1. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

1. Відповідно до домінуючих у суспільстві моральних засад для відносин, що складаються в сім'ї, характерною є турбота про малолітніх, неповнолітніх, інших непрацездатних членів сім'ї, надання їм посильної підтримки й матеріальної допомоги. Батьки забезпечують інтереси дитини в житлі, харчуванні, відпочинку, лікуванні тощо.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення СК України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 СК України.

2. Традиційно в сімейному праві під аліментами (від лат. alimentum - харчування, утримання) розуміються кошти, надані у визначених законом випадках одними особами на утримання інших, які потребують матеріальної допомоги1. Хоча в цьому визначенні поняття "аліменти" розкривається за допомогою такого терміну, як "утримання", співвідношення цих понять не є простим. У сімейно-правовій науці немає єдиного підходу до вирішення цього питання. Перша позиція полягає в тому, що поняття "аліменти" та "утримання" є рівними за обсягом, друга - у тому, що "утримання" є ширшим поняттям, ніж "аліменти".

Своєрідним відбиттям суперечки про співвідношення термінів "аліменти" й "утримання" є дискусії про розмежування між аліментними правовідносинами й правовідносинами з утримання. Одними вченими в юридичній літературі обґрунтовується теза про неприпустимість ототожнення аліментних зобов'язань і зобов'язань щодо утримання дитини. На їхню думку, обов'язок батьків щодо утримання дитини ще не є аліментним обов'язком, оскільки такий обов'язок перетворюється в аліментний тільки при наявності певних умов (розірвання шлюбу між батьками, ухилення одного з них від утримання дитини)2. Інші вважають, що аліментні правовідносини і правовідносини з утримання є тотожними3. "Аліментні правовідносини виникають не з часу розладу нормальних сімейних відносин, а з часу настання умов, передбачених законом. ...При визначенні моменту виникнення правовідносин між дитиною, на користь якої стягуються аліменти, та її батьками необхідно враховувати, що аліментний обов'язок батьків виникає з моменту народження дитини. У разі ухилення аліментозобов'язаних осіб від утримання створюється лише реальна можливість вимагати примусового виконання аліментного обов'язку, який виник раніше й певний час виконувався добровільно".

У сімейному законодавстві співвідношення термінів "аліменти" та "утримання" також чітко не визначене. Свого часу КпШС України 1969 р. не відрізнявся строгою послідовністю в застосуванні зазначених термінів. У новому СК України це питання також не вирішене однозначно. З загального аналізу норм СК України не можна зробити твердого висновку, що закон використовує поняття "аліменти" виключно у випадку примусового стягнення коштів на дитину, а поняття "утримання" включає до того ж добровільне надання таких коштів. Наприклад, у ст. 189 СК України передбачено договір про сплату аліментів, а не договір про утримання дитини.

Можна також зазначити, що в ч. 2 ст. 75 СК України (першій у кодексі спеціальній нормі, в якій йдеться про аліменти) слово "аліменти" міститься в дужках після слова "утримання". З аналізу норм СК України можна зробити висновок, що в законі терміни "аліменти" та "утримання" не мають самостійного змістовного навантаження і використовуються як синоніми.

3. Права й обов'язки батьків і дітей з утримання виникають із підстав, установлених законом. Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів громадянського стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Однак у сімейному праві відсутня єдина точка зору щодо підстав виникнення прав й обов'язків з утримання між батьками й дітьми. Одні вчені вважають підставою виникнення прав й обов'язків батьків і дітей фактичний склад, що включає в себе споріднення (походження дитини) і факт його засвідчення у встановленому законом порядку. На їхню думку, саме така позиція закріплена в законодавстві. Інші вчені норму ст. 121 СК України трактують трохи інакше й розглядають споріднення як єдину підставу виникнення правовідносин з утримання між батьками і дітьми. На їхню думку, посвідчення походження дитини державним органом РАЦС являє собою завершальний етап установлення наявності зазначеної підстави передбаченими законом способами.

Важко погодитися з тим, що визначення походження дитини є самостійним юридичним фактом. Тим самим виникнення обов'язку батьків з утримання дитини ставиться в залежність від факту засвідчення її походження. Відповідно до Розділу III Підрозділу І п. 8 "Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні", затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції наказу Мін'юсту від 22.11.2007 p. № 1154/5)1 заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов'язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини. З цього випливає, що батьки можуть своїми діями, а точніше бездіяльністю, впливати на виникнення в них обов'язку з утримання дитини. Якщо вони з якихось причин не подають заяву про реєстрацію народження й відповідні документи, на підставі яких орган РАЦС засвідчує походження дитини (ч. 1 ст. 122 СК України), обов'язок з утримання не виникає? Було б неправильно вважати, що обов'язок батьків з утримання своєї дитини не виникає доти, поки її походження від них не засвідчено належним чином.

Основне значення тут має факт походження дитини від особи, тобто кровне споріднення. Посвідчення походження дитини є формальною ознакою, що надає кровному спорідненню правове значення. Розривати ці два моменти не можна. Орган РАЦС лише реєструє народження дитини, і при дотриманні батьками відповідних вимог закону, не вправі відмовити в реєстрації. Видача свідоцтва про народження як така нових юридичних наслідків не породжує, а лише засвідчує факт народження дитини.

Однак слід зазначити, що в ст. 121 СК України таке формулювання обране не випадково. Наприклад, у тому випадку, якщо батьківство стосовно дитини визначене судом, не можна стягнути аліменти за минулий час. Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач вживав заходів по одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їхньої сплати. У спірній ситуації, якщо батьківство не встановлене, неправильно було о уважати ухиленням від виконання обов'язку з утримання дитини невиконання особою відповідних вимог матері дитини. Вимогу про стягнення аліментів може бути подано одночасно з вимогою про визнання батьківства. У випадку визнання батьківства аліменти можуть бути присуджені від дня подачі позовної заяви до суду.

Таким чином, обов'язок з утримання дитини не можна виконати примусово в тому випадку, якщо її походження не засвідчене в порядку, встановленому законом. Проте загальне правило полягає в тому, що обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає в результаті народження дитини автоматично з моменту її народження.

4. Право дитини на утримання від своїх батьків має самостійний характер і не залежить від існування формально закріпленого зв'язку між останніми. Обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав й обов'язків батьків і дитини, що народилася у цьому шлюбі.

Особи, які пов'язані кровним спорідненням, можуть мати сімейні права й обов'язки, не будучи членами однієї сім'ї. Батьки й діти можуть у минулому становити сім'ю або ніколи не бути членами однієї сім'ї. Дитина має право на одержання аліментів від свого батька або матері, які проживають в іншій сім'ї. Хоча такі відносини виникають за межами сім'ї, вони визнаються сімейними.

5. Обов'язок з утримання дітей покладається законом рівною мірою на обох батьків. У СК України ідея юридичної рівності учасників сімейних відносин знайшла яскраве втілення в різних аспектах. Зокрема у ньому послідовно провадиться принцип рівності прав й обов'язків матері й батька з утримання дитини.

Сама назва гл. 15 СК України вказує на обов'язок кожного з батьків утримувати дитину. Аліменти на утримання дітей стягуються, як правило, з того з батьків,який проживає окремо від дітей. Якщо діти проживають із батьком, позов про стягнення аліментів може бути поданий до матері.

Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним. Закон не передбачає яких-небудь спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей. Безумовний характер батьківського обов'язку має різні аспекти свого прояву.

По-перше, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чиє в них кошти, достатні для надання утримання. З одного боку такий підхід не можна не визнати справедливим. Права дитини мають пріоритету співвідношенні із правами й обов'язками її батьків. Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. З іншого боку така вимога закону, безумовно, є вимушеною на нинішньому етапі розвитку системи соціального забезпечення нашої держави й обумовленою її нездатністю матеріально забезпечити всіх нужденних непрацездатних громадян. Тому нерідко непрацездатна й нужденна особа утримує дитину, опиняючись разом з нею у вкрай складному матеріальному становищі, що не забезпечує їхнього нормального існування. На практиці покладення обов'язку з утримання на нужденних батьків нерідко приводить до неправомірних дій з їхнього боку (приховання доходів; підробка документів, що засвідчують особу; вчинення інших дій, спрямованих на ухилення від сплати коштів на утримання дітей). Непрацездатність і матеріальний стан платника враховуються судом при визначенні розміру стягуваних аліментів (ст. 182 СК України).