2

Реферат

Локальні корпоративні акти в системі цивільного права

Вступ

акт правовий законодавство

На сьогоднішній день питання значення і місця локальних актів в системі приватно-правових відносин набуває не аби якого значення. Перехід до ринкових відносин і, як наслідок, свобода здійснення підприємницької діяльності, поява значної кількості суб'єктів підприємництва зумовлюють потребу в регламентації відповідних відносин, що виникають, не лише на законодавчому, але й локальному рівні. Наділення суб'єктів підприємницької діяльності можливістю самостійно приймати внутрішньокорпоративні акти має сприяти найбільш повному та адекватному регулюванню даних відносин. Адже вирішення деяких питань є можливим виключно на локальному рівні. Саме тому, держава має визначати основні напрямки та питання, у яких є можливим локальне нормотворення. Додаткова актуальність даного питання пов'язана з тенденцією включення до предмета цивільного права корпоративних відносин, що означає поширення дії цивільного законодавства також і на внутрішні відносини корпорацій.

Таким чином, предметом даної роботи є дослідження правової природи локальних корпоративних актів, зокрема встановлення та аналіз існуючих наукових підходів до даного питання, а також формулювання власного підходу до розуміння локальної нормотворчості.

На сьогоднішній день в юридичній літературі відсутній єдиний підхід щодо правової природи локальних правових актів та їх місця в системі цивільного права.

Дослідженням даного питання займалося багато як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, як О.М. Вінник, В.В. Долинська, О.А. Красавчиков, В.В. Луць, Р.А. Майданик, , К.Г. Сирота., І.В. Спасибо-Фатєєва, І.Т. Тарасов, Г.Ф. Шершеневич , І.С. Шиткіна, В.С. Щербина та ін.

Найбільш ґрунтовним вітчизняним науковим надбанням у відповідному напрямку є дисертаційне дослідження О.Ю. Тичкової «Локальні корпоративні норми у цивільно-правовому регулюванні».

Як зазначає І.С. Шиткіна, в сучасній юридичній науці відсутні системні дослідження локальної нормотворчості суб'єктів підприємницької діяльності, а точки зору вітчизняних правознавців часто розходяться в питаннях визначення сутності, місця і ролі локальних нормативних актів, їх ієрархії в структурі правового регулювання [15, с. 100].

Одні науковці, зокрема, противники включення корпоративних відносин до предмета цивільного права стверджують, що внутрішньокорпоративні відносини за своєю юридичною природою не можуть бути предметом цивільного права і, відповідно, не можуть бути його джерелом. Прихильники зазначеного підходу вказують на необов'язковій характер локальних корпоративних норм. Так, у разі їх порушення застосування державного примусу є неможливим, що пов'язано з відсутністю правових норм, які передбачали б певний порядок впливу на правопорушника та відповідним чином забезпечували б захист прав інших осіб.

Однак, погодитися з таким підходом повністю не можна. Як зазначає Р.А. Майданик, «предмет цивільного права можуть становити внутрішньокорпоративні відносини, які викликають цивільно-правові наслідки, забезпечені правовою охороною». Під локальними правовими актами науковець розуміє юридичні дії, вчинені уповноваженими органами юридичних осіб відповідно до законодавства, регламентують відносини, що виникають і діють у межах даної юридичної особи, закріплюють індивідуально-правовий статус та обов'язкові для виконання працівниками й учасниками цієї організації [8].

Схожої думки притримується Є.А. Суханов, зазначаючи, що не можуть вважатися джерелами права індивідуальні акти, чи акти локального характеру, що не походять від органів державної влади і не містять загальнообов'язкових для всіх суб'єктів права приписів (правових норм). У сфері цивільного права часто використовуються статути різних юридичних осіб, їх внутрішні регламенти та інші корпоративні документи, договори тощо. Але, як стверджує вчений, вони обов'язкові лише для тих, хто їх прийняв (не випадково говорять, що «договір - закон для двох») або входить до складу відповідної юридичної особи, бо засновані виключно на добровільному підпорядкуванні їх дії. Головна і очевидна їх відмінність від нормативних актів полягає в тому, що такі локальні акти, як і цивільно-правові договори, не є актами публічної (законодавчої) влади і не санкціоновані в цій якості органами держави, що мають компетенцію з видання нормативних актів, а прийняті самими учасниками цивільних правовідносин. Такі акти в механізмі цивільно-правового регулювання відіграють роль юридичних фактів, а не правових норм. Тому вони, не будучи загальнообов'язковими правилами поведінки, все ж таки мають значення для виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин, що виникли між їх учасниками, в тому числі при вирішенні спорів [12].

Такий підхід не позбавлений логіки, проте з ним можна не погодитися. Беззаперечно, локальні акти - це акти, які приймаються без втручання органів державної влади, вони не підкріплені «додатковою» силою державного примусу, але, разом із тим, ними встановлюються норми і правила поведінки, які є обов'язковими для певних суб'єктів, які погодилися на це. Така автономність та самостійність притаманна саме цивільному праву, що й дає підстави стверджувати, що відповідні акти є його джерелами.

На думку А.О. Кириллових, локальне правове регулювання розглядається як цілеспрямована діяльність з правового регулювання суспільних відносин, які складаються в рамках конкретної організації, здійснювана на основі закону і на додаток до нього самоврядними організаціями та служить формою їх самоорганізації та саморегулювання.

Автор також зазначає, що раніше в літературі визначалося, що локальні акти деталізують загальні положення законодавства, акти відомчих і місцевих органів стосовно умов даної корпорації. В даний час корпоративні акти вже становлять самостійний вид правових актів. При цьому їх не можна однозначно віднести до якого-небудь виду правових актів: з одного боку, вони ґрунтуються на правових нормах і строго слідують їм, з іншого - є актами конкретизації права, а іноді виступають як акти неофіційного тлумачення. Корпоративні акти володіють змішаної юридичною природою, вони містять одночасно нормативні, індивідуальні та ненормативні приписи. Природа локального нормотворення в корпораціях має свої особливості. В окремих випадках локальні норми діють незалежно від визнання їх державою, відповідаючи при цьому загальним приписами існуючого правопорядку, проте в іншій ситуації можуть отримати публічну «легалізацію» [5].

Визначаючи корпоративні норми як правила поведінки учасників штучно створюваних соціальних груп С.А. Алєйнік вважає, що вони мають подвійне значення: з одного боку, доповнюють норми права, а з іншого - декларують правовий статус корпоративного об'єднання та іншу юридично значиму інформацію [1, с. 16].

І.С. Шиткіна визначає локальні акти як нормативні акти, що володіють правотворчим характером, що видаються органом управління товариства, перетворюватись в документальну письмову форму. Вони не повинні суперечити законодавству, іншим правовим актам централізованого регулювання, а також локальним актам, що мають вищу юридичну силу [16].

М.А. Пожидаєва надає схоже визначення: «Локальними актами є акти, які приймаються уповноваженими органами підприємств, установ, організацій відповідно до законодавства, регламентують відносини, що виникають у межах цієї юридичної особи [10].

Кардинального погляду притримується Н.В. Козлова, яка вважає, що жодні акти, що приймаються органами юридичних осіб приватного права, не можна визнати ні нормативними, ні навіть індивідуальними актами. На її думку, внутрішні, або корпоративні, документи, затверджувані одноосібним виконавчим органом щодо суб'єктів корпоративних відносин, є односторонньою цивільно-правовою угодою, а прийняті колегіальними органами організації документи слід вважати багатосторонньою цивільно-правовою корпоративною угодою [6].

З таким підходом беззастережно погодитися не можна. Адже, локальні корпоративні акти і цивільно-правові угоди мають зовсім різну правову природу. Як влучно відмічає Д.В. Ломакін, визнаючи у такого рішення наявність властивостей угоди, необхідно як мінімум повністю змінити уявлення, що склалося в даний час в науковій літературі і нормативних правових актах, про цивільно-правові угоди. Виходить, що акціонер, який голосував проти прийняття того чи іншого рішення загальних зборів, тобто який висловив свою волю не брати участі в укладанні багатосторонньої угоди, все одно є її учасником [7, с. 19].

Проти такої позиції категорично заперечує також А.В. Габов, який вважає, що «існування в якості локального нормативного акта абсолютно не властиво угодам ... управлінське рішення слід виділити як окрему підставу (юридичний акт) виникнення цивільних прав та обов'язків» [3, с. 158].

Дійсно, акти, прийняті органами юридичних осіб, навряд чи, можна назвати угодами. Такі акти приймаються з метою координації спільної діяльності, спрямовані на врегулювання відносин, що виникають всередині такого утворення, або ж відносин між ним та іншими суб'єктами. Такі акти не слід плутати з корпоративними угодами, які дійсно є договором між учасниками юридичних осіб або між учасниками і самою юридичною особою.

В свій дисертаційній роботі О.Ю. Тичкова визначає необхідність у локальних корпоративних нормах та доцільність їх прийняття, що полягає у наступному:

- для уточнення та конкретизації норм законів, установлення механізмів їх реалізації;

- для запровадження інших моделей регулювання корпоративних відносин порівняно з передбаченими у законі, наскільки це припускається законом, або в них фіксується обрання однієї з альтернативних моделей;

- для заповнення прогалин у законодавстві;

- внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції недержавних організацій - для їх належного здійснення, що потребує відповідного регулювання [13].

Локальні корпоративні акти відіграють особливу роль в регулюванні корпоративних відносин. Якщо при регламентації питань, що стосуються суті корпоративних відносин, пріоритет повинен бути відданий нормам цивільного законодавства, то конкретні питання внутрішньокорпоративної діяльності повинні регулюватися переважно локальними актами [5]. По суті, локальне регулювання виступає локальною нормативною базою корпорацій.

Таким чином, будь-яка юридична особа з метою ефективної організації роботи та вирішення статутних завдань має право приймати нормативні акти, що регулюють відносини всередині відповідних юридичних осіб. Дані акти застосовуються в сферах, що відносяться до створення і припинення діяльності юридичних осіб, управління ними, відповідальності керівників та інших осіб [4].

Як вдало підкреслює В.С. Якушев, локальне регулювання з метою забезпечення ефективності внутрішньогосподарського механізму виконує свої самостійні функції, які є наслідками наданої державою підприємству можливості самому організовувати процес господарського використання закріпленого за ним майна [17, с. 425].