Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

ВСТУП

Сторінки матеріалу:

Сучасний стан суспільного розвитку характеризують як етап формування інформаційного суспільства. Запровадження новітніх інформаційних технологій, значно прискорює процес отримання, обробки, аналізу інформації. Широкий і оперативний доступ до інформації підвищує ефективність її використання, що стає невід'ємним елементом управління всіма інститутами та процесами.

Глобалізаційні тенденції сучасної цивілізаційної епохи, передусім, проявляються в інформаційній сфері, забезпечуючи діалог культур і цивілізацій у всіх напрямках життєдіяльності людства.

Українська держава включена в процеси загальної інформатизації суспільства і формування єдиного світового інформаційного ринку. Значною мірою міжнародно-правове визнання нашої держави стало інформаційним проривом у загальносвітові інформаційні потоки. Доведення до відома державних діячів, а потім і населення інших країн відомостей про Україну; створення певного іміджу нашої держави та проведення внутрішньої інформаційної політики обумовили міжнародне визнання України як геополітичної реальності, підтримку власним населенням ідей незалежності, його активну участь у створенні державних інститутів. Інформаційний фактор виступив як надзвичайно важливий чинник у державотворчому процесі у представленні та відстоюванні інтересів держави.

Інформаційного забезпечення потребують сьогодні всі сфери суспільної діяльності, і при цьому сама інформаційна діяльність потребує правової регламентації. Таким чином широкий спектр проблем організаційно-правового забезпечення функціонування інформаційного поля набуває важливого значення.

Все це обумовило актуальність теми даного дослідження, яка визначається тим, що інформаційний чинник в сучасному інформаційному суспільстві став виконувати ключову організаційно-управлінську та регулятивно-контрольну функцію. Зміст інформації, можливості її поширення чи обмеження характеризують рівень демократизму політичного режиму як складової форми держави.

Особливе місце займають в цьому спектрі проблеми правового забезпечення інформаційної безпеки. На важливість цієї позиції наголошується і в Конституції України. [142] Згідно норм ст. 17 Конституції захист інформаційної безпеки визначається однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу. Інформація, що збирається, тиражується, аналізується, перетворюється на знання, формалізується у вигляді нормативно-правових актів і впливає на процес прийняття управлінських рішень. Та й самі управлінські рішення передаються у формі інформації. В такий спосіб інформація конструює реальність, задає змістовні та смислові координати конкретної управлінської діяльності, моделює і прогнозує перспективний розвиток, потребуючи при цьому безпечних умов існування та функціонування.

Чітке правове регулювання інформаційної сфери та інформаційної діяльності виступає запорукою ефективного використання інформаційного чинника і попередження його можливих негативних впливів. Будь-які обмеження чи заборони при цьому мають бути обґрунтовані реальною ескалацією загроз щодо держави, суспільства, окремої людини, а не обумовлюватись суто суб'єктивними факторами.

Інформаційна безпека в правовому вимірі виступає як невід'ємна складова сучасної системи управління на шляху до правової держави і як суттєвий чинник формування громадянського суспільства та входить до більш широкого розуміння питань національної безпеки в цілому.

За таких умов законодавча невизначеність щодо основних параметрів інформаційної безпеки, існуючі протиріччя та прогалини у правозастосовчій практиці в цій сфері ускладнюють внутрішні трансформаційні перетворення та інтеграцію України в світові цивілізаційні процеси. А тому, це робить надзвичайно важливим глибокий науково-теоретичний аналіз та вдосконалення практичної діяльності щодо підвищення рівня інформаційної безпеки на сучасному етапі розвитку України.

Однак незважаючи на актуальність ця проблематика недостатньо розробляється у правових дослідженнях, що носять дещо фрагментарний характер, стосуючись лише окремих аспектів і не аналізуючи проблему комплексно.

Детальному аналізу історіографії різних питань, що відносяться до спектру інформаційної безпеки, присвячений спеціальний підрозділ першого розділу дисертаційного дослідження. Але у вступній частині ми можемо окреслити загальні тенденції вивчення деяких сторін обраної теми, що дозволяє визначити мету та основні завдання даного дослідження, сформулювати його об'єкт і предмет.

Можна зазначити, що в науковій літературі, передусім в дослідженнях російських науковців, розглядаються окремі питання: прав людини і громадянина в галузі інформації, сутності інформаційних відносин, інформатизації управлінської діяльності, цивільно-правові аспекти функціонування  ринку інформаційних послуг і технологій, ролі інформації в глобалізаційних процесах тощо. Але комплексний підхід відсутній. І, здебільшого, ці дослідження спрямовані на аналіз соціальних, а не правових аспектів інформаційної сфери.

Стосовно проблеми інформаційної безпеки, то тут, головним чином, характеризуються лише методологічні та технологічні аспекти.

Та навіть обґрунтування загальних засад і сутності правового регулювання, правової регламентації в працях теоретиків держави і права, конституціоналістів, адміністративістів дозволяє акцентувати увагу на особливостях їх прояву в сфері інформаційних правовідносин. І саме усвідомлення наявності такої специфіки привело, нарешті, до включення у 2003 році до наукової спеціальності з юридичних наук 12.00.07 дефініції "інформаційне право".

Такий крок відображає певні надбання в цій сфері за попередній період, при чому як у вітчизняній, так і, здебільшого, у зарубіжній правовій думці і практиці. Але надалі виникає потреба переходу від усвідомлення до пізнання. Окрім того, йдеться про важливість пов'язати між собою дві категорії: безпека та інформація, що обумовлює потребу обізнаності не лише з надбаннями юридичної науки, а й вивчення положень та висновків інших гуманітарних та соціальних наук, де предметом аналізу виступали ці категорії. Звідси випливає важливість аналізу наукового доробку щодо національної безпеки, інформатизації, глобалізації тощо задля з'ясування широкого кола проблем інформаційної безпеки.

Все це робить необхідним подальший науковий аналіз даної проблематики, зокрема у зв'язку з програмами наукових досліджень Одеської національної юридичної академії, де розробляється фундаментальна тема "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави" (номер державної реєстрації 0101V001195). Автор ініціював включення до цієї наукової програми відповідних розділів щодо правовідносин в інформаційній сфері, насамперед стосовно формування і функціонування системи інформаційної безпеки.

Тема дисертації пов'язана також з комплексними темами кафедри адміністративного та фінансового права ОНЮА "Правові основи адміністративної реформи в Україні" та кафедри морського та митного права ОНЮА "Організаційно-правові основи митної політики України".

Тема дослідження формулювалась у відповідності з завданнями, окресленими загальними зборами Академії правових наук України в Основних напрямах наукових досліджень у галузі держави і права, а також визначеними державною науково-технічною програмою "Правові засади розбудови державності в Україні", на період до 2005 року.

Робота виконувалась в рамках програми стипендіата Кабінету Міністрів України для молодих вчених на 2001 - 2003 роки, затвердженої МОН України.

Виходячи з наукової і соціально-практичної значущості теми автор ставить за основну мету дослідження провести комплексний аналіз організаційно-правових основ політики інформаційної безпеки України, охарактеризувати динаміку процесу створення системи інформаційної безпеки, з'ясувати причини відставання інституціалізації і розвитку інформаційних правовідносин в цій сфері, визначити правові методи підвищення ефективності функціонування такої системи, запропонувати перспективну модель правового захисту інформаційної безпеки.

Реалізація поставленої мети визначила потребу вирішення ряду конкретних дослідницьких завдань, якими і визначається наукова новизна дослідження:

  • сформулювати та уточнити правовий зміст основних понять і категорій інформаційної безпеки, як складової національної безпеки;
  • створити класифікацію об'єктно-суб'єктного складу на напрямків інформаційної безпеки, придатну для застосування в нормативно-правових актах;
  • з'ясувати особливості формування інформаційного права та правової бази інформаційної безпеки на сучасному етапі;
  • розкрити сутність інституціонального механізму захисту інформаційної безпеки, та проаналізувати основні проблеми організації його функціонування;
  • визначити особливості застосування форм та методів державного управління в галузі інформаційної безпеки;
  • здійснити порівняльний аналіз повноважень державних органів в сфері інформаційної безпеки;
  • дослідити специфіку правового регулювання захисту інформаційної безпеки держави, суспільства, людини;
  • проаналізувати співвідношення національного законодавства в сфері інформаційної безпеки з міжнародно-правовими нормами і стандартами;
  • узагальнити сучасний досвід правотворчої і правозастосовчої практики щодо захисту інформаційної безпеки як важливої функції держави;
  • визначити пріоритетні напрямки законодавчого закріплення та реалізації політики інформаційної безпеки України;
  • окреслити перспективи розвитку системи інформаційної безпеки України і теоретично обґрунтувати конкретні пропозиції і рекомендації щодо її вдосконалення.

Об'єктом дослідження при цьому виступають суспільні відносини, що виникають в процесі формування та функціонування системи інформаційної безпеки на сучасному етапі розвитку української державності, в умовах прояву світових інформатизаційних та глобалізаційних тенденцій.

Предметом дослідження є державно-правовий механізм інформаційної безпеки як системне поняття, що включає інституціональні форми, організаційні методи, правові норми та принципи регулювання правовідносин щодо захисту інформаційної безпеки держави, суспільства, людини.

Обраний предмет обумовив використання системного підходу, завдяки якому комплексно аналізуються всі формальні складові системи інформаційної безпеки, механізм їх узгодженого функціонування в інституціональному і правовому вимірах. Конкретним методам дослідження всіх елементів системи інформаційної безпеки, їх зв'язків і взаємодії, залежності ефективності функціонування системи в цілому від специфічних властивостей окремих елементів і їх взаємовпливів присвячений окремий підрозділ першого розділу дисертації.