Однак в діяльності даних органів є дещо, що, на наш погляд, є суттєвою вадою в діяльності кримінальної міліції. Це відсутність невідкладної психологічної допомоги. Міліція є первинним органом, через який неповнолітні мають перший контакт з системою правосуддя. Цей контакт, як правило, пов'язаний з ненайкращими обставинами у житті неповнолітніх - з вчиненням ним правопорушенням. Неповнолітній, не залежно від ступеню гуманності відношення до нього працівників міліції, незалежно від того, в якості кого підліток зустрічається з системою правосуддя - як підозрюваний у вчиненні злочину чи як потерпілий від злочину -переживає відповідні емоційні, психічні напруження.

7. Законодавче регулювання діяльності міліції, її структурних підрозділів, та їх співпраці з іншими органами та установами соціального призначення в сфері прав, перебуває, на неналежному рівні, що обумовлено:

1) відсутністю універсальності їх призначення - їх діяльність, як правило, спрямована на усунення правопорушень та їх умов серед неповнолітніх;

2) відсутністю чіткого правильного розподілу повноважень контролюючих органів;

3) відсутністю чіткого розмежування підстав застосування до неповнолітнього того чи іншого заходу впливу чи покарання.

1. відсутністю системи моніторингу додержання чинного законодавства в сфері охорони прав неповнолітніх;
2. значним розривом між політико-правовими деклараціями і реальними політико-економічними можливостями.

8. Питання захисту неповнолітніх ще недостатньо знайшли відображення в діяльності правоохоронних органів та реформуванні вітчизняного судочинства. Існуюча в країні система органів та посадових осіб по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов'язків неповнолітніх в усіх сферах ще не має чіткої структури та ієрархічності. Здебільшого вона має вигляд складових частин (підрозділів та структур) відповідних органів і не являє собою особливого механізму, наділеного автономією, яким має бути. Проблемами неповнолітніх зазвичай одночасно займаються різноманітні міністерства і відомства, між якими часто відсутнє співробітництво, в результаті не створюється єдиної системи послуг і не складається цільного уявлення про те, яка ж від них реальна користь неповнолітнім.

Значне місце в цьому процесі належить правовим механізмам захисту прав і свобод людини, в тому числі інституту омбудсмена - уповноваженого з прав неповнолітніх.

Розглядаючи різноманітні варіанти створення і діяльності відомств омбудсменів в різних країнах з метою запозичення позитивного іноземного досвіду, на нашу думку, для України найбільш вдалою виявляється модель створення інституту омбудсмена з прав неповнолітніх в рамках законодавства про охорону дитинства. Це, на думку автора, пов'язано з тим, що:

по-перше, в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів в сфері захисту особистих, соціальних, економічних, культурних та інших прав неповнолітніх, виконання яких покладено на різноманітні державні органи;

по-друге, відсутня система, яка б надала можливість в особі одного органу або посадової особи звітувати про стан дотримання прав неповнолітніх в усіх сферах;

по-третє, оскільки Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини і прийняла Закон "Про охорону дитинства", вкрай необхідним є створення органу, діяльність якого буде направлена, головним чином, на виконання цього Закону і завдань, взятих державою у зв'язку з ратифікацією Конвенції, а також на розробку правової політики щодо цього шляхом внесення відповідних пропозицій;

по-четверте, такий орган буде відносно незалежним від політичного втручання, адже функції омбудсмена з прав неповнолітніх будуть пов'язані з виконанням і контролем відповідного закону;

по-п'яте, заснування відомства омбудсмена по правам неповнолітніх за даною моделлю передбачає можливість створення системи представництв омбудсменів для місцях, яким будуть делеговані відповідні повноваження щодо надання необхідної допомоги неповнолітнім. Саме така служба, організована на місцевому рівні, на наш погляд, буде більш доступною і дієвою щодо конкретних потреб неповнолітніх.

В умовах соціально-економічних, політичних змін, що відбуваються у суспільстві, ускладнюється ситуація підростаючого покоління і створюється загроза для природнього перебігу дорослішання, саме тому функціонування в Україні інституту омбудсмена по правам неповнолітніх, на нашу думку, сприятиме доступності та реальності втілення прав неповнолітніх у життя.

Окрім того, це також викликає необхідність розбудови соціальних служб, які б підтримували неповнолітніх, а також займалися профілактичною діяльністю. Таким чином, за сучасних умов вкрай необхідним є внесення відповідних коректив у чинну концепцію законотворення в галузі соціальної політики. Вона повинна передбачати проведення оперативних, науково обгрунтованих заходів, спрямованих на удосконалення форм та методів захисту неповнолітніх. Важливе місце в цій роботі належить підготовці спеціалізованих кадрів: юристів, суддів, прокурорів, співробітників міліції; педіатрів, психологів та психіатрів; соціальних працівників, зорієнтованих на проблему захисту неповнолітніх від усіх форм насильства, формуванню в них навичок та вмінь своєчасної комплексної допомоги нужденним неповнолітнім та їх батькам.

Аналіз зарубіжного правового досвіду в сфері прав неповнолітніх, зокрема, вчинення правосуддя, надає можливість скористуватися цим досвідом і запозичити для держави відповідні аспекти.