По-друге, не має значення, потребує дитина надання їй утримання батьками чи ні. Іноді трапляється так, що потреби дитини можуть бути забезпечені за рахунок її власних доходів. З огляду на вік діти мають неповний обсяг дієздатності, однак вони можуть бути самостійними власниками майна й одержувати від нього дохід. Неповнолітні діти у віці від 14 до 18 років можуть самостійно вчиняти низку юридичних дій, у тому числі розпоряджатися своїм заробітком, здійснювати права на результати інтелектуальної діяльності, бути учасником (засновником) юридичних осіб.  І все-таки в переважній більшості випадків з огляду на вік діти не здатні самостійно створити для себе необхідні умови життя. Тому тільки в окремих випадках, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків і забезпечує повністю її потреби, батьки можуть бути звільнені від обов'язку з її утримання (ст. 188 СК України).

У попередньому Кодексі відповідна норма не відрізнялася подібною безумовністю формулювання. Згідно ст. 80 КпШС України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. Очевидно, що в даній нормі фраза "які потребують матеріальної допомоги" вживається лише стосовно непрацездатних повнолітніх дітей. Можливість розуміння її як визначення до неповнолітніх дітей була скоріше недоліком юридичної техніки, ніж принциповим підходом до регулювання відносин батьків і дітей з утримання, що підтверджується практикою застосування цієї норми. Однак її буквальне тлумачення приводило до прямої вказівки в юридичній літературі на те, що відповідно до закону батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, якщо вони потребують матеріальної допомоги. Недолік цього положення з успіхом усунутий у СК України, який виходить із презумпції того, що діти потребують матеріальної допомоги.

По-третє, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від обсягу їх цивільної дієздатності. У випадку, якщо один з батьків є недієздатним, обов'язок з утримання за його рахунок виконує опікун (ч. 2 ст. 15 СК України). Батько, що обмежений у дієздатності, виконує свої обов'язки за допомогою піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, і розпорядження ними здійснюється піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи й розпоряджатися ними (ч. 4 ст. 37 ЦК України).

Недосягнення батьками повноліття не звільняє їх від обов'язку з утримання своїх дітей. Народження дитини або вагітність може стати однією з підстав для надання судом права на шлюб особі, яка досягла чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 23 СК України). У випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, записаній матір'ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 35 ЦК України). Однак навіть набуття повної цивільної дієздатності в переважній більшості випадків не гарантує повної майнової самостійності неповнолітніх батьків. Тому в СК України передбачені норми, що закріплюють субсидіарний обов'язок баби й діда з утримання своїх малолітніх, неповнолітніх онуків, якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 265 СК України). Якщо батьки дитини або один з них є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу в здійсненні ним батьківських прав і виконанні батьківських обов'язків (ст. 16 СК України).

З аналізу коментованої статті можна діти висновку, що набуття дитиною поєної дієздатності до досягнення повноліття не є підставою для припинення обов'язку батьків з її утримання.

Це правило пояснюється наступним. Дитина може набути повний обсяг дієздатності в результаті укладення шлюбу, народження дитини, укладення трудового договору або реєстрації як підприємця (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК України). Разом з цим укладення шлюбу або народження дитини не свідчить про раптове виникнення здатності такої особи створити для себе й своєї сім'ї необхідні умови життя. Навпаки, виникнення в неповнолітньої особи власної сім'ї призводить до значного зростання її майнових витрат, і потреба в матеріальній підтримці з боку батьків не тільки залишається, але й нерідко зростає. Навіть дохід неповнолітньої особи у зв'язку з виконанням нею обов'язків за трудовим договором або здійсненням підприємницької діяльності, як правило, виявляється недостатнім для повного забезпечення її потреб.

В абз. 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 р. вказано, що при вирішенні спору про стягнення аліментів на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє передбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття. Примітний той факт, що в постанові йдеться тільки про один з випадків набуття неповнолітнім повної дієздатності, а саме якщо це відбувається в результаті реєстрації шлюбу. Позиція Верховного Суду відносно обов'язку батьків утримувати своїх дітей у випадку надання їм повної цивільної дієздатності з інших підстав (ст. 35 ЦК України) у постанові не представлена. Чи є такий поділ випадковим? Імовірно, ні. Як видно, зазначене положення автоматично перенесене з попередньої Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 12.06.1998 р. у тому вигляді, в якому воно було закріплене раніше (абз. 2 п. 17), і тому знаходиться у відриві від нових норм законодавства, з якими тепер безпосередньо пов'язане.

У російському сімейному праві обрано протилежний підхід. Відповідно до ч. 2 ст. 120 СК РФ виплата аліментів, які стягуються у судовому порядку, припиняється у випадку набуття неповнолітніми дітьми повної дієздатності до досягнення ними повноліття. Звідси виходить, що фактично батьки можуть продовжувати надавати утримання добровільно, але обов'язок як такий не існує, оскільки його не можна виконати примусово.

6. Обов'язок батьків з утримання своїх неповнолітніх дітей є строго особистим. Особистий характер властивий зобов'язанням з утримання в цілому. Суб'єктами його можуть бути лише особи, що зазначені в законі. Сімейні права й обов'язки є тісно пов'язаними з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі й відповідно перекладені на іншу особу (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Тому зобов'язання з утримання не може припинятися шляхом переведення боргу, відступлення права вимоги (ст. 515 ЦК України). Не допускається зарахування зустрічних вимог про стягнення аліментів (ст. 602 ЦК України).

Зобов'язання з утримання є відносними, оскільки їхній суб'єктний склад завжди конкретизований. Сторонами в зобов'язанні з утримання є батьки дитини, один із яких виступає платником, а інший одержувачем аліментів. Стосовно дитини вживається формулювання "особа, на утримання якої провадяться виплати". СК України виходить з того, що одержувачем аліментів на дитину є той з батьків, з яким дитина проживає. Більш того, за концепцією СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються (див. ст. 179 СК України та коментар до неї). Таким чином, хоча аліментні виплати провадяться на утримання дитини, стороною в зобов'язанні, тобто одержувачем аліментів, є той з батьків, з яким дитина проживає. Одержувач аліментів й особа, на утримання якої провадяться виплати, не збігаються.

У російському законодавстві дане питання врегульоване інакше. Стороною в аліментному зобов'язанні завжди виступає сама дитина. Батьки при стягненні аліментів на дитину діють як її законні представники, тобто від імені дитини й у її інтересах. Те ж саме стосується й укладення аліментної угоди1.

Разом з тим, у СК України передбачено низку випадків, коли на стороні одержувача в зобов'язанні з утримання виступає сама дитина. У випадку смерті того з батьків, з ким проживала дитина, вона має право на самостійне одержання аліментів (ч. 2 ст. 179 СК України). Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні договору про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ч. 1 ст. 190 СК України). За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ст. 186, ч. 3 ст. 193 СК України).

7. Батьки виконують обов'язок з утримання своїх неповнолітніх дітей безоплатно. Зобов'язання з утримання є безоплатним, оскільки воно не пов'язане з яким-небудь зустрічним наданням одержувача аліментів. Така риса зобов'язання з утримання випливає з його мети, що полягає в забезпеченні нужденної особи матеріальною допомогою за рахунок іншої особи, яка перебуває з першою у сімейно-правових відносинах. Виділення коштів на утримання дитини іншим з батьків, який проживає з дитиною, виступає на стороні одержувача аліментів і відповідно до закону теж зобов'язаний її утримувати, не може розглядатися як зустрічне надання, оскільки кошти адресуються не йому, а дитині. Тобто той факт, що обов'язок з утримання дитини покладається на обох батьків, не означає взаємності зобов'язання з утримання.

8. Обов'язок батьків утримувати свою дитину не пов'язаний з обов'язком дитини утримувати своїх батьків.

Залежно від фігури зобов'язаної особи можна виокремити зобов'язання з утримання, у яких зобов'язаною особою виступають:

а) мати або батько щодо дитини;

б) повнолітня, а у випадках, передбачених законом, і неповнолітня дитина (ст. 206 СК України) щодо матері або батька.

Надання батьком утримання дитині не створює для неї жодного обов'язку стосовно батька. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати непрацездатних і нужденних у матеріальній допомозі батьків виникає самостійно. Його виникнення не пов'язане з виконанням батьками обов'язку з утримання дитини. Так, звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину (ст. 188 СК України) не звільняє її в майбутньому від утримання батьків при настанні передбачених законом підстав. Таким чином, навіть якщо батьки з підстав, передбачених законом, не сплачували аліменти на дитину, вона зобов'язана утримувати своїх батьків. Проте закон містить й інші правила. Так, не виникає обов'язку з утримання батьків у дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав (ч. 2 ст. 202 СК України), однак самі батьки й після позбавлення їх батьківських прав не звільняються від обов'язку утримувати дитину (ч. 2 ст. 166 СК України). Також відповідно до ст. 204 СК України діти можуть бути звільнені судом від обов'язку з утримання батьків, якщо буде встановлено, що останні ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків (ч. 1 ст. 204 СК України). Втім, у цій нормі йдеться про ухилення від виконання батьківських обов'язків у цілому, а не про окремо взятий обов'язок з утримання дітей. До того ж в ч. 2 цієї ж статті говориться, що у виняткових випадках суд все-таки може присудити з дочки, сина аліменти на певний строк, незважаючи на те, що батьки ухилялися від виконання своїх обов'язків. В даному випадку превалює мета зобов'язання з утримання - матеріально забезпечити нужденних непрацездатних осіб (батьків). Таким чином, зазначена норма також не свідчить про який-небудь прояв ознак взаємності зобов'язання з утримання.

Правовідносини батьків та дітей з утримання мають самостійні підстави їх виникнення та припинення, їх існування не залежить одне від одного.