15. Крім КПК України, до кримінального процесуального законодавства ч. 2 ст. 1 Кодексу відносять також "інші закони України". До "інших законів" належать ті з них, що містять норми, які стосуються порядку провадження у кримінальних справах. На сьогодні з відповідними змінами і доповненнями діють такі закони: "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру", "Про Службу безпеки України", "Про міліцію", "Про Державну прикордонну службу України", "Про державну податкову службу в Україні", "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про судову експертизу", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", "Про державну таємницю" тощо. Норми цих та інших законів, що стосуються кримінального провадження, не повинні суперечити нормам КПК. У випадку виникнення колізії між ними пріоритет норм КПК стосовно регулювання кримінальних процесуальних відносин є безумовним. Юридична доктрина і практика виробили правила визначення пріоритетного застосування закону перед законом однакової юридичної сили у випадку виявлення у них суперечностей. Адаптуючи їх до кримінального провадження, пріоритетним слід визнати закон, який: 1) спеціально призначений для регулювання відповідних суспільних відносин; 2) прийнятий після закону, норма якого суперечить новоприйнятому; 3) норми якого містять додаткові гарантії прав і законних інтересів осіб, які вступають у кримінальні процесуальні відносини, або передбачають більш широкий обсяг прав і свобод.

16. На порядок кримінального провадження може істотно впливати Конституційний Суд України, який своїми рішеннями може визнати неконституційними окремі закони, інші нормативно-правові акти або їх окремі норми (положення). Останні в такому разі втрачають чинність з моменту прийняття про це рішення. Крім того, даючи у своїх рішеннях офіційне тлумачення Конституції та відповідність їй нормативних актів, Конституційний Суд формулює правові позиції, які є обов'язковими для застосування під час провадження у кримінальних справах та прийняття органами досудового розслідування, прокурором і судом відповідних рішень.

17. Вплив на порядок кримінального провадження на території України мають також рішення і викладені в них правові позиції Європейського суду з прав людини, в яких дається тлумачення Конвенції (Євроконвенції) про захист прав людини і основоположних свобод. Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. (Офіційний вісник України. - 2006. - № 12. - ст. 792) зобов'язав вітчизняні суди застосовувати під час розгляду і вирішенні справ як саму Конвенцію, так і прецедентну практику Європейського суду з прав людини. При цьому така

 15

практика стосується не лише справ, стороною в яких є Україна, а й будь-якої іншої держави, яка підписала Конвенцію. Правові позиції суду, сформульовані в рішеннях щодо інших держав, повинні враховуватися судами України.

18. У кримінальному провадженні вагоме значення для з'ясування змісту норм кримінального процесуального законодавства мають постанови Пленуму Верховного Суду України, прийняті ним до вступу в силу Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 p., а зі вступом у силу останнього й постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. На підставі узагальнення практики застосування кримінального процесуального законодавства під час розгляду й вирішення кримінальних справ судами України раніше Верховний Суд України, а нині Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дає роз'яснення норм чинного кримінального процесуального законодавства, порядку його застосування, конкретизує оцінні в ньому поняття тощо. Формально не маючи нормативного характеру, а лише рекомендаційний, правоположення, що містяться в названих постановах, істотно впливають на формування більш ефективного провадження в кримінальних справах в силу свого авторитету.

19. Судові рішення Верховного Суду України, ухвалені ним після перегляду рішень судів у кримінальних справах, що набрали законної сили, але в яких міжнародна судова установа (Європейський суд з прав людини) встановила порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи (п. 2 ст. 445 КПК), викладені в них правові позиції і висновки є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України (див. коментар до ст. 458 КПК). Такі рішення Верховного Суду України є судовим прецедентом, обов'язковим для застосування в аналогічних ситуаціях під час кримінального провадження.

20. Певне значення для реалізації порядку кримінального провадження мають нормативні акти Кабінету Міністрів України, Генеральної прокурори України, СБУ, МВС, Державної прикордонної служби України, Державної податкової адміністрації. Так, Кабінет Міністрів України визначає порядок вчинення органами досудового розслідування і судом окремих дій, пов'язаних з провадженням у кримінальній справі, зокрема: зберігання речових доказів (ч. 2 ст. 100 КПК); витрат, пов'язаних зі зберіганням і пересиланням речей і документів (ст. 123 КПК); витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів (ст. 122 КПК).

Перелічені правоохоронні органи видають накази, інструкції, які мають на меті покращити організацію кримінальної процесуальної діяльності в органах дізнання та досудового слідства, затверджують передбачені нормами КПК відповідні положення. Так, МВС України визначає порядок застосування електронного засобу контролю за поведінкою підозрюваного чи обвинуваченого, до якого обрано запобіжний захід-домашній арешт (ч. З ст. 195 КПК), Генеральна прокуратура України за погодженням з МВС, СБУ та органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, розробляє і затверджує

16

Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань та порядок його формування і ведення тощо. Однак такі нормативні акти не можуть розширювати чи звужувати зміст і обсяг повноважень владних учасників процесу, прав і свобод інших його учасників. Вони видаються виключно в межах кримінального процесуального законодавства і мають на меті організацію його виконання.

21. Згідно зі ст. 57 Конституції України не вважаються чинними, а отже, не можуть застосовуватись у кримінальному провадженні ті закони та інші нормативно-правові акти, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. задекларував правоположення, відповідно до якого "судове рішення не може грунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах" (п. 7), що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.