1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що назва першої глави вужче її змісту, оскільки йдеться в ній не лише про

акти цивільного законодавства, як такі, але й дається визначення цивільних відносин та їх суб´єктів, згадуються такі категорії, як звичай, договір, аналогія тощо. У цьому відчувається відлуння попередніх редакцій проекту ЦК, де глава 1 називалася «Цивільні відносини. Цивільне законодавство», а ст. 1 — «Цивільні відносини».

Ст. 1 передбачає, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Визначенню поняття майнових відносин і встановленню критерію віднесення їх до сфери цивільного права свого часу у радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Як такий критерій одні автори називали товарно-грошовий характер майнових відносин (О. А. Пушкін), інші — майнову самостійність суб´єктів і те, що останні

виступають «як самостійні товаровласники» (Ю. С. Червоний).

Із прийняттям нового ЦК підґрунтя для таких суперечок практично ліквідоване, оскільки ст. 1 відносить до предмету цивільно-правового регулювання лише ті з майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, критерієм встановлення галузевої належності відносин є не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.

ЦК регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини. Ці відносини у ст. 1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, що пов´язані з майновими, та суто особисті немайнові відносини. Але ЦК 2003 р. не містить підстав для такого поділу, просто вказуючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання.

Для цих відносин характерним є те, що вони не мають безпосереднього економічного змісту, їх предметом є: ім´я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага невід´ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також юридичним особам. Зокрема, це право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспонденції; на інформацію, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак тощо. (Див. також: коментар до кн. II ЦК «Особисті немайнові права фізичних осіб», ст. 94 та кн. IV «Інтелектуальна власність».)

Як особисті немайнові так і майнові відносини є відносинами цивільними, основними ознаками яких є:

1)  суб´єкти. Учасники цивільних правовідносин відносно один одного виступають як юридичне рівні суб´єкти, відокремлені одне від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі;

2) предмет. Цивільні правовідносини — це правовий зв´язок, що виникає з приводу матеріальних і нематеріальних благ;

3) метод. Відносини сторін регулюються на засадах ініціативи учасників і диспозитивності норм, головною підставою виникнення правовідносин між суб´єктами цивільного права є домовленість (договір) сторін;

4)  зміст. Учасники цього виду правовідносин виступають як носії цивільних прав і обов´язків;

5) захист суб´єктивних прав і спонукання до виконання суб´єктивних обов´язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, у судовому порядку;

6) розмаїття підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема, такими підставами є не лише факти, передбачені законом чи іншими актами, але також дії суб´єктів, які, хоч і не передбачені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

До майнових відносин, що засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, прямо передбачених законом. Це положення слідує з того, що такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, котрий не властивий цивільному праву. Сказане стосується також бюджетних та податкових відносин, які за своїм характером є відносинами влади та підпорядкування.