1. юридичні - правове регулювання відносин, що виникають з приводу створення та використання інформаційної інфраструктури;
2. організаційні - забезпечення правового режиму об'єктів інформаційної інфраструктури, включаючи їх фізичний захист;
3. технічні - застосування інженерно-технічних заходів, що роблять інформацію недосяжною для протиправних дій;
4. криптографічні - перетворення інформації в такий вигляд, що унеможливлює протиправне або неавторизоване її використання;
5. економічні - джерела фінансування заходів безпеки та стимули  для подальшого розвитку цієї інфраструктури.

Ще одним аспектом функціонування інформаційної інфраструктури є ефективне формування системи електронних інформаційних ресурсів і баз даних, для чого необхідно визначити два ключові для інформаційної безпеки питання їх правової регламентації:

-        засади створення і використання баз даних їх власником, щоб виключити можливість порушення прав та законних інтересів третіх осіб;

-        компетенцію та обов'язки органів публічної влади щодо ведення баз даних та надання інформації з них. Це створить можливість зацікавленим особам звернутися до цих органів за необхідною інформацією.

Звісно, вищесказане не є повним переліком проблем, які потребують свого нормативно-правового регулювання в рамках системи інформаційної безпеки. Але автором визначені головні засади та принципи, на основі яких можливо здійснювати подальший розвиток цієї системи. При чому, на нашу думку, в цьому процесі не слід займатися "винаходженням велосипеду", оскільки в світі існує досить багато країн з більш високим рівнем інформатизації, які раніше зіткнулися з тими проблемами, які постають перед Україною сьогодні. І їх досвід є дуже цінним. Найбільш прийнятні організаційно-правові підходи узагальнені автором і запропоновані для використання в правотворчій і правозастосовчій діяльності на сучасному етапі розвитку Української держави. Це, зокрема, стосується законодавства Сполучених Штатів Америки, Канади, країн-членів Європейського Союзу, Російської Федерації. При цьому йдеться як про запозичення конструктивного досвіду так і про відмову від кроків, що призвели до негативних наслідків в інформаційній сфері.

Підсумовуючи основні висновки та пропозиції слід зазначити, що підвищенню ефективності системи інформаційної безпеки значною мірою сприяли б: в практичній площині - систематизація (або, навіть, кодифікація) нормативно-правових актів щодо інформаційної сфери, створення окремого міністерства зв'язку та інформації в структурі Кабінету Міністрів України; в теоретичному плані - це визнання наявності окремої галузі інформаційного права; в науковому аспекті - це поглиблення вивчення специфіки форм та методів захисту різних об'єктів інформаційної безпеки.