К.Г. Сирота в своїй дисертаційній роботі в якості акта локального регулювання корпоративних відносин пропонує розуміти акт піднормативного регулювання корпоративних відносин, який містить загальнообов'язкові правила локального характеру (регулятивна сила яких діє тільки в рамках організації), що походять від суб'єкта регульованих відносин, спрямовані на регламентацію корпоративних відносин у юридичній особі в нормативно допустимих межах, що діють стосовно персонально невизначеного кола осіб і підлягають неодноразовому застосуванню [11].

Локальна нормотворчість - це сфера самоуправління (саморегулювання) комерційної організації. Таким чином, відбувається розширення сфери локального регулювання і відповідно звуження сфери централізованого регулювання підприємницької діяльності, в закріпленні в нормативних актах мінімальних (необхідних і достатніх) вимог до підприємництва [9].

Однак, не слід забувати, що приймаючи локальні акти органи управління, з однієї сторони, є вільними у визначенні змісту даних актів, але, з іншої сторони, мають враховувати імперативні приписи закону, які діють незалежно від включення їх до тексту акту. Тобто, локальні акти ніяким чином не повинен суперечити нормам чинного законодавства.

Досить цікавою є думка деяких науковців про те, що основне нерозуміння природи внутрішніх актів полягає в тому, що поняття нормативний ототожнюється з поняттям правовий. Тобто якщо нормативний акт, то він правовий. Але, як вони вважають, нормативність властива не тільки праву, а й релігії, моралі, звичаїв і т.д. У тому числі серед соціальних норм виділяються і норми організацій (внутрішньоорганізаційні норми). Внутрішньоорганізаційні (внутрішньофірмові, внутрішні) акти - це нормативні (за винятком індивідуальних актів) акти, але не правові. Вони регулюють діяльність всередині організації, є обов'язковими для всіх учасників юридичної особи, чи корпорації, чи установа.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що локальні корпоративні акти бувають нормативно-правовими та неправовими. Перші містяться правові приписи, що мають нормативний характер, а другі є нормами застосування права і, відповідно, є ненормативними.

Отже, можна зробити висновок, що локальні правові акти приймаються для уточнення та конкретизації норм чинного законодавства, для забезпечення їх реалізації шляхом встановлення відповідних механізмів, для встановлення інших, ніж передбачених законом, способів регулювання локальних відносин або ж для обрання одного із альтернативних способів, а також для врегулювання даних відносин з метою заповнення існуючих прогалин у законодавстві. Разом із тим, локальна нормотворчість здійснюється внаслідок спеціальних приписів закону про передання відповідних питань до компетенції відповідних організацій.

Виходячи із вищезазначеного, локальні правові акти слід визнавати нормативно-правовими актами, що тягне за собою відповідні юридичні наслідки. Зокрема, їх обов'язковість та їх забезпеченість нормами державного примусу у разі їх порушення чи недотримання. Таким чином, локальні акти є нормативно-правовими актами, що в свою чергу, дає можливість визнати їх джерелом цивільного права.

2. Види локальних корпоративних актів та їх загальна характеристика Слід зазначити, що локальні корпоративні акти бувають нормативно-правовими та неправовими. Перші як локальні корпоративні акти включаються до складу джерел корпоративного права. Як і в інших джерелах корпоративного права (законах та підзаконних нормативно-правових актах), у корпоративних актах містяться певні правові моделі та приписи, що мають нормативний характер. Другі не мають відношення до права. Вони є більшою частиною технічними або виробничими. Це стосується, наприклад, порядку доступу до експлуатації певного обладнання, певних приміщень, користування базами даних тощо. Цим вони відрізняються від схожих нормативних корпоративних актів, наприклад, про надання інформації акціонерам.

Окрім того, серед локальних актів мають місце індивідуальні акти, які є результатом застосування локальних корпоративних актів. Таким чином, локальні корпоративні акти можна поділити на дві основні групи: нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права). Перші містять корпоративні норми, дія яких поширюється на певне коло осіб і які регламентують ті чи інші аспекти корпоративних відносин. Як правило, це пов'язано з деталізацією норм закону, обранням іншого варіанту поведінкової моделі, ніж це передбачено законом, тощо. Якщо йдеться про такий акт, як установчий документ, то він є загальним регулятором усіх корпоративних відносин у певній корпорації. Індивідуальні акти не регулюють відносини в корпорації, а через застосування норм закону та корпоративних нормативно-правових актів виступають підставою виникнення конкретних прав і обов'язків в учасників корпоративних відносин [13].

Індивідуальні корпоративні акти (акти індивідуального регулювання) як що не містять норм корпоративного права не відносяться до його джерел. Вони спрямовані на реалізацію норм корпоративного права (в тому числі локальних корпоративних норм) [2, с. 32].

Тобто різниця між ними полягає в тому, що локальні нормативно-правові акти містять норми корпоративного права, на відміну від індивідуальних актів, які є актами застосування норм закону або нормативно-правового акту.

Окрім того, локальні корпоративні акти можна поділити на акти, які є об'єктивно необхідними і без яких корпорація не зможе здійснювати свою діяльність (напр., статут); на ті акти, які приймаються для підсилення її рангу як саморегульованої і такої, що може виконувати функції, делеговані їй державою (напр., правила страхування), а також на ті, які приймаються задля чого певні особи об'єдналися в корпорацію (напр., рішення про виплату дивідендів).

Нормативно-правові локальні корпоративні акти також можна поділити на: правоутворюючі, правореалізуючі та праворегламентуючі.

До правоутворюючих актів відносяться установчі документи юридичної особи, положення про її філії, представництва та органи. Правореалізуючими є акти, якими регулюється те чи інше коло питань, наприклад, про виплату дивідендів, порядок укладення правочинів, викупу акцій, проведення виплат учасникам, інформацію тощо. До праворегламентуючих можна віднести акти, в яких міститься регламентація відносин в окремих корпораціях. Основна відмінність цих актів від правореалізуючих полягає у тому, що вони встановлюють власну особливу регламентацію, яка відсутня в законі чи підзаконних нормативно-правових актах, однак допускається ними. До таких актів належать окремі положення саморегульованих організацій, правила лістингу, біржові правила (напр., Правила фондової чи товарної біржі).

Також локальні корпоративні акти залежно від органу, який їх прийняв, поділяються на ті, що прийняті:

- вищим органом;

- наглядовою радою;

- виконавчим органом корпорації [13].

Слід зазначити, що основними локальними актами корпорації є установчі документи. Установчими документами юридичних осіб корпоративного типу відповідно до чинного законодавства є засновницький договір або статут. Особливістю даних актів є те, що вони наділені вищою силою порівняно з іншими внутрішньокорпоративними актами. Всі інші локальні корпоративні акти не повинні суперечити їм.

Як зазначає Р.А. Майданика, в юридичній літературі, зокрема Н.І. Хімчук, обґрунтовується позиція, відповідно до якої статут юридичної особи слід розглядати як допоміжне джерело цивільного права, що має відповідати та не суперечити актам законодавства України. Статут є основою діяльності підприємств, що визначає їх цивільну дієздатність. Окрім того, статут конкретизує норми Конституції та законів України, та інших нормативно-правових актів з приводу регулювання діяльність підприємства [8].

Неоднозначними є підходи науковців з приводу визнання рішення про створення корпорації (засновницький договір для акціонерних товариств) локальним нормативним-правовим актом. Так, наприклад І.С. Шиткіна, однозначно стверджує, що договір про створення акціонерного товариства містить локальні норми, які не припиняють своєї дії після державної реєстрації товариства [15, с. 104] і, відповідно, визнається нормативно-правовим актом. Разом із тим, існує думка про те, що договір між засновниками, хоча і містить норми, однак ці норми не є локальними, а індивідуальними регуляторами для осіб, що формують статутний капітал товариства та вчиняють інші дії з метою створення товариства. А нормативно-правовим документом визнається вже статут чи засновницький договір новоствореної корпорації [9].

Г.С. Шапкіна підтримує дану позицію і запевняє, що до моменту державної реєстрації статут товариства являє собою ніщо інше ніж документ, що виражає погоджену волю засновників, а не акт будь-якого органу, і лише після реєстрації набуває характеру установчого документа корпоративної організації. [14, с. 36].

На мою думку, рішення про створення товариства все ж таки не слід визнавати локальним нормативно-правовим актом. Положення, закріплені таким рішенням, можуть набути нормативно-правового характеру у разі створення корпорації та затвердження статуту чи засновницького договору. Останні ж є основними локальними корпоративним актами, на основі яких приймаються всі інші акти, які мають їм відповідати.

Висновки

На основі проведеного аналізу локально правових актів в системі цивільного права можна зробити наступні висновки:

1. Локальними корпоративними актами є акти, які приймаються уповноваженими органами підприємств, установ чи організацій відповідно до чинного законодавства, з метою регламентації відносини, що виникають у зв'язку із діяльністю відповідної юридичної особи. Такі відносини можуть бути внутрішні, що виникають в середині такої юридичної особи, так і зовнішні - із іншими суб'єктами права, з якими дана юридична особа вступає у правовідносини.

2. Локальні корпоративні акти поділяються на: нормативно-правові та індивідуальні (акти застосування права). Також їх можна поділити на правоутворюючі, правореалізуючі та праворегламентуючі. Окрім того, локальні корпоративні акти можна поділити на акти, які є об'єктивно необхідними і без яких корпорація не зможе здійснювати свою діяльність; акти, які приймаються для підсилення її статусу як саморегульованої і такої, що може виконувати функції, делеговані їй державою; а також акти, які приймаються задля чого певні особи об'єдналися в корпорацію. Залежно від органу, який їх прийняв, вони поділяються на ті, що прийняті: вищим органом, наглядовою радою або виконавчим органом корпорації.

3. Основними внутрішньокорпоративними актами є установчі документи: статут або засновницький договір. Рішення про створення корпорації не є локальними нормативно-правовими актами, таким статусом наділені акти, прийняті або затверджені органами корпорації.

4. Локальні корпоративні акти приймаються для уточнення та конкретизації норм чинного законодавства, встановлення механізмів їх реалізації, запровадження інших способів регулювання корпоративних відносин порівняно з тими, що передбачені у законі, та у відповідності до того, наскільки це припускається ним, або ж для обрання одного із встановлених альтернативних способів, а також для заповнення існуючих прогалин у законодавстві, внаслідок спеціальних приписів законодавства про передання тих чи інших питань до компетенції даних організацій.

5. Локальні корпоративні акти є актами нормативно-правового характеру, у зв'язку з чим, є обов'язковими для виконання відповідним колом суб'єктів, а також у разі їх порушення забезпечуються нормами державного примусу.

Список використаних джерел

1. Алейник С.А. Корпоративные нормы: определения понятия / С.А. Алейник // Вестник Российской правовой академии. - 2003. - № 3. - С. 16 - 20.