні умови виконання рукопису (підпису). Це визначає необхідність вирішення ряду додаткових питань, яких немає при дослідженні звичайного незміненого почерку. Все це накладає відбиток на послідовність і прийоми дослідження та оцінку експертом результатів дослідження.

Метою даної роботи є на підставі вивчення психофізіологічних основ формування почеркових навичок, сучасного стану і можливостей судово почеркознавчої діагностики, існуючих методів і методик розглянути особливості діагностичного почеркознавчого дослідження цих складних почеркознавчих об'єктів, а саме: суті діагностичних досліджень, факторів, що впливають на процес письма. На матеріалах практики дослідити діагностичні задачі, які вирішуються експертами-почеркознавцями, і ознаки, які властиві кожному виду збиваючих факторів, а також розглянути особливості методики проведення діагностичного дослідження і особливості складання висновку експертизи.

Об'єктом дослідження є рукописні тексти, підписи.

Предметом дослідження є динамічна сталість почерку та його властивості, обумовлені гнучкістю динамічного стереотипу, що дозволяють пристосовуватися до умов письма, що змінюються.

Структура дипломної роботи зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (…. Найменувань).

РОЗДІЛ I. Почерк як носій діагностичної інформації

1.1 Психофізіологічні основи формування почеркової навички

Навичками у сучасній психології вважають закріплені автоматизовані прийоми й способи роботи, які звичайно застосовуються у складній свідомій діяльності.

В основі формування навичок лежить створення динамічного стереотипу. Динамічний стереотип - це системність реакцій на зовнішні подразники, сигнали яких поступають до центрів великих півкуль головного мозку людини. Як наслідок створення динамічного стереотипу, нервова праця, яка затрачається на певні дії, зменшується і стає можливим виконувати ці дії, не концентруючи на них всієї своєї уваги, тобто автоматизовано.

Автоматизація, з фізіологічної точки зору, означає можливість виконання певних дій в при певній загальмованості, зниженого збудження відповідних центрів кори великих півкуль.

Автоматизована система рухів, за допомогою якої виконуються письмові знаки, які складають рукопис, - це злагоджена, струнка система, елементи якої суворо узгоджені. Вона дійсно відображає поняття почерку.

Але у почерку є такі елементи, які не вичерпуються системою рухів, наприклад, вибір певного варіанту почерку для конкретного випадку, якщо особа, що пише володіє кількома варіантами; просторова орієнтація на аркуші паперу дати, фрагментів тексту, підпису тощо.

Вказаний вибір безпосередньо не пов'язаний з технікою письма, а відображає, наприклад, навички зорового орієнтування. Ці навички безпосередньо не пов'язані з системою рухів особи, що пише, а відображає інші сторони письма. Але поняття почерку повинно охоплювати всі сторони письмово-рухової навички, які пов'язані з технікою письма, і основний зміст цієї навички складає система рухів особи, що пише.

Ідентифікаційними властивостями почерку, які дозволяють його використовувати для встановлення особи, що писала, є індивідуальність почерку, динамічна стійкість, варіаційність, вибіркова мінливість.

Індивідуальність почерку означає, що не може бути двох людей, які мають зовсім однакові почерки. Індивідуальність - це неповторність зафіксованого у рукопису комплексу особливостей письмово-рухової навички в різних людей. В основі своєрідності письмово-рухової навички в свою чергу лежить індивідуальність механізму письма, яка формується у результаті впливу чисельних об'єктивних та суб'єктивних причин.

Формування почерку - тривалий процес. Починається він іще в період шкільного навчання письму і продовжується в ході застосування набутих навичок у подальшому навчанні та практичній діяльності.

Знання умов формування почерку й факторів, які впливають на утворення його ознак, дає можливість експерту правильно оцінювати встановлювані ними у процесі порівняльного дослідження ознаки, особливо ті, що збігаються. У рукописах різних осіб збіги обумовлені впливом одних і тих же факторів процесу навчання.

Розгляд факторів, які здійснюють вплив на формування почерку в період навчання, допоможе розкрити причини індивідуальності й стійкості почерку, тобто властивостей, завдяки якім можлива ідентифікація виконавця рукописного тексту, яка є однією з основних задач судового почеркознавства.

У зв'язку з цим почеркознавцю необхідно знати фактори, які з одного боку впливають на формування почерку й обумовлюють його індивідуальність, а з другого - ведуть до варіаційності почерку й до можливої схожості деяких його ознак.

На думку психологів, загальними факторами, які впливають на навчання письму, є рівень розумового розвитку дитини, система навчання, кваліфікація педагога, тривалість вправ. Велика увага приділяється методиці навчання письму на формування навички, стійкість навичок письма й їхня перебудова.

У дошкільний період створюються передумови для формування письмово-рухової навички. Навчання у школі є стадією активного формування почерку. Після закінчення навчання письму почерк конкретної особи ще не сформований остаточно; під впливом різних умов навчання і роботи продовжується індивідуалізація і закріплення писемно-рухової навички.

На підставі експериментальних досліджень у галузі психології, фізіології рухів і почеркознавства, можна стверджувати, що основа індивідуального почерку сформована до п'ятого року навчання - 12-14 років (стадія зв'язного письма), коли сформований руховий аналізатор.

У наступні роки навчання у почерку наступають значні зміни, оскільки він через малу практику письма ще не досить стійкий. Однак рухова його основа не дивлячись на зміни залишається незмінною. До 15-17 років у людини в основному закінчується формування письмово-рухової навички. До цього часу в результаті письмової практики, яка протікає в різних умовах, закріплюється й стає стійким індивідуальна письмово-рухова навичка, яка отримана при навчанні письму, Надалі вона удосконалюється залежно від подальшого навчання або роботи.

На формування письмово-рухової навички впливають фактори двох видів: а) внутрішні, які обумовлені анатомічними, психологічними і фізіологічними особливостями організму особи, що навчається, і б) зовнішніми, до яких відносяться поза при письмі, умови письма, методичні прийоми навчання письму. Найбільш важливу роль відіграють у формуванні почерку фактори першого виду, тому що у решті решт від них залежить його індивідуальність.

Внутрішні фактори, які здійснюють вплив на формування писемно-рухової навички

Внутрішні фактори можуть бути розділені на дві групи.

Першу групу складають анатомічні особливості пишучого.

До них відносяться: будова руки (довжина кісткових важелів, рухливість суглобів, розвиненість м'язів). Так, письмово-руховим апаратом є права або ліва кінцівка. Це - плечовий пояс, рука, а саме середня частина (передпліччя і плече), кінцева частина (кисть) і відповідно м'язи, що забезпечують рух руки при письмі. При чому: кисть - забезпечує загальне переміщення вздовж рядка; вказівний палець - коливальні рухи під кутом до лінії рядка (зверху вниз і знизу-вверх); великий палець - малі рухи паралельно лінії рядка (зліва-направо і навпаки).

До внутрішніх факторів належить також будова очей і особливості зору; недоліки зору (короткозорість, далекозорість, косоокість тощо).

Другу групу внутрішніх факторів складають психофізіологічні особливості особи, що навчається: сприйняття, увага, запам'ятовування, уявлення, відтворення, пам'ять, тип нервової системи.

Зовнішні фактори, які впливають на формування писемно-рухової навички