1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

1. Порядок провадження в кримінальних справах у межах України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Встановлений цим законодавством порядок (процесуальна форма) вчинення процесуальних дій і прийняття кримінальних процесуальних рішень є обов'язковим і єдиним у всіх кримінальних справах і для всіх суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження: судів, суддів, слідчих суддів, прокурорів, керівників органів досудового розслідування, керівників слідчих груп, слідчих, співробітників інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, які у встановлених законом випадках проводять досудове розслідування кримінальних проступків, а також співробітників оперативних підрозділів названих органів та органів Державної пенітенціарної служби України, Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України, які здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого чи прокурора.

2. Порядок провадження в кримінальних справах - це встановлена кримінальним процесуальним законодавством процедура, умови її реалізації, гарантії дотримання прав, свобод і законних інтересів учасників провадження (процесу) та виконання покладених на них процесуальних обов'язків. Вони передбачені і регулюються нормами кримінального процесуального права, які містяться лише у чітко визначених правових джерелах, основним з яких є закон. Саме кримінальний процесуальний закон уповноважує і наділяє відповідні державні органи (органи досудового розслідування, суд) необхідними владними повноваженнями для виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК), передбачає процесуальні гарантії дотримання прав і свобод учасників провадження, передбачених Конституцією України та іншими законами, встановлює форму (процедуру, послідовність) самого провадження.

3. Визначений кримінальним процесуальним законодавством порядок провадження у кримінальній справі (кримінальна процесуальна форма)

-11

є однаковим на всій території України. Він покликаний забезпечити на цьому етапі розвитку держави і суспільства найбільш оптимальні умови для виконання завдань кримінального провадження, а також створити умови і гарантії, які забезпечують особам, залученим до кримінального провадження, захист їх прав, свобод і законних інтересів.

4. Кримінальне процесуальне законодавство складається з норм, що містяться в Основному Законі - Конституції України, міжнародних правових актах (договорах, пактах, конвенціях тощо), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з Кримінального процесуального кодексу України та норм деяких інших законів України.

5. Конституція України встановлює, що всі гілки влади (законодавча, виконавча і судова) здійснюють свої повноваження у визначених нею межах і відповідно до законів України (ст. 6). Норми Конституції України визначають цілі і зміст кримінального процесуального законодавства, насамперед Кримінального процесуального кодексу, засади і спрямованість діяльності органів держави, що здійснюють провадження у кримінальній справі, встановлюють гарантії прав і свобод осіб, які залучаються до сфери кримінального провадження. У ній міститься ціла низка норм, насамперед норм-принципів, які лежать в основі кримінального процесуального законодавства. Це передусім норми, які встановлюють і гарантують права і свободи людини у кримінальному процесі, зокрема: рівність всіх перед законом (ст. 24), особисту недоторканність (ст. 29) та недоторканність житла чи іншого володіння особи (ст. ЗО), таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на повагу до гідності (ст. 28), право на доступ до правосуддя і судовий захист (ст. 55), право на правову допомогу та захист від обвинувачення (ст. 59), презумпція невинуватості (ст. 62), право на звільнення від самообвинувачення та обвинувачення близьких родичів і членів сім'ї (ст. 63) тощо. Конституція України, крім того, закріплює засади організації і функціонування правосуддя в кримінальних справах, зокрема: здійснення правосуддя виключно судом (ст. 124), незалежність суддів при здійсненні правосуддя і підкорення їх лише закону (ст. 126, ст. 129), участь народу у здійсненні правосуддя (ч. 4 ст. 124, ст. 127), а також основні засади судочинства в кримінальних справах (ст. 129), які конкретизуються в Кримінальному процесуальному кодексі України та інших законах.

6. Норми Конституції України, насамперед норми-принципи, які визначають діяльність органів держави та інших суб'єктів в межах кримінального провадження, а також закріплюють правові гарантії дотримання прав і свобод людини у сфері цієї діяльності, мають найвищу юридичну силу і є нормами прямої дії (ст. 8).

7. Пряма дія норм Основного Закону означає, що особа має право звернутися до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі відповідних норм Конституції України, обґрунтовуючи ними свій захист. Суд зобов'язаний розглянути і вирішити таке звернен-

12

ня незалежно від того, чи є в національному законодавстві відповідні норми нижчого рівня, які б регулювали предмет звернення. У випадку відсутності в національному законодавстві відповідного нормативного акта (правової норми) суд зобов'язаний захистити права і свободи людини і громадянина безпосередньо на підставі норм Конституції, які є відтворенням основоположних прав і свобод, передбачених міжнародно-правовими актами, визнаними Україною. Норми Конституції безпосередньо можуть застосовуватись і в тому випадку, коли окремі кримінальні процесуальні норми суперечать Основному Закону, а також коли виявляться прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві щодо врегулювання певних правовідносин.

Пленум Верховного Суду України сформулював правоположення-роз'яснення, згідно з яким суди під час розгляду конкретних кримінальних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). Це положення стосується не лише судів, а й органів досудового розслідування та прокурора. Можливість прямого застосування конституційних норм у кримінальному провадженні є гарантією дотримання прав і свобод людини, свідченням демократизму судочинства.

8. До складу кримінального процесуального законодавства України входять міжнародні договори. Згідно зі ст, 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Визнання цих договорів частиною національного законодавства, зокрема кримінально процесуального, є новою для України правовою реальністю, свідченням того, що Україна також взяла на себе відповідальність за підтримання світового правопорядку та утвердження верховенства права. В контексті ч. 2 ст. 1 КПК "міжнародні договори" стосуються лише публічно-правової сфери. Це міжнародні публічно-правові договори, укладені Україною. Порядок укладення, виконання і припинення дії таких договорів регулюються Законом України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р.

9. Визнані Україною міжнародно-правові договори, які стосуються сфери кримінального процесуального регулювання, це насамперед міжнародні багатосторонні конвенції і пакти: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 p.; Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 p.; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 p.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 19 грудня 1966 p.; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 p.; Європейська конвенція з попередження катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність поводження і покарання від 24 листопада 1978 p.; Конвенція про відмивання, пошук,

-. 13

арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 p.); Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах ("Мінська конвенція") від 22 січня 1993 р. та інші міжнародно-правові акти загальносвітового і регіонального значення, визнані Україною.

10. До міжнародних договорів як джерел кримінального процесуального права належать також двосторонні договори про взаємну правову допомогу, зокрема в кримінальних справах, ратифіковані Верховною Радою України (зокрема, договори з Республікою Грузія, КНР, Канадою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Республікою Молдова, Монголією, Республікою Польща), а також міжнародні договори, в яких Україна виступає правонаступником СРСР. Це, наприклад, договори колишнього СРСР про надання правової допомоги, зокрема в кримінальних справах, з Алжирською НДР, Республікою Кіпр, Угорською HP, Фінляндською Республікою та іншими державами. В двосторонніх договорах регулюється порядок взаємодії слідчих органів і судів при переслідуванні осіб, які вчинили злочини і знаходяться за межами держав, де вони були вчинені, порядок видачі таких осіб, порядок вчинення окремих слідчих дій та виконання доручень про вчинення інших процесуальних дій.

11. У міжнародних договорах, що стосуються кримінального провадження, знаходять своє закріплення як загальновизнані міжнародною спільнотою принципи і норми, так і норми, що регулюють відносини між державами, які уклали договір (підписали його, ратифікували, затвердили, прийняли чи приєднались до договору).

12. Визнані Україною міжнародні договори мають пріоритет над нормами національного законодавства. У випадку виявлення між ними суперечностей застосовуються правила міжнародного договору, а не норми кримінального процесуального законодавства України. Водночас, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").

13. Міжнародні договори, предметом яких є питання кримінального провадження, можуть укладатись також центральними правоохоронними органами України (Генеральною прокуратурою, Міністерством юстиції) з аналогічними органами інших держав. Ці договори мають підзаконний характер і укладаються на виконання тих міжнародних актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Вони не можуть їм суперечити. У випадку виявлення суперечностей між нормами таких договорів і нормами законів України застосуванню підлягають норми закону.

14. Базовим кримінальним процесуальним законом України є її Кримінальний процесуальний кодекс, прийнятий 13 квітня 2012 р. У ньому знайшли своє закріплення як конституційні засади провадження у кримінальних справах, так і засади (норми-принципи) міжнародно-правових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

14

Норми КПК діють з 20 листопада 2012 р. з урахуванням його прикінцевих положень (розділ X). Порядок кримінального провадження, встановлений цим Кодексом, є обов'язковим для всіх його учасників і однаковим для всіх органів, які здійснюють провадження у кримінальних справах.