2. Комплекс неповноцінності. Відчуття особистої неповноцінності спонукає особу до дій, вона намагається компенсувати ці недоліки. Кібербулінг містить необхідні для цього умови -- від створення віртуального (суб'єктивно ідеального) «Я» до самоствердження за рахунок приниження інших.

3. Заздрість. Те ж саме суперництво, тільки приховане: особа прагне перемогти, але боротьба ця відбувається всередині неї, про що «конкурент» може навіть не здогадуватися.

4. Помста. Дії, що походять від намірів відповісти на реальну або надуману несправедливість, спричинену раніше. Ображені, які вдаються до кібербулінгу, відчувають, що виправляють ситуації або захищають себе чи інших. Кібербулінг приваблює й тих, хто в реальному житті є жертвою булінгу, дітей, що не відрізняються фізичною силою і не вміють швидко віднайти належну відповідь, але бажають змінити цей образ і зайняти позицію сили.

5. Розвага. Кібербулінг може початися зі звичайного жарту. Але жарти бувають різними, інколи вкрай уїдливими. Ті, хто був жертвою таких насмішок, стають подавленими, не можуть нормально працювати, почуваються неповноцінними, через страх бути знову висміяними уникають соціуму.

6. Проблеми у сімейних взаємовідносинах. Встановлено, що якщо у дитини склалися негативні стосунки з батьками, якщо тенденції розвитку її самооцінки і Я-концепції не знаходять підтримки в оцінках батьків або якщо дитина не відчуває батьківської підтримки і опіки, то ймовірність протиправної поведінки істотно зростає, погіршуються відносини з однолітками.

Найчастіше до кібербулінгу вдаються підлітки із низьким батьківським наглядом. Поряд із цим, надмірно владні батьки, які прагнуть у всьому керувати дитиною, викликають у неї страх. Результатом такого виховання стає направлена на оточуючих агресивна поведінка. У цьому випадку кібербулінг виступає як завуальований протест. Дитина намагається відстоювати себе, захищати особисті інтереси, і способом захисту обирає напад.

7. Невміння вирішувати конфлікти. Конфлікти на даному етапі становлення особистості -- невід'ємний елемент, атрибут дорослішання і емоційного розвитку. Саме так дитина навчається вирішувати проблеми і знаходити спільну мову з ровесниками, усвідомлювати і приймати думку іншої людини, відстоювати свою за допомогою суспільно прийнятних форм. Не знаючи більш вдалого способу знайти вихід із ситуації або вважаючи власну точку зору більш значущою, підліток може переносити конфлікт у кіберпростір.

8. Індивідуально-особистісні характеристики. Наприклад, акцентуації характеру -- крайній варіант норми, за якого окремі риси надмірно посилені, внаслідок чого виникає вибіркова вразливість щодо визначеного роду психогенних впливів. При певних акцентуаціях підліток може бути схильний до кібербулінгу. Зокрема, істероїдний чи епілептоїдний тип особистості деякі зі своїх потреб може задовольнити за допомогою кіберагресії [12, с. 39].

Зазвичай, для того, щоб охарактеризувати осіб-учасників кібербулінгу, послуговуються напрацюваннями науковців, що досліджують прояви «реального» булінгу. Це цілком застосовувано у випадку, коли агресор у віртуальному світі -- це той самий однокласник, який вдається до булінгу і на шкільному подвір'ї, але який розширив межі свого впливу шляхом опанування цькувань в мережі Інтернет. Проте ці дві особи не завжди співпадають. З цього моменту виникають складнощі, адже ті умови, в яких культивується віртуальне хуліганство, часто перешкоджають виявленню осіб, які до нього вдаються, а відтак і встановленню їхніх характерних ознак. Цьому сприяє анонімність, яка додає впевненості агресорам, «розв'язує їм руки», дозволяє гіперболізувати свої окремі риси і їх прояви, а також можливість створювати альтернативний образ самого себе, приписуючи собі те, що не відповідає дійсності.

До того ж, для здійснення насильства у віртуальному просторі не обов'язково мати фізичну силу, авторитет і вплив на однолітків. Фактично, кіберагресором може стати будь-яка дитина, у якої будуть певні причини та сприятимуть умови.

Що ж стосується осіб, на яких спрямовується насильство, то в ситуацію традиційного булінгу зазвичай потрапляють діти, які мають стигми потенційної жертви, тобто зовнішні причини як формальні провокації для кривдника.

Такі ж особливості мають жертви, щодо яких кіберпереслідування несе другорядний характер, а основна частина цькувань відбувається у реальному житті. В ситуації ж кібербулінгу, який виник в самому віртуальному просторі, жертвою може стати будь-яка дитина, навіть та, що не має стигм жертви.

Здебільшого, люди стають жертвами протиправних посягань несподівано для себе. У потоці буденності вони не помічають нічого підозрілого і поводяться, як завжди. Однак, вступаючи в однотипні суспільні відносини, щоразу існує ризик зіштовхнутися зі зловмисниками [13, с. 127]. Ризик віктимізації від кібербулінгу корелює з інтенсивністю використання Інтернету і специфікою віртуальної взаємодії. Підлітки, які беруть більш активну участь в онлайн-взаємодії відповідно більш схильні до кібервіктимізації [14, с. 11]. Соціальна діяльність об'єктивно не може бути безпечною. Вступаючи в різні соціальні відносини з людьми, здатними й схильними до вчинення злочинів, члени суспільства автоматично наражаються на небезпеку заподіяння шкоди своїм правам та інтересам [15, с. 93].

Хоч віртуальний простір може сприйматися кривдником як дещо «несправжнє» і все, що у ньому відбувається, -- «не по-справжньому», однак наслідки таких дій цілком реальні -- зниження самооцінки жертви, втрата впевненості в собі, психічні розлади і порушення розвитку, психоемоційна нестабільність, фрустрація, самоізоляція, відчуття тривоги, страх, параноя, суїцид. Тому так важлива побудова теоретичних моделей і розробка практичних технологій для надання допомоги підлітку, що постраждав від кібербулінгу.

Важливо визнати серйозні довгострокові наслідки й для тих, хто знущається. Шкільні кривдники зазвичай стають агресивними дорослими, часто засудженими за різні злочинні дії. Агресорів псує вседозволеність та безкарність, якими характеризується спілкування в Інтернеті. Добре засвоївши насильницьку модель поведінки, вони усвідомлюють, що подібними методами можна управляти оточуючими. Кіберхулігани мають можливість говорити й робити те, що не наважуються сказати в обличчя співрозмовникові, знімаючи із себе відповідальність за дії, вчинені однією зі своїх онлайн-ідентичностей. Відсутність спротиву з боку інших осіб сприяє їх криміналізації [16, с. 136].

Боротьба з некоректною поведінкою в мережі Інтернет рухається у двох напрямках. З одного боку -- розвиток технологій, що обмежують небажаний контент (фільтри, цензура), розміщення на сайтах і в соціальних мережах «кнопок тривоги», покликанням яких є привернення уваги адміністрації сайту до конфлікту, налаштування конфіденційності персональних акаунтів. З іншого боку -- навчання користувачів основним правилам безпеки і адекватної поведінки щодо інших в умовах Інтернет-комунікації [6, с. 189].

Висновки і пропозиції

Кібербулінг -- це новий вид насильства, який виник в умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства. Тенденції переміщення форм соціальної взаємодії у віртуальний простір трансформують способи справляння негативного впливу на інших людей. Метою кібербулінгу є залякування, ображання, приниження іншої особи, витіснення її з певного середовища.

Психологічними особливостями цього явища є: висока проникність, швидкість поширення інформації, широта аудиторії, використання технічних засобів зв'язку, відсутність безпосереднього міжособистісного контакту, цілеспрямованість тероризування, агресивна, насильницька поведінка ініціатора цькування, втрата об'єктом знущань контролю над ситуацією, часто -- анонімність агресора.

Існує багато причин, чому деякі особи вдаються до кібербулінгу. Однак очевидно, що такій поведінці діти навчаються: не бачили б вони моделей жорстокої поведінки -- таких масштабів цього явища можна було б уникнути. Насилля в кіберпросторі має цілком реальні негативні наслідки й становить серйозну загрозу для повноцінного розвитку особистості неповнолітнього. Встановлено, що девіантна поведінка, проявом якої є кібербулінг, часто трансформується у кримінальні форми і становить суттєву небезпеку як для самого неповнолітнього, так і для всього суспільства. Засвоївши патерни поведінки «жертви» або «переслідувача», діти можуть слідувати цим моделям соціальної взаємодії протягом усього життя. Саме тому необхідно ефективно запобігати і протидіяти віртуальному насильству.

Оскільки тема є актуальною, доцільними є подальші дослідження у цьому напрямку, напрацювання нового теоретичного матеріалу і втілення його на практиці. Доречно звернути увагу на виявлення специфічних рис осіб, що стають жертвами кібербулінгу, пошук закономірностей, стратегії обрання жертви. Необхідно приділити увагу і способам попередження включення осіб до віртуального насильства, пошуку більш сучасних методів протистояння явищу. Дослідження кібербулінгу слід проводити не як прояву агресії як такої, а через призму віртуального простору, який надає цій агресії унікального відтінку. В майбутньому, доречним є розгляд питання щодо криміналізації досліджуваного феномену.

Список літератури

1. Головкін Б. М. Запобігання криміналізації молодіжного середовища / Б. М. Головкін // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр. Харків.: Право, 2012. № 23. С. 76-87.

2. Данильчук Л. О. Ризики та небезпеки мережі Інтернет: до проблеми інформаційної захищеності дітей / Л. О. Данильчук // Педагогічний дискурс. 2012. № 13. С. 68-71.

3. Козубовський Р. В. Соціальні детермінанти девіантної поведінки неповнолітніх / Р. В. Козубовський / / Психолого-педагогічні науки. 2016. № 1. С. 27-31.

4. Вітюк Н. Р. Кібербулінг як загроза психологічній безпеці особистості школяра / Н. Р. Вітюк // Вісник Прикарпатського університету. 2015. № 19. С. 129-138.

5. Шевко Н. Р., Исхаков И. И. Особенности проявления кибербуллинга в социальных сетях / Н. Р. Шевко, И. И. Исхаков // Ученые записки Казанского юридического института МВД России. 2017. Т. 2(3). С. 19-22.

6. Бочавер А. А., Хломов К. Д. Кибербуллинг: травля в пространстве современных технологий / А. А. Бочавер, К. Д. Хломов // Психология. Журнал Высшей школы экономики. 2014. Т. 11(3). С. 177-191.

7. Дрожжина С. В., Кобзар І. М. Аксіологічно-екзистенційні домінанти інформаційного суспільства / С. В. Дрожжина, І. М. Кобзар // Гілея: науковий вісник. 2014. № 80. С. 192-196.

8. Шкаровська В. Террористы рождают страх. СМИ его распространяют / В. Шкаровська, Ю. Борто // АиФ. Здоровье. 2001. № 1. С. 8-51.

9. Бік О. Вплив ЗМІ на розвиток агресивних моделей поведінки у молодіжному середовищі / О. Бік // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. Л., 2006. № 14. С. 344-349.

10. Будіянський М. Ф. Особливості прояву агресивності в підлітків / М. Ф. Будіянський // Наука і освіта. 2013. № 3. С. 36-39.

11. Завьялова З. С. Самоидентификация личности в условиях сетевых коммуникаций: постановка проблемы // Гуманитарная информатика. 2012. № 4. ИКЬ: http://huminf.tsu.ru/jurnal/vol4/zzs_samoident/ (дата звернення 05.12.2017).

12. Головкін Б. М. Віктимна поведінка жертв злочинів / Б. М. Головкін // Проблеми законності. 2016. № 135. С. 124-135.

13. Баранов А. А., Рожина С. В. Психологический анализ подросткового кибербулинга / А. А. Баранов, С. В. Рожина // Вестник Удмуртского университета. 2015. Т. 25(1). С. 37-41.

14. Федунина Н. Ю. Представления о триаде «Преследователь жертва наблюдатель» в кибербуллинге в англоязычной литературе / Н. Ю. Федунина // Психологические исследования. 2015. Т. 8, № 41. С. 11-23.