1-У сфері господарювання застосовуються:

державні стандарти України;

кодекси усталеної практики;

класифікатори;

технічні умови;

міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України).

2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:

суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах;

учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано щодо вимог стандартів.

3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж  ті, що встановлено нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

4. 3 метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві в виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.

5. Види та порядок сертифікації продукції та послуг встановлюються законом.

1. Стандартизація та сертифікація є специфічними засобами регулювання господарської діяльності і водночас складовими національної системи технічного регулювання. Необхідність реформування стандартизації і сертифікації є однією з визначальних умов для вступу України до Світової організації торгівлі, зокрема, в частині гармонізації правових та організаційних засад стандартизації та підтвердження відповідності в Україні з вимогами Угоди з технічних бар'єрів у торгівлі [504].

Відповідно до частини другої статті 92 Конституції України порядок встановлення державних стандартів визначається виключно законами України. Правові засади стандартизації в Україні викладені у Законі "Про стандартизацію" [454].

Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки. Крім того, метою стандартизації є створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, сприяння науково-технічному прогресу та міжнародному співробітництву, а також створення умов для усунення невиправданих технічних перешкод у міжнародній торгівлі.

У процесі стандартизації виробляються нормативні документи: стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та технічні умови.

Стандартом є розроблений у встановленому порядку нормативний документ, що закріплює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі.

Класифікація стандартів здійснюється залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, та рівня, на якому здійснюється стандартизація. Залежно від статусу органу стандартизації, що приймає чи схвалює стандарти, розрізняють: національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування; стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими органами стандартизації.

Національним стандартом є державний стандарт України, прийнятий центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступний для широкого кола користувачів. Національний (державний) стандарт має міжгалузеве значення.

Кодексом усталеної практики є нормативний документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.

Класифікатором є нормативний документ, в якому систематизовано за певним критерієм об'єкти стандартизації у певній сфері господарювання.

Технічними умовами є нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Кодекс усталеної практики, класифікатор та технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Залежно від рівня, на якому здійснюється стандартизація, розрізняють:

міжнародні та регіональні стандарти - стандарти, прийняті, відповідно, міжнародним та регіональним органом стандартизації;

національні стандарти інших країн - стандарти, прийняті уповноваженими органами інших країн.

Стандартизація в Україні здійснюється за пріоритетності прямого впровадження міжнародних і регіональних стандартів та дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації.

Міжнародні стандарти розробляються та приймаються в рамках Міжнародної організації стандартизації (ІСО) та Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК).

Згідно зі статтею 56 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами [508] Україна взяла зобов'язання сприяти застосуванню технічних правил Співтовариства та європейських стандартів, які приймаються Європейським комі- тетом стандартизації (СЕН) та Європейським комітетом стандартизації в електротехніці (СЕНЛЕК).

В Україні міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації України, тобто шляхом опублікування національного стандарту, що грунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.

Національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України.

2. За загальним правилом стандарти застосовуються на добровільних засадах. Проте законодавець встановлює обов'язкові випадки застосування стандартів чи їх окремих положень. Так, якщо нормативно-правовий акт містить посилання на стандарт, усі суб'єкти господарювання зобов'язані застосовувати такий стандарт.

Обов'язковими для виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання незалежно від форми власності є вимоги, що встановлюються стандартами щодо захисту життя, здоров'я та майна людини, захисту тварин, рослин; охорони довкілля, безпеки продукції, процесів чи послуг, запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції, усунення загрози для національної безпеки.

Інші вимоги стандартів визнаються обов'язковими у договірних ситуаціях або за наявності відповідного посилання на стандарти у технічній документації виробника (постачальника) продукції, а також виконавця певних послуг. Такі вимоги можуть ставитися до основних споживчих (експлуатаційних) характеристик продукції та методів їх контролю; вимог до пакування, транспортування, зберігання та утилізації продукції; правил та норм оформлення технічної документації; метрологічних правил і норм тощо.

Виробник чи постачальник продукції вправі добровільно підтверджувати відповідність продукції національним стандартам у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації. У разі складення декларації або наведення стандартів у маркуванні продукції, стандарти чи їх окремі положення застосовуються в обов'язковому порядку при її виробництві, постачанні.

Відповідність продукції вимогам стандартів підтверджується шляхом випробувань за правилами та процедурами обов'язкової та добровільної сертифікації. У разі засвідчення відповідності продукції вимогам стандартів їх застосування є обов'язковим.

3. Стандарти чи їх окремі положення застосовуються на добровільних засадах до продукції українського виробництва, що виготовляється на експорт, але лише за умови, якщо положення відповідної угоди (контракту) між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України. У такий спосіб забезпечується пріоритет споживача, тобто допускається виготовлення та постачання продукції за кордон відповідно до вимог міжнародних, регіональних, національних та інших стандартів країни, в якій зареєстровано замовника продукції.

4. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів та здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

Згідно з декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" [106] повноваження щодо державного нагляду за додержанням технічних регламентів з підтвердження відповідності, технічних регламентів, стандартів, норм і правил, станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов'язаних з якістю продукції, покладаються на центральний орган виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики і його територіальні органи - державні центри стандартизації, метрології та сертифікації, а також інші спеціально уповноважені органи. Нагляд за дотриманням вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм у стандартах та інших нормативно-технічних документах здійснюють органи та установи державної санітарно-епідеміологічної служби. Нагляд за додержанням ветеринарно-санітарних вимог здійснюють державні органи ветеринарної медицини.

У разі порушення стандартів, технічних регламентів суб'єкт господарювання несе відповідальність, засади якої встановлено розділом V згаданого вище декрету.

5. 3 метою захисту споживачів, контролю безпеки продукції для довкілля, життя, здоров'я громадян та майна, усунення технічних перешкод у міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством.

За визначенням ІСО сертифікація відповідності є дією, що засвідчує шляхом видачі сертифіката відповідності або знаку відповідності, що виріб або послуга відповідають певному стандартові або іншому нормативному документу.

Правові засади сертифікації в Україні встановлені Законом України "Про підтвердження відповідності" [383]. Згідно з цим Законом об'єктами сертифікації є продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал.