Правовий статус неповнолітніх, як спеціального суб'єкта права, потребує  підвищеною уваги з метою його забезпечення та охорони. Питання конституційної охорони прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх. по суті, або недооцінюються чи ігноруються. Передбачається їх повна залежність від дорослих. Галузеве законодавство не передбачає достатньо ефективних механізмів охорони прав неповнолітніх громадян практично у всіх сферах суспільного життя. 

Сприяти поліпшенню умов сімейного виховання покликані профілактичні заходи держави двох рівнів: загальносоціального і спеціально-кримінологічного. Перші мають передбачати: підвищення матеріального добробуту родини; надання адресної допомоги найбільш вразливим сім'ям; покращання житлових та побутових умов родин; посилення просвітницької діяльності з соціальних, правових, педагогічних, психологічних, економічних, медичних проблем сім'ї; підвищення якості медичного обслуговування родин, доступність повноцінного відпочинку і оздоровлення дітей; організацію змістовного дозвілля неповнолітніх та їх сімей тощо.

Загально-соціальні заходи безпосередньо не спрямовані на запобігання злочинності, однак їх профілактичне значення велике. Покращуючи життя в суспільстві, вони послаблюють дію причин та умов злочинності. Нині здійснення цих заходів ускладнене серйозними кризовими явищами у більшості сфер суспільного життя. Однак, вони необхідні, оскільки без них значних успіхів у боротьбі зі злочинністю, в тому числі зі злочинністю неповнолітніх, досягти неможливо [18, с. 99].

Діяльність держави з питань соціально-правового захисту дітей та підлітків регулюється Конституцією України (ст. ст.21-68), відповідними чинними нормативно-правовими актами, Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами "Про громадянські та політичні права" [138] (ст. 23 - 24), "Про економічні, соціальні та культурні права" (ст. 10) [139], Декларацією прав дитини 1959 року та Конвенцією ООН про права дитини 1989 року.

На усунення причин та умов злочинності безпосередньо спрямовані спеціально-кримінологічні заходи, здійснення яких покладено законом на певних суб'єктів.

Правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцяти річного віку визначаються Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. [65].

Цей нормативно-правовий акт встановив широке коло суб'єктів, діяльність яких спрямована, передусім, на запобігання злочинності серед неповнолітніх.

Відповідно до статті 2 цього закону визначаються наступні основні принципи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх:

• принцип законності;
• принцип застосування переважно методів виховання і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише коли буде вичерпано усі інші заходи впливу на поведінку неповнолітніх;
• принцип гласності, тобто систематичного інформування про стан правопорушень серед неповнолітніх, роботу Комітету і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх у відкритій державній статистиці, засобах масової інформації;
• принцип збереження таємниці про неповнолітніх, які вчинили правопорушення і щодо яких було застосовано заходи індивідуальної профілактики;
• принцип неприпустимості приниження честі і гідності неповнолітніх, жорстокого поводження з ними.

Згідно зі статтею 1 Закону України. "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", від 24 січня 1995 р. здійснення як соціального захисту неповнолітніх, так і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на такі органи:

• Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

• школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;
• центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров'я;
• притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;
• суди;
• кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
• виправно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Однак, як вважають деякі дослідники, чинна модель соціально-правового захисту неповнолітніх має деякий перелік вад та недоліків. Особливо це стосується процесуальних аспектів діяльності правоохоронних органів, які виступають сьогодні майже не єдиним механізмом правового захисту неповнолітніх, а саме:

- випадки кривдження неповнолітніх (поганого поводження) не лише не караються, а й не розглядаються, якщо до органу внутрішніх справ не надходить письмових заяв, скарг від батьків або опікунів;

- недостатньо відпрацьована система розгляду заяв про травмованих неповнолітніх, що потрапляють до медичних установ та відповідних дій правоохоронних органів;

- не використовуються спеціалізовані форми та методи проведення окремих слідчих дій з неповнолітніми, що б дозволяло враховувати їх вікові психологічні особливості;

- випадки насилля над неповнолітніми повинні фіксуватись медичними працівниками і співробітниками органів внутрішніх справ за особливими протокольними формами [156, с. 90-91].

Для усунення подібних недоліків, на наш погляд, слід чітко визначити межі компетенції органів міліції та їх посадових осіб щодо особливих випадків порушень прав неповнолітніх, на які повинна бути негайна реакція. Для цього, відповідно, повинно бути розроблено спеціальні форми та методи необхідних дій по усуненню подальших порушень та попередженню їх у майбутньому. Досить корисним було б використання позитивного зарубіжного досвіду у даній сфері, однак про це мова буде йтися у наступному підрозділі.

Доцільним з нашої точки зору вважається прийняття закону, який передбачав би створення та діяльність окремих структурних підрозділів міліції щодо захисту прав неповнолітніх в екстремальних випадках. На відміну від кримінальної міліції у справах неповнолітніх, діяльність даного органу, переважно, має бути направлена не на неповнолітніх правопорушників, а на правопорушників, які посягають на життя, здоров'я, честь, гідність, нормальний фізичний та розумовий розвиток дитини. Так, в даному нормативному акті слід було б визначити:

а) на які структурні підрозділи чи посадові особи покладається обов'язок виявляти та попереджувати (або усувати) випадки особливих порушень в сфері прав неповнолітніх;

б) які саме випадки є особливими (екстремальними). На наш погляд, це можуть бути випадки: систематичного негативного емоційно-психологічного тиску (впливу) на неповнолітніх в домашньому середовищі з боку батьків чи інших старших родичів (наприклад, залякування, аморальна поведінка, знущання, фізичні ушкодження тощо); отримання неповнолітнім серйозних тілесних ушкоджень; згвалтування (чи замах на це) неповнолітніх; викрадення неповнолітніх; зникнення неповнолітніх; алкогольна чи наркотична залежність неповнолітніх; вчинення  злочину неповнолітнім та інші випадки;

в) чітко визначити форми діяльності відповідних структурних підрозділів міліції у кожному окремому екстремальному випадку та можливість негайної реакції з боку відповідних органів;

г) передбачити порядок звернення за допомогою (заява, телефонний дзвінок тощо) особисто неповнолітніх чи іншої особи, якій стало відомо про даний випадок;

д) створення каталогу чи реєстру відомих неблагополучних сімей чи "важких" неповнолітніх та ін.

З точки зору впливу на недоліки сімейного виховання на особливу увагу заслуговує робота служб по створенню банків даних про неповнолітніх, які перебувають у надзвичайних та складних життєвих умовах, в тому числі про неповнолітніх з неблагополучних сімей, а також про родини, які не виконують своїх функцій щодо неповнолітніх. Так, у банку даних по м. Києву на 1 січня 2002 р. налічувалось 1246 неблагополучних родин, де перебувало 2726 дітей.

Службам у справах неповнолітніх треба більш чітко відпрацювати механізм взаємодії з іншими державними органами та громадськістю з тим, щоб якомога повніше виявляти та брати на профілактичний облік сім'ї, які не виконують свої обов'язки по вихованню неповнолітніх. Необхідно чітко визначити і закріпити у нормативно-правовому порядку, шляхом доповнення ст.5 розділу II Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" критерії взяття родин на такий облік. Це дозволить працівникам служб здійснювати всебічний підхід до виявлення сімейного неблагополуччя як однієї з основних причин злочинності серед неповнолітніх.

Взяття на профілактичний облік службами у справах неповнолітніх сімей, де мають місце усі зазначені вище обставини, доцільно з огляду на те, що пріоритетним напрямом запобіжної діяльності цих служб є рання профілактика правопорушень і злочинів неповнолітніх, тобто оздоровлення середовища і надання допомоги неповнолітнім, які опинилися у несприятливих умовах життя та виховання. Успіх же в цій роботі можливий лише за умови своєчасного виявлення будь-яких, навіть найменших, відхилень у виховній позиції батьків.

Зокрема, Наказ Державного Комітету молодіжної політики, спорту і туризму України  від 24 вересня 2001 року "Про затвердження порядку виявлення та ведення обліку неповнолітніх службами у справах неповнолітніх" [144, с. 28] встановлює порядок проведення цієї процедури. Так, пункт 2 містить вичерпний перелік неповнолітніх, які підлягають обліку в службі у справах неповнолітніх. Серед них неповнолітні, які:

• залишились без батьківської опіки;
• виховуються у сім'ях, які не забезпечують необхідних умов для їх життя, навчання, виховання та розвитку;
• систематично залишають сім'ю, навчально-виховні заклади чи потребують допомоги в працевлаштуванні;
• вчинили правопорушення;
• повернулись із загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, професійних училищ соціальної реабілітації або центрів медико- соціальної реабілітації;
• систематично вживають спиртні напої або наркотичні засоби;
• звільнені від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру за скоєння суспільно-небезпечних діянь;
• засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;
• повернулися з виправно-трудових колоній.

Однак, на нашу думку, потребує розробки та прийняття нормативного акту, який містив би перелік заходів, здійснюваних щодо осіб, взятих на профілактичний облік. Прийняття зазначених норм та створення механізму їх реалізації допоможе практичним працівникам більш ефективно впливати на недоліки сімейного виховання, запобігати злочинності серед неповнолітніх.

Проводити роботу по запобіганню злочинності серед неповнолітніх, покращанню умов сімейного виховання покликана також кримінальна міліція у справах неповнолітніх, яка працює в основному з аморальними сім'ями, що потребують комплексного впливу на них усіх суб'єктів профілактики.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", кримінальна міліція у справах неповнолітніх є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу.

Виходячи із змісту даної статті, на кримінальну міліцію у справах неповнолітніх покладаються такі основні обов'язки: