Найважливішим чинником реального забезпечення прав і свобод особи, поряд з їх визнанням, дотриманням і повагою, виступає гарантування, яке здійснюється за допомогою специфічних засобів - гарантій, що надають всім елементам правового статусу особи реального змісту, завдяки яким стає можливим безперешкодне здійснення прав і свобод, їх охорона від можливих протиправних посягань і захист від незаконних порушень.

Головним аспектом реального існування і втілення у життя прав та свобод неповнолітніх є встановлені державою гарантії їх реалізації органами державної влади, зокрема, правоохоронними органами,  визначальним у діяльності яких поряд з профілактичною є виконання інших головних правоохоронних функцій ( захисної - захист життя, здоров'я, прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права; охоронної- охорона громадського порядку? ресоціалізаційної - є найбільш характерною для органів і служб у справах неповнолітніх) і т. і.? виконання ними вказаних функцій потребує специфічного організаційного, правового, наукового, кадрового, матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та іншого забезпечення.

Діяльність органів міліції можна оцінити як частину юридичних гарантій здійснення суб'єктивних прав і свобод громадян через те, що вона, у відповідності з правовими приписами, покликана сприяти неповнолітнім скористатися наданими їм можливостями діяти саме певним способом.

Міліції та деяким іншим правоохоронним органам у сфері реалізації загальноприйнятих стандартів прав неповнолітніх притаманні такі форми діяльності, як регулятивна, правоохоронна, організаційна і виховна.

Нормативне регулювання діяльності міліції, її структурних підрозділів, та їх співпраці з іншими органами та установами соціального призначення в сфері прав неповнолітніх, перебуває, в основному, на належному рівні, за виключенням деяких моментів, що пов'язані:  1) з відсутністю універсальності  призначення - їх діяльність, як правило, спрямована на усунення правопорушень та їх умов серед неповнолітніх;

2) з відсутністю чіткого розподілу повноважень контролюючих органів;

3)з відсутністю чіткого розмежування підстав застосування до неповнолітнього того чи іншого заходу впливу чи покарання.

 Досить логічним на наш погляд виглядає пропозиція про передачу шкіл соціальної реабілітації у відання органів, що здійснюють контроль за виконанням покарань, враховуючи що направлення неповнолітніх до даних закладів є результатом їх неправомірної поведінки, свого роду, різновидом покарання за скоєне правопорушення.

Правосуддя в нашій країні щодо неповнолітніх базується на загальних принципах судового процесу. А, як вже зазначалося, судочинство щодо неповнолітніх має керуватися інтересами суто неповнолітніх осіб, їх права мають розглядатися окремо від прав дорослих осіб. Тому, при відстоюванні нами позиції про  створенні в нашій державі спеціалізованих судів, варто звернутися до іноземного досвіду і визначити основні засади та принципи, на яких такий суд буде засновувати свою діяльність. Ми, зокрема, пропонуємо такі принципи, які повинні бути серед тих, на яких має будуватися діяльність спеціалізованих судів у справах неповнолітніх: а) обізнаність неповнолітніх щодо своїх прав і свобод; б) можливість користуватися безкоштовною правовою допомогою у суді; в) виявлення причин, що сприяли вчиненню правопорушення неповнолітнім або порушення його права; г) відношення до неповнолітнього як до особливо чутливої категорії людей; прояв турботи і поваги; д) звільнення неповнолітнього від будь-якої форми тиску з боку будь-кого (навіть батьків); е) при винесенні вироку чи постановці рішення по справі максимально враховувати інтереси неповнолітньої особи, проявляючи справедливість і гуманність.