На відміну від внутрішніх факторів (анатомічних, психічних, фізіологічних), які є відносно стійкими у період формування рухової навички, зовнішні фактори можуть змінюватися. Зміна пози, умов, а також методики навчання впливає на навичку, що формується.. Їхній вплив залежить від сили впливу внутрішніх факторів конкретної особи.

Отже до числа об'єктивних факторів відносяться умови та методика навчання в школі, обстановка письма в класі й вдома. Особливо доцільно відмітити вплив методики навчання письму. В сучасному навчанні від школяра не вимагають суворо дотримуватися прописів. Більш того, методика навчання має тенденцію до подальшого зменшення стандартизації умов при письмі. На формування індивідуального почерку впливають і інші зовнішні обставини, які пов'язані із виконанням документа, а також умови, в яких проходить подальше навчання та службова діяльність.

Психологією навчання письму розглядається чотири стадії у розвитку графічних навичок письма: 1) орієнтуюча, 2) аналітична, 3) аналітико-синтетична, 4) синтетична.

Орієнтуюча - розвиток моторики, наслідування рухам дорослих, розвиток кінестетичних і зорових відчуттів (дитина розрізняє елементи за їхньою формою, положенню і співвідношенню один до одного). На цій стадії проходить знайомство з фонетичними ознаками письма, визначення загального змісту письма.

Аналітична - складається з двох етапів: а) елементне письмо й б) буквене. Елементне - правильне виконання елементів літер, дотримання технічних навичок. Буквене - правильне написання букв.

Аналітико-синтетична - більш складні рухи, підвищення координації рухів окремих ланок руки (2-3 класи). Це вже правильне з'єднання букв, дотримання правильного співвідношення букв за розміром, нахилом, натиском, розстановкою, положенням відносно рядка. Звертається увага на зміст письма.

Синтетична - удосконалюється і автоматизується навичка письма. Це вже набуття високої автоматизації технічної і графічної навички; перенесення уваги з графічного результату письма на його зміст. Значно збільшується темп виконання. На цій стадії у пишучого спостерігається високий рівень автоматизму рухів, велика стійкість ознак.

Таким чином етапи формування письмово-рухової навички можна визначити так: елементне письмо, буквене письмо, зв'язне письмо, автоматизоване письмо.

Коли при навчанні письмово-рухова навичка вже сформувалася (засвоєні технічні і графічні навички) переходять до формування орфографічних навичок письмової мови. У цей період при письмі вся увага зосереджується на дотриманні правил правопису слів, правил викладення думок у письмовій формі.

Неодмінна умова впливу того чи іншого фактору на формування рухово-письмової навички є постійний характер його дії, або систематичний характер дії упродовж певного часу.

Як правило, жоден із цих факторів не отримує в почерку однозначного відображення. Це дозволяє криміналістам вважати за випадковість прояв чисельних особливостей ознак почерку. При цьому під випадковим проявом ознаки розуміється необов'язковість її прояву від однієї певної причини й можливість появи від різних причин. Чим більше можливих причин, від яких залежить ознака, тим більш випадкове її походження. В результаті впливу комплексу цих факторів у кожної особи, що пише, формується індивідуальний почерк.

Індивідуальність почерку в найбільшій мірі проявляється у відхиленнях від прописів, які є взірцем для навчання письму. Деяке індивідуалізуюче значення можуть мати й ознаки, які відповідають прописам. Тому проявом індивідуальності в почерку слід вважати ступінь і характер відхилень від прописів і зберігання відповідності їм.

Завдяки цій властивості почерку можлива ідентифікація виконавця рукопису.

Ознаки, які виражають індивідуальність почерку, неповторні у своїй сукупності. Кожна з них може зустрічатися в почерках різних осіб. У сполученні ці ознаки утворюють індивідуальний комплекс.

Індивідуальність почерку підтверджена багаторічною практикою проведення почеркознавчих експертиз.

Динамічна стійкість та варіаційність почерку.

У процесі навчання письму й формування почерку стандартизація рухів супроводжується їхньою стабільністю, тобто стійкістю відносно різного роду внутрішніх і зовнішніх впливів, які мають значення збиваючих факторів для особи, що пише. Динамічна стабільність утворюється в процесі формування письмово-рухової навички. Звичайно почерк стабілізується до 25 років і в подальшому залишається відносно стабільним до настання похилого і старечого віку, коли через вікові зміни з'являються порушення функціонаньно-рухового комплексу (ФДК).

Динамічна стійкість почерку означає його певну стандартність (стереотипність) у часі й відносно різного роду “збиваючих” факторів.

Поняття стійкості почерку включає в себе подвійний зміст:

а) стійкість особливостей письмово-рухової навички, яка відтворюється як у межах одного рукопису, так і в рукописах, які виконувалися неодночасно, тобто їх стереотипність та

б) стійкість вказаних особливостей при письмі в різних, у тому числі незвичних умовах, тобто їх збереженість.

Для ідентифікації ці обидві, хоча і різні, але дуже близькі сторони стійкості почерку, мають велике значення.

У основі стійкості почерку лежить відносна міцність письмово-рухової навички. Навичка, як “заучена дія”, взагалі передбачає стійкість.

При вивченні стійкості почерку почеркознавці саме й виходили з вчення І.П.Павлова про динамічний стереотип.

Концепції сучасних вчених П.К.Анохіна, Н.А.Бернштейна, А.В.Запорожця дозволяють більш конкретно обґрунтувати стійкість почерку, вважаючи, що стійкість почерку треба шукати в стійкості програмування, стійкості письмово-рухової задачі, яка поставлена перед людиною. Такою програмою є сформований у конкретної людини, що пише, зорово-руховий образ рухів, який реалізується в рукопису. Цей образ включає в себе як свідомі так і автоматизовані компоненти, причому останні мають першорядне значення при виробленій навичці письма. Таким чином, процес письма в цілому є свідомим, довільним актом, але передбачає велику автоматизовану регуляцію.

Однак динамічний характер стійкості почерку не означає абсолютної стереотипності його властивостей. В почерку під дією різних факторів наступають зміни. Їх об'єм, характер, специфічність для різних причин дають можливість встановлювати в процесі дослідження факти неідентифікаційного характеру.

Формами прояву динамічного характеру стійкості почерку є варіаційність і розкид у межах варіантів.

Під варіаційністю розуміється різний прояв ознак у почерку однієї й тієї ж особи або всієї системи рухів у цілому. У першому випадку мова йде про варіаційність ознаки, в другому - про варіаційність почерку.

Варіаційність - властивість сформованої навички. Суть варіаційності в її пристосувальній функції. Варіаційність у почерку є засобом пристосування рухів особи, що пише, до різних задач і умов письма.

Від варіаційності слід відрізняти другий прояв динамічного характеру стійкості - розкид у межах варіантів.

У судовому почеркознавстві під розкидом ознаки почерку розуміють видозміну ознаки в рукописах, виконаних однією особою, в межах одного варіанту.

Варіаційність - властивість почерку, суттєва, з точки зору прояву його індивідуальності, стійкості і тому вона має велике значення у плані вирішення ідентифікаційних задач. Вона збільшує інформацію, яка індивідуалізує конкретний об'єкт .

Врахування варіаційності має велике значення як при вирішенні ідентифікаційних, так і інших, не пов'язаних із ідентифікацією, задач судово-почеркознавчої експертизи.

Закономірності зміни варіаційності розкиду важливі для розробки наукових засад і методів вирішення класу діагностичних задач. У цьому випадку варіаційність і розкид сполучаються з такою суттєвою властивістю почерку як його вибіркова мінливість.

Як вже відмічалося, письмово-рухова система людини випробує вплив “збиваючих” факторів, до яких пристосовується й відповідно перебудовується.

Ця мінливість, яка наступає під впливом різних груп “збиваючих” факторів, носить вибірковий характер, тобто зміни ( їх об'єм, характер) статистично залежать від причини, що впливає на почерк. Тому такого роду вибіркова мінливість, включаючи характер варіаційності й розкиду, містить у собі інформацію про умови, в яких протікала реалізація письмово-рухової системи конкретної особи. Вибіркова мінливість суттєва для вирішення діагностичних задач. Її врахування важливе й для ідентифікації.

Процес письма в цілому є свідомим, довільним актом, але передбачає широку автоматизовану регуляцію. Уявлення про рухи не усвідомлюються повністю. Процес письма зазвичай протікає стрімко, автоматизовано й програмування поточних рухів відбувається без концентрації на них уваги того, хто пише.

Як функціональне утворення почерк має пристосувальне значення.

Функціональна система письма має властивості високоорганізованих динамічних систем - високу сталість й разом з тим рухливість, надійність, можливість компенсаторних змін тощо. У той же час варіювання, зміна умов, мети й інших факторів змінюють і програму. З цього випливає наявність свободи вибору в конкретному рішенні.

Суттєві якості писемно-рухової програми у психофізіологічному аспекті одночасно є важливими для використання почерку в ідентифікаційному плані, адже завдяки їм можна досягти тієї мети, що стоїть перед судово-почеркознавчою експертизою.

Автоматизований характер і варіаційність безпосередньо пов'язані зі сталістю, її динамічним характером та індивідуальністю. Автоматизованість умова виявлення індивідуальності й сталості, варіаційність - вираження динамічності сталості; програмність - якість, що лежить в основі психофізіологічної природи людини і в своїй основі асоціюється з писемно-руховим образом.

Динамічність почерку проявляється в наступних формах: а) статистичній стереотипності рухів особи, яка пише, реалізуючих зорово-руховий образ букв, їх сполучень, слів і рукопису в цілому; б) варіаційності ознак почерку й почерку в цілому; в) вибірковій мінливості, що настає у почерку під впливом “збиваючих” факторів.

Таким чином, письмо є носієм не тільки ідентифікаційної інформації про особу, що пише. В ньому відображуються й психофізіологічні властивості особи й умови, в яких протікає процес письма. Будучи продуктом вищої нервової діяльності людини, письмо чуттєво реагує на зовнішні й внутрішні зміни. Таким чином, почерк містить у собі своєрідно закодовану інформацію про особистість людини, про обставини й умови виконання рукопису (підпису). Задача експерта, який досліджує рукопис, полягає в тому, щоб отримати максимальний об'єм відомостей, які необхідні для розслідування й судового розгляду справ.

1.2 Фактори що впливають на порушення процесу письма та їх види

Як зазначалося, почерк - складна цілісна система, різні сторони якої взаємозалежні. Для нього характерні, як відомо, властивості, які дозволяють використовувати його в криміналістичних цілях. Як зазначалося, одні з них - індивідуальність і відносна стійкість - є вихідними для ідентифікації особи, інші (здатність реагувати на різні психофізіологічні фактори) дають можливість отримати відомості про зовнішню обстановку та внутрішній стан виконавця - це так звані діагностичні дослідження.

Такі дослідження можливі завдяки тому, що пристосувальні можливості писемно-рухової системи не безмежні. Вплив різноманітних факторів на почерк може бути таким значним, що успішне пристосування механізму письма по ходу рухів виявиться неможливим.