Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Малозначність діяння у злочинах з формальним складом

Товстопят Г.В., Мананкова І.В.

Анотація

У статті розглянуто поняття малозначного діяння, виділено ознаки досліджуваного поняття. Проаналізовано ч. 2 ст. 11 Кримінального Кодексу України. Виявлено особливості застосування поняття «малозначності» у злочинах з формальним складом. Розглянуто практику застосування судами малозначності. Підіймається проблема удосконалення законодавчого регулювання цього питання.

Ключові слова: злочин, малозначність діяння, суспільна небезпечність, істотна шкода, формальний склад.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні Україна стоїть на шляху розбудови правової, соціальної, демократичної держави. Однак, трапляються випадки, коли внаслідок непрофесіоналізму працівників правоохоронної системи страждають і не винуваті громадяни, а тому важливо з'ясувати сутність такого поняття як «малозначність діяння» та відмежування його від подібних понять. На даний час досліджено сутнісні ознаки малозначного діяння, якщо йдеться про злочин із матеріальним складом. Однак існує необхідність у аналізі підстав визнання малозначним діяння також у злочинах зі складом формальним. У статті також наводяться погляди вчених, якими пропонувалися можливі напрямки вирішення цього питання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання малозначності діяння та його застосування стало об'єктом наукового дослідження багатьох вчених, наприклад: Н.А. Мірошниченко, С.І. Маломуж, Т.Є. Козенко, В.Г. Хашев, М.І. Хавронюк, А.О. Пінаєв та інших.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Законодавець передбачив формально-матеріальне закріплення поняття малозначності діяння, яке поєднує у собі соціальну і юридичну характеристику злочину. За вітчизняним кримінальним законом, при встановленні ознак злочинності діяння головним матеріальним критерієм є суспільна небезпечність вчиненого. Однак, на даний момент інститут малозначності діяння продовжує по-різному тлумачитись і застосовуватись на практиці, що викликає певні проблеми. Особливо це стосується при визначені малозначності у злочинах з формальним складом. Внаслідок цього виникає потреба знайти оптимальний варіант вирішення цього питання.

Мета статті. Дослідити визначення малозначності діяння в кримінально-правовій літературі. Виділити істотні ознаки досліджуваного поняття, проаналізувати можливість визнання малозначними злочинів із формальним складом.

Виклад основного матеріалу

Щоразу, коли постає питання щодо криміналізації чи декриміналізації окремих діянь, ми зіштовхуємося з проблемою визначення ступеня їх суспільної небезпечності в контексті загального розвитку суспільства та держави, адже уявлення про наявність чи відсутність заборони тих чи інших діянь у кримінальному законі не залишаються незмінними.

Така постійна зміна переліку кримінально караних діянь, зумовлює необхідність чіткого встановлення категорії суспільної небезпечності. Особливої уваги потребує питання малозначності діяння у злочинах, які містять формальний склад, де наслідки виносяться законодавцем за межі складу злочину, і не є юридично важливими.

Законодавець у ч. 1 ст. 11 КК визначив, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Дане визначення є формально-матеріальним, адже воно поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину.

Як бачимо під злочином КК розуміє діяння, яке одночасно поєднує в собі дві ознаки: є суспільно-небезпечним (матеріальна ознака) і прямо передбачене як злочин у КК (формальна ознака).

Саме формально-матеріальне визначення злочину у вітчизняному законодавстві дозволяє говорити про можливість існування малозначних діянь, хоча і не всі науковці підтримують необхідність існування даного інституту в межах КК. суд малозначність законодавчий

Так, Ч.М. Багіров взагалі вважає, що його слід виключити з кримінального кодексу як такого, що не додає ніякої позитивної якості у визначення злочину, є неповним та неточно відображає правову природу категорії малозначності діяння, а також не визначає його місце в системі інститутів кримінального права [1, с. 154].

Н.А. Мірошниченко стверджує, що малозначність діяння є підставою для невизнання діяння злочином, а, враховуючи реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства, залишати вказане поняття у чинному КК України навряд чи є доцільним [2, с. 143].

Як на наш погляд специфіка малозначного діяння виявляється в обов'язковій сукупності трьох ознак:

1) наявність у вчиненому діянні ознак діяння, передбаченого КК, тобто всіх тих юридичних об'єктивних і суб'єктивних ознак, що у відповідній статті Особливої частини КК характеризують певний злочин. Тим самим у вчиненому діянні знаходить своє відображення кримінальна протиправність як формальна ознака злочину. Якщо хоча б одна з ознак, передбачених у статті Особливої частини, відсутня у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 КК застосована бути не може.

2) вчинене діяння лише формально містить у собі ознаки діяння, передбаченого в КК: внаслідок всіх конкретних обставин воно не відповідає тій суспільній небезпечності, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно або не заподіює взагалі шкоди фізичній та юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну шкоду.

3) малозначне діяння не повинно бути суб'єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Поняття істотної шкоди носить оціночний характер, його зміст визначається правозастосовчими органами шляхом сукупної оцінки всіх конкретних обставин справи.

Так, Верховним Судом України правильно були визнані малозначними дії С., засудженої за ч. 1 ст. 172 КК 1960 р. за те, що, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства, вона використала своє службове становище і за відсутності директора підробила його підпис на 38-ми платіжних дорученнях, за якими банк перерахував кошти акціонерному товариству.

Верховний Суд визнав, що ці дії формально містили в собі ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК 1960 р., однак через малозначиість не являли собою суспільної небезпечності, оскільки за підробленими дорученнями були здійснені платежі, що були обов'язковими для підприємства та випливали з договірних правовідносин і закону. Матеріальної чи іншої шкоди підприємству чи окремим громадянам спричинено не було і не могло бути спричинено. На цій підставі суд визнав дії С. малозначними, тобто такими, що не є злочином.

Законодавець визнає, що малозначні діяння позбавлені суспільної небезпеки у зв'язку з тим,що названа дія або бездіяльність заподіяла охоронюваному кримінальним законом об'єкту посягання шкоду або створила загрозу заподіяння вказаному об'єкту шкоду, які не є істотними. Тому вказівка в такому визначенні на характеристику соціальної сутності суспільної небезпеки злочину -- властивості заподіювати істотну шкоду об'єктам, взятим під охорону держави, -- зумовлює можливість визнання суспільно небезпечними й тих діянь, які (не будучи злочинними) заподіяли або створили реальну загрозу заподіяння шкоди, що не є істотною [3, с. 540-541].

Цікавим є питання про малозначність діяння в межах злочинів з формальним складом. Законодавець у ст. 11 передбачив серед складових ознак малозначності загрозу у вигляді шкоди, а точніше її відсутність.

Злочини, що підпадають під ознаки так званих формальних складів, презюмуються у всіх випадках такими, що заподіюють шкоду суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Ця правова презумпція є неспростовною [5, с. 67].

Проте, у злочинах з формальним складом сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, утворює закінчений злочин. До таких злочинів належать, наприклад, шпигунство, погроза вбивством, погроза знищення майна, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, одержання хабара, втеча з місць позбавлення волі, а також службове підроблення та деякі інші злочини, що сукупно утворюють близько третини змісту Особливої частини КК.

Як вказав законодавець, малозначними визнаються і ті діяння, які не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди інтересам, що охороняються правом. Наприклад, Л. звинувачувався у самоуправстві (ст. 356 КК) у зв'язку з тим, що після роботи він самовільно взяв закріплений за ним вантажний автомобіль та поїхав на ньому до лікарні, де лікувалась його дружина. Через кілька годин автомобіль було повернуто. Дії Л. за своїм характером малозначні, вони не заподіяли автогосподарству істотної шкоди, в зв'язку з чим справу було припинено за відсутністю складу злочину.

Вирішуючи питання про ступінь суспільної небезпечності вчиненого винним діяння, не можна залишати поза увагою його небезпечність у конкретних умовах. Паління в залі для глядачів театру -- діяння малозначне; паління ж на вибухово-небезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах є злочин, він може спричинити вибух або пожежу (ст. 273 КК).

Проте слід проаналізувати ч. 2 ст. 11 Кримінального кодексу більш детально і стає зрозуміло, що відсутність можливості заподіяння істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі не виключає використання передбаченої нею норми як засобу конкретизації суспільної небезпечності [6, с. 35].

Невдалість такого законодавчого підходу відмічається передусім у зв'язку з його неузгодженістю з іншими кримінально-правовими нормами. Так, наприклад, у ч. 1 ст. 359 Кримінального кодексу України встановлена відповідальність за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. Частиною 2 цієї ж статті встановлено покарання за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб. Отже, відповідно до положень ч. 2 ст. 11 КК дії, передбачені ч. 1 ст. 359 КК, взагалі не є злочином, оскільки не заподіяли істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

У практиці також виникає чимало запитань. Органи досудового слідства та суду, при незаподіянні суспільно небезпечним діянням шкоди, посилаються на частину другу ст. 11 КК України для підтвердження відсутності складу злочину і, тим самим, не встановлюють усі ознаки складів злочинів. Проте незаподіяння злочинного наслідку вчиненими діяннями аж ніяк не свідчить про відсутність складу злочину, оскільки наслідок є необов'язковою ознакою для формального складу злочину або складу незакінченого злочину тощо. Подібна практика призводить до невірного застосування кримінального законодавства України [7, с. 1].

У контексті сказаного привертає увагу рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 2 лютого 2010 року. Суд скасував вирок Нахімовського районного суду м. Севастополя, за яким особа була виправдана у зв'язку з малозначністю діяння. Погодившись з позицією прокурора, який оскаржував це рішення, суд зазначив таке: «Поза увагою суду першої інстанції залишились ті обставини, що особа вчинила злочин проти правосуддя (ч. 2 ст. 389 КК України), злочин з формальним складом, її дії мали свідомий, умисний характер». Виникає питання: чи мають зазначені обставини юридичне значення для оцінки діяння за ч. 2 ст. 11 КК України, ураховуючи, що Нахімовський районний суд установив усі обов'язкові ознаки малозначності [8, с. 49]?