Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Розділ 4. ДЕТЕРМІНАЦІЯ ЗЛОЧИННОСТІ

1. Поняття криміногенної детермінації

Оскільки у суспільстві існує злочинність, то виникає запитання: а що її детермінує? Детермінувати (від лат. determinare) означає породжувати, припускати, обумовлювати.

Відповідь на це запитання є дискусійною. З цього приводу існує ряд висловлювань, теорій. Подібне становище є наслідком різних методологічних підходів і посилань, з яких виходять автори та прихильники цих теорій.

Уявляється, що найбільш плідною методологічною базою для пояснення джерел злочинності можуть служити такі принципи і закони діалектики, як закон про загальний, універсальний зв´язок предметів і явищ всесвіту, концепція соціального детермінізму, принцип історизму, вчення про діалектичні протилежності, вимоги системного підходу при дослідженні соціальних явищ і процесів. Деякі з перелічених філософських категорій були сформульовані ще в давнину, а потім доповнені і розвинуті протягом століть у працях учених різних країн. Усі вони уточнюються і збагачуються в сучасній світовій науці.

Вирішуючи проблеми детермінації злочинності, кримінологія повинна скористатися цими перевіреними роками філософськими положеннями. Коротко розкриємо їх зміст.

1. Закон про загальний універсальний зв´язок знаходить свій вияв у ідеї причинності, суть якої полягає в тому, що одне явище за визначених умов породжує інше явище: при цьому перше буде причиною, друге наслідком. Це результат того, що в світі існує «зв´язок усього і усім». У ньому має місце «ланцюг причин».

2. Закон причинності поширюється як на природні явища, так і на явища суспільні. Конкретизація і застосування цього закону для пояснення явищ і процесів, що відбуваються в суспільстві, становлять сутність соціального детермінізму, ядром якого є визнання закономірного характеру суспільного розвитку. Концепція соціального детермінізму дозволяє з найбільшою адекватністю висвітлювати складну своєрідність причинних зв´язків між різними сторонами суспільного життя.

Однак слід відзначити деякі специфічні особливості вияву причинності в суспільному середовищі. Тут зв´язок поміж явищами характеризується неабсолютною неминучістю, тому причинність щодо суспільства має не жорстку лінійну залежність, а ймовірний характер. У результаті певних обставин конкретний наслідок може настати або не настати. Соціальні явища породжуються, як правило, не самим якимось попереднім явищем, а сукупністю певних явищ і процесів.

З огляду на те, що суспільство перебуває у безперервному розвитку, причинність у соціальному середовищі має історично мінливий характер. У зв´язку з цим слід завжди виходити з принципу історизму, який дає змогу встановлювати конкретний історичний стан об´єкта, що вивчається.

І, нарешті, особливість зв´язків поміж соціальними явищами полягає в тому, що вони здебільшого відбиваються у свідомості людей і виявляються у формі мотивації їх поведінки та цілей, набуваючи властивостей інтересів окремих людей і суспільства в цілому.

3. Кожному предмету, явищу притаманні внутрішні суперечності, що перебувають в єдності та взаємодії, у боротьбі поміж себе. На цьому непорушному факті ґрунтується вчення про діалектичну суперечність, яке передбачає роздвоєння єдиного на взаємовиключні протилежності та взаємовідносини між ними.

Діалектична суперечність на всіх етапах свого виникнення є рушійною силою будь-якого розвитку. Співіснування двох взаємосуперечних сторін, їх боротьба становлять сутність руху.

Суперечність як невід´ємна властивість речей притаманна кожному суспільству. Немає жодного суспільства, яке не було б внутрішньо суперечливим. У ньому має місце одночасно наявність багатьох суперечностей. І кожній з них властиві старі (негативні) і нові (позитивні) сторони. Під старими, відживаючими, сторонами суперечності розу­міють ті явища, які на даному етапі їх існування не мають майбутнього і гальмують процес розвитку. Нове, народжуване - це те, що сприяє розвитку, неухильно розвивається, існує в боротьбі зі старим. Залишаючись єдиним, воно містить внутрішні суперечливі сторони та тенденції. Зрозуміло, суперечності суспільного життя слід досліджувати з додержанням принципу історизму, тобто з урахуванням конкретних історичних умов життєдіяльності даного суспільства.

4. Системний підхід (метод) базується на дослідженні явищ і процесів дійсності як систем. Під системою розуміють впорядковану безліч взаємопов´язаних елементів того чи іншого складного цілого. Йдеться про закономірні, об´єктивно цілісні утворення, а не про суб´єктивні, логіко-теоретичні побудови.

Елементи кожної об´єктивної цілісної системи можна уявити як підсистеми вихідної, більшої системи. Втім вона може бути підсистемою другого і наступного більш низького рівня. У світі існує ієрархія стійких цілісних систем. Будь-яка система відмежовується від інших систем якісною визначеністю.

З огляду на системний метод злочинність являє собою порівняно самостійну динамічну, імовірнісну соціальну систему, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об´єднані в однорідні групи. Специфічний зв´язок цих елементів становить не просто сумарне утворення, а якісно інше за своїм змістом явище - злочинність, яка має нові ознаки і тільки їй притаманну закономірність.

«Конкретний злочин», «окремий вид (група) однорідних злочинів», «злочинність у цілому» не є тотожними поняттями. Вони принципово відрізняються між собою.

Неоднаковими є також їх причини та умови. Тому слід виділяти:

а)         причини та умови злочинності як відносно масового соціального явища (основні); б) причини та умови окремих видів (груп) злочинів, тобто окремих часток злочинності (загальні); в) причини та умови конкретного (безпосередні).

Функціональне призначення основної причини полягає в тому, щоб обґрунтувати, чому злочинність зберігається в суспільстві, що її детермінує. Загальні причини мають дати відповідь на запитання: чому вчиняються ті чи інші види (групи) злочинів? Поняття безпосередньої причини вводиться для того, щоб пояснити, чому дана особа вчинила конкретний злочин.

Перелічені причини суспільно небезпечних діянь за рівнем їх дії перебувають у діалектичному співвідношенні основного, загального та одиничного. Вони тісно пов´язані поміж себе. Основні причини та умови знаходять свій вияв у загальних причинах та умовах певних груп (видів) злочинів і максимально конкретизуються в безпосередніх причинах та умовах окремих злочинів. У останньому випадку це є не що інше, як індивідуальний варіант основних причин злочинності.