Висловлене дає нам підстави для таких основних висновків:

1. Історія останніх двох сторіч свідчить, що при трансформації авторитарних держав в правові правоохоронна функція не втрачає свою значення. Навпаки, вона значно розширяється, оскільки виконання завдань, пов'язаних із захистом прав і свобод людини і громадянина від иких-небудь порушень, вимагає використовування всіх юридичних засобів такого захисту в їх сукупності.
2. Окремі форми юридичної діяльності - практична, наукова і учбова - не можуть існувати в роз'єднаному вигляді, як незалежні соціальні сфери Інтегруючим компонентом, який може об'єднати їх в єдину систему, є чинник професійної діяльності юристів, а також завдання, які виходять з функціонального призначення права, правових установ і інститутів.
3. Адвокатуру не можна вважати правоохоронним органом зважаючи на відсутність дієвих (правових, процесуальних, організаційних) механізмів охорони інтересів суб'єктів, які звернулися в дану інституція за охороною своїх суб'єктивних прав; у вузькому значенні адвокатуру не буде вірним вважати також і правозахиспим органом, хоча окремі риси останніх їй і властиві, а тому в ієрархічних термінологічних сходах вона (адвокатура) займає особливий ступінь.

Адвокатура - це інститут правового захисту і допомоги, діючий в державі в рамках юридичних норм на професійній основі Головними ланками адвокатури як соціального феномена впродовж всієї історії людства були два взаємодіючі патерни: адвокати і суб'єкти (індивідуальні особи, соціальні маті групи, юридичні особи, держава), які потребують професійної правової допомоги і захисту.

1. Адвокатська діяльність це різновид правової діяльності, яка здійснюється у сфері права професійними юристами з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб і інтересів соціальних суб'єктів відповідно до вимог права. Таким чином, продуктивність публічної адвокатури залежить від порядку судочинства і відношення до закону. Разом з тим консерватизму судочинства і абстрагованій побудові конструкції закону може протиставити публічна організація адвокатури, яка в змозі протидіяти прихованим і явним посяганням на нрава і свободи громадян, затверджуючи тим самим гармонію державного, професійного і приватного характеру в своїй діяльності.
2. Адвокатологія - це єдина системна теоретична і прикладна наука, то спочатку включає фундатор багатогранності, і у зв'язку з цим її детермінантами можна назвали з одного боку як декілька самостійних наук, так з іншою - і окремі положення інших (додаткових) галузей знань; зокрема - генератором адвокаголотії, в першу чергу, є такий умовний тріумвірат: адвокатське право, юридична деонтологія (деонтологія адвоката) і юридична психологія (психологічні основи професійної адвокатської діяльності).
3. Адвокатське право - це галузь права, що вивчає права, обов'язки і повноваження адвокатів, причому в точиш відповідності їх процесуальному положенню і ролі, тобто -існуючий правовий механізм, що дозволяє адвокату виконати надані йому законом функції, і даючий загальну характеристику використовуються для цього статусні технологій.

Адвокатське право виступає складовою частиною адвокато.тогії, а цс значить, що дані наукові поняття співвідносяться як ціле (адвокатологія) і приватне (адвокатське право), або відповідно як загальне і особливе. Використовування саме такого підходу, який полягає в широкому науковому юридичній діяльності в широкому значенні, і адвокатської - зокрема, дає можливість вийти за межу традиційної методики і якнайповніші забезпечити комплексність в дослідженні цільного феномена, яким є адвокатура.

7)           Адвокатське розслідування - це міжгалузевий інститут, який грунтується на 
сукупності норм права двох галузей: кримінально-процесуаіьното і адвокатського права. В 
Російській Федерації цілком обгрунтовано адвокатуру офіційно виділено в самостійну галузь 
знань, яка має назву адвокатологія або адвокатське право. Ми підтримуємо позицію про 
виділення в юридичній науці такого окремого напряму, проте вважаємо за можливе помітити, 
що поняття "адвокатологія" і "адвокатське право" не є тотожними, хоча між ними і існує кореляція.

8)           Адвокатські злочини - це злочини, скоювані адвокатами у зв'язку із здійсненням 
ними професійної діяльності. Повний круг цих злочинів пропонується структурно розділити на 
•иза основні сектори: адвокатські злочини в кримінальному судочинстві і адвокатські злочини в 
інших сферах професійної діяльності. При цьому як злочини першої групи, так і другий, 
можуть бути додатково класифіковані на 1) "основні адвокатські злочини" (злочини адвокага- 
пиконавця); 2) "супутні злочини адвокатів" (злочини адвоката-співучаспика); 3) 
,нерозпізнаваний адвокатський злочин".

9)           Запропонована і обгрунтована комплексна оцінка незаконної адвокатської 
тільності в кримінальному судочинстві, яка містить в різному співвідношенні елементи 
кримтнально-правової, процесуальної, кримінологічної, криміналістичної і психологічної 
характеристик, що допускаються несумлінними адвокатами правопорушень.

1. Розглянуті найхарактерніші особливості адвокатів, що допускають незаконні методи і засоби професійного захисту. Ці закономірності носять вельми умовний, неоднозначний характер і високий коефіцієнт погрішності. Виходячи з виведених тенденцій приводиться типологія адвокатів, які можуть представляти потенційну загрозу: 1) адвокат "з попереднім досвідом"; 2) адвокат - "молодий пенсіонер"; 3) адвокат "без попереднього досвіду"; 4) некваліфіковапий адвокат; 5) висококваліфікований адвокат: 6) "залучений" адвокат; 7) "незалучений" і "чорний" адвокат; 8) "неконтактний" адвокат; 9) адвокат -"скандаліст"; 10) "контактний" адвокат, II) "корумпований" адвокат: 12) "сплачений" і "пеоплачений" адвокат.
2. Виділено і розкрито три групи основних чинників, які ведуть до професійної н формації адвока і я 1) чинники, обумовлені специфікою професійної діяльності; 2) чинники особової властивості; 3) чинники соціально-психологічного характеру.
3. Визначені критерії ефективності адвокатської діяльності як цілісного соціально-правового феномена, а також критерії ефективності окремих її видів (типів адвокатської ііяльностї). В сукупності існуючих оцінних критеріїв відсутня ієрархія, що в цілому свідчить про недосконалість існуючої методики визначення ефективності і наявність відповідних пусток к теорії юридичної діяльності. Враховуючи складність поняття ефективності адвокатської діяльності і необхідність дозволу методологічних питань, вважаємо за доцільне це питання розглядати на двох рівнях, залежно від рівнів теоретичного узагальнення, на яких відбувається вивчення проблеми: па макрорівні (загальнотеоретичному) і мікрорівні. на якому ефективність вивчається крізь призму діяльності індивідуальних суб'єктів правовідносин.
4. Показана роль політичних чинників в професійній діяльності адвоката В державах континентальної системи права інститут адвокатури існує у вигляді сукупності діяльності осіб, які одержали статус адвоката, і системи органів, функціонування яких пов'язано з регулюванням діяльності вказаних осіб. Показані форми політичної участі адвоката: а) ведення політичної агітації, тиск на органи влади з мстою реалізації вимог; би) тобіювання законопроектів, заява протесту; в) підтримка відповідних рішень, виступ в засобах масової інформації і перед громадянами.

Відтак, зроблена спроба по-новому розглянути концептуальні проблеми адвокатури, поставивши при цьому такі основні цілі: 1) узагальнити світовий досвід діяльності інституту адвокатури; 2) показати витрати, обумовлені невизначеністю правового статусу адвоката; 3) проаналізувати позитивні і негативні (небезпечні) тенденції в розвитку особи адвоката і їх взаємозв'язок з сучасними суспільними процесами; 4) дати практичні рекомендації, сприяючі професійному становленню адвоката і його моральному здоров'ю.

Наскільки цс вдалося, покаже час. Безумовно, не всі аспекти розкриті рівноцінно. Але сподіваємося, одне вже стало очевидним: в сучасних умовах ми бачимо необхідність розгляду адвокатури як особливої професійної групи юристів, діяльність якої сприятиме підвищенню ефективності правосуддя.

Автор також вважає, що зміцнення правового статусу інституту адвокатури, сприятиме зростанню авторитету української держави.