Розбій являється мінімально латентний злочин. У підручниках це пояснюється тим, що під час розбійного нападу жертвам можуть завдаватися тяжкі тілесні ушкодження. Крім того, громадяни втрачають свої матеріальні цінності. Та на мою думку слід зауважити щодо побутуючої думки про нібито низьколатентність корисливих насильницьких злочинних посягань. За результатами аналізу було з'ясовано, що природна латентність розбоїв становить 36%. Виходячи із цих показників, проведені розрахунки дозволяються дійти висновку про те, що фактичні розміри корисливої насильницької злочинності, а саме розбоїв, мають досить високі показники. Значною мірою сприяла цьому зневіра громадян у кримінальне переслідування винних осіб, що позначилося масовим незверненням потерпілих до правоохоронних органів з приводу вчинених проти них корисливих насильницьких злочинних посягань проти власності.[8]

Розділ 2. Кримінологічна характеристика особистості злочинця- розбійника

2.1 Соціально-демографічні ознаки особистості розбійника

Відзначається, що загалом корисливі насильницькі злочинці - це соціально невлаштована низькостатусна молодь 14?35 років, яка має порівняно нижчий від своїх ровесників освітянський рівень, є економічно неактивною, без постійних джерел доходу, не виконує чи неналежно виконує зумовлені віковими нормами соціальні ролі. За результатами вивчення кримінальних справ встановлено, що контингент розбійників на 9495% складається із чоловіків. Частка жінок становить 56% (як правило, це пособниці злочинців-чоловіків). За віковими параметрами 7593% злочинців належать до 1435-річної молоді. Переважна більшість злочинців (4969%) на момент засудження мали базову і повну середню освіту, що загалом відповідає їхнім інтелектуальним можливостям та домаганням у сфері навчання. Водночас серед них удвічі більше осіб з початковою загальною освітою та без освіти і майже вдвічі менше осіб з повною і базовою вищою освітою (13?21% проти 29?36%). За родом занять і трудовою зайнятістю констатовано, що 6275% з них були працездатними, але не зайнятими трудовою і навчальною діяльністю. Дослідження питання щодо джерел засобів для існування корисливих насильницьких злочинців до засудження засвідчило, що лише близько 30% із них мали стабільні доходи і стійке матеріальне становище, тоді як абсолютна більшість (до 70 %) таких не мали, що сприяло становленню на шлях вчинення корисливих і корисливих насильницьких злочинів.

2.2 Кримінально - правові ознаки особистості розбійника

Проаналізуємо спрямованість корисливих насильницьких злочинців за сукупністю найбільш кримінологічно інформативних показників: форма реалізації, інтенсивність, глибина.

Встановлено, що для реалізації корисливої спрямованості насильницького прояву характерна групова форма злочинної поведінки 6179% (не враховуючи бандитизм і вбивства на замовлення 100%). Це пояснюється тим, що в основі об'єднання зусиль корисливих насильницьких злочинців лежить інструментальна складова виконання спільної домовленості про досягнення єдиної для всіх злочинної мети та індивідуально вигідного для кожного результату. Переважно, групи корисливого насильницького спрямування складаються із двох (4674%) або трьох (1840%) осіб, як правило, раніше знайомих. Їх учасники у 66 % випадків вчиняли один епізод упродовж доби, після чого група припиняла своє існування. Тимчасовий збіг корисливих інтересів позначається на нестійкості намірів, невизначеності планів щодо продовження спільної злочинної діяльності і приводить до розпаду груп одразу після нападу та поділу вилученого майна, розмір якого не компенсує небезпеку кримінального переслідування. В основному це стосується умовної групи низькодоходних посягань. Злочинні групи, що здійснюють високодоходну злочинну діяльність є чисельнішими, згуртованішими, частіше утворюються із числа осіб, які в минулому разом відбували кримінальне покарання. Учасники таких груп мають стійкі наміри на здійснення довготривалої злочинної діяльності корисливого насильницького спрямування, що виявляється більш інтенсивному вчиненні злочинів протягом тривалого часу і відповідно більшим розміром злочинного доходу.

Дослідження питань, пов'язаних із глибиною корисливої спрямованості насильницького прояву показало, що 60?78% злочинців уперше притягувалися до кримінальної відповідальності, натомість 2240% вже мали судимість, причому за умисний злочин. Ступень вираженості зазначеної спрямованості у рецидивістів диференційований, оскільки 5382% із них мали одну судимість, 1836% дві, 511% три, і лише 68% понад три судимості. Для більшості корисливих насильницьких злочинців характерним є загальний рецидив, при цьому показники спеціального рецидиву становлять 1425%.

2.3 Морально-психологічні риси і властивості особистості розбійника

Сучасна реконструкція кримінологічних знань про особу злочинця здійснюється в напрямі поглиблення уявлень про психологію і поведінку людини. Виходячи з цього, порушується проблема віднаходження системоутворюючої властивості особи, що є своєрідною віссю її свідомості і волі та визначає спрямованість поведінки. Презюмується, що така властивість психіки особистості розкриває причинну складову специфічного сприйняття і ставлення до соціальної дійсності, генерує мотивацію та вибір форми злочинної поведінки.

Розбійники вирізняються з-поміж решти злочинців вагомішими викривленнями правосвідомості, пов'язаними із незасвоєнням як цінності непорушності права власності, а також цінності життя і здоров'я, фізичної недоторканності іншої людини. Констатується завищеність самооцінки за морально-етичними якостями у 2 рази, що дає підстави припустити існування умовного зв'язку між цим показником і низькою адаптованістю до вимог середовища.

Вихідним положенням для вивчення системи ціннісних орієнтацій злочинців є розподіл цінностей на два класи: термінальні (цінності-цілі) та інструментальні (цінності-засоби) [10]. Перші - це ті універсалії, що проголошуються конкретно-історичною формацією пріоритетними і загальнозначущими, цілі, до яких в ідеалі мають спрямовуватися прагнення й устремління всіх і кожного, оскільки вони санкціонуються культурою і суспільною мораллю та репрезентуються суспільною свідомістю як соціальна норма. Другі включають пріоритетні шляхи та засоби ціледосягнення, є прийнятним еталоном поведінки. Іншими словами, цінностям-цілям завжди кореспондують цінності-засоби, діапазон яких обмежений рамками правового поля. Корисливі насильницькі злочинці залишаються відносно повноцінними членами суспільства, а їхні світоглядні уявлення є достатньо адекватними.

Основні інструментальні цінності у розбійників посідають тверда воля, самоконтроль, відповідальність, акуратність й освіченість, що відповідає уявленням молоді про поведінкову стратегію досягнення життєвого успіху. Також слід зазначити, що на відміну від крадіїв, вони менш життєрадісні, однак сміливіші і терпиміші. Останнє трактується як рішучість у досягненні особисто значущої мети, фізична витривалість, толерантність до обмежень в умовах ізоляції.

Розділ 3 Детермінація розбоїв

3.1 Причини і умови розбоїв

На мою думку щоб вивчити і запропонувати заходи боротьби із таким злочином, як розбій, необхідно виявити його умови і причини скоєння.

Розбій належить до злочинів проти власності. Злочини проти власності включають корисливі кримінально карані посягання на чужу власність, чинені шляхом крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, вимагання.

Злочини цієї групи завжди займали і займають в даний час значне місце в структурі злочинності України, визначаючи її кількісну сторону. Їх частка в кінці минулого - на початку нинішнього століття складає понад 50% всіх скоєних в країні злочинів.

Розбій - одне з найбільш небезпечних злочинів, спрямованих не тільки проти власності, а й проти особистості. В останні роки насильство набуло широкого поширення і стало частим явищем в повсякденному житті. Значна частина корисливо-насильницьких злочинів скоюється із застосуванням чи погрозою застосування вогнепальної чи іншої зброї.

Безпосередній вплив на характеристики як розбоїв, так і осіб, які їх вчинили, надають соціально-економічні, соціально-політичні та соціально-психологічні чинники.

Причини негативних тенденцій у скоєнні цих злочинів пов'язані насамперед із соціально-економічними факторами, з переходом Укрїни до ринкових відносин, загальною нестабільністю економічної ситуації в країні, подальшим спадом виробництва, зростанням фактичного безробіття, поглибленням диференціації населення за доходами, масовими невиплатами заробітної плати, зростанням соціальної напруженості.

Руйнівний вплив цих криміногенних факторів на зайнятість населення, матеріальний стан громадян призвело до їх збіднення, позбавило більшості звичних норм життєдіяльності. За останні роки доходи значної частини населення скоротилися. Зниження життєвого рівня переважної кількості громадян сприяло зростанню кількості осіб, які вчиняють розбої. З урахуванням подальшого зростання безробіття створюється резерв для відтворення економічної та інших видів злочинності. Тому не випадковий зростання майже в три рази за останні роки частки працездатних, але ніде не працюючих і не учнів злочинців у загальному числі осіб, які вчинили злочини.

Вплив соціально-політичних чинників на несприятливі тенденції розбоїв також дуже значимо. Демократичні реформи здійснюються мляво і вкрай суперечливо. Все це неминуче загострює соціальну напругу в суспільстві.

При аналізі соціально-психологічних факторів у першу чергу слід відзначити, що в суспільстві різко змінилися критерії цінностей. Якщо раніше працю представляв ту цінність, на яку слід було орієнтуватися, то нині матеріальне благополуччя, незалежно від способів його досягнення, визначає цінність людини в значно більшій мірі, ніж його працю.

Різко зростаюче багатство вузького кола осіб породжує не тільки заздрість, але й прагнення отримати такі ж або хоча б сурогат таких же благ. Користь формує і визначає поведінку багатьох верств населення. Саме користь - найбільш характерна ознака вчинення злочинів, причому не тільки проти власності.

На ситуацію, що склалася істотно впливає недостатній потенціал правоохоронних органів, які здійснюють запобігання, виявлення, реєстрацію, розкриття, розслідування злочинів проти власності. Обмеженість ресурсного забезпечення правоохоронної системи значно знижує її функціональні можливості.

Безпосередні причини розбійних нападів можуть бути представлені декількома групами: морально-психологічними, культурно-виховними, правовими, економічними прорахунками і недоліками в формуванні особистості розбійника та його індивідуального буття. Але серед усього причинного комплексу найбільш характерним чинником, що є наявним у всіх без винятку фактах вчинення розбоїв, виступає соціальний паразитизм, що доповнюється в ряді випадків спонуками, пов'язаними із заздрістю, помстою, почуттям помилкового розуміння товариства, прагненням до самоствердження тощо. При цьому необхідно зазначити, що матеріальна потреба, яка, із слів самих винних, ніби стає причиною їхньої злочинної поведінки, має відносний характер і аж ніяк не є головною в етіології розбоїв, оскільки, по-перше, “потреба” виникає з вини самих розбійників - внаслідок зловживання спиртними напоями, відсутності робочої кваліфікації, ведення паразитичного способу життя тощо, а, по-друге, винні, не зайняті суспільно корисною працею, показали, що на будь-яку роботу вони не погодилися б - лише на цікаву і (або в крайньому разі) на високооплачувану.

Зовнішня середа впливає на особистість розбійника й у формі умов вчинення злочину. Всі умови пропоную поділити на окремі групи, що діють у хронологічній послідовності на певному проміжку життєдіяльності людини. У зв'язку з таким підходом виділяємо:

1) об'єктивні обставини спадковості,

2) умови розвитку особистості,