Якщо розглядати умови про строк дії договору та ціну договору як істотні (підставою для такого тлумачення є назва статті 180 "Істотні умови"...), то недодержання сторонами вказаного обов'язку відповідно до норми частини 8 статті 181 ГК повинно тягти за собою визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) і застосування відповідних правових наслідків. Ціна визначається як істотна умова договору і в частині 2 статті 189 ГК.

Крім того, слід врахувати такі обставини.

Відповідно до положень статті 632 ЦК ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, то вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Таким чином, з точки зору стабільності господарських зв'язків визначення умови про ціну як істотну для всіх господарських договорів є занадто категоричним. За відсутності ціни у договорі визнавати його неукладеним доцільно було б тоді, коли ціна не може бути визначена у наведений вище спосіб (наприклад, при укладенні ліцензійних договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності або договорів комерційної концесії з огляду на унікальність нематеріальних об'єктів - результатів творчої діяльності).

Частиною 2 статті 530 ЦК визначено механізм реалізації прав кредитора, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. У цьому разі кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. Таким чином, оскільки положення статті 530 ЦК охоплюють усі можливі варіанти визначення строку виконання зобов'язання (і тоді, коли він сторонами визначений, у тому числі вказівкою на подію, яка неминуче має настати, і тоді, коли цей строк сторони не визначили), недосягнення сторонами домовленості щодо строку дії договору не повинно впливати на його дійсність. Крім того, законодавством можуть передбачатися інші правила щодо строку договору. Так, відповідно до частини 1 статті 267 ГК, якщо у договорі поставки строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Встановлення у частині 3 коментованої статті обов'язковості узгодження сторонами строку дії договору та ціни свідчить швидше про бажання законодавця запропонувати таку єдину схему змісту договору, яка сприяла б стабільності та визначеності договірних зв'язків у сфері господарювання.

4.  Вимоги частини 4 коментованої статті стосуються достатньої деталізації сторонами умови про предмет договору, а саме його матеріального об'єкта. Умова про предмет повинна включати:

- найменування (номенклатуру, асортимент) товару, який повинна надати одна сторона іншій. У разі укладення договору про виконання робіт або надання послуг має бути визначений результат цих робіт або послуг. Якщо товар (роботи, послуги) потребують детальнішої характеристики, такі відомості відображаються у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору;

- кількість виконання, яка визначається обсягом поставки, виконання робіт, послуг. При цьому вказується одиниця виконання і загальна кількість виконання у натуральному вигляді;

- якісні характеристики товарів (робіт, послуг) визначаються або посиланням на відповідні державні стандарти, або вказівкою на вимоги, яким повинен відповідати товар. У договорах певного виду вимоги до якості можуть визначатися спеціальним документом: проектно-кошторисною документацією (у договорах підряду на капітальне будівництво), технічним завданням (у договорах підряду на створення і передачу науково-технічної продукції), технічною документацією, зразком, еталоном (у договорах поставки індивідуально визначеного товару).

Див. також коментар до статті 15 цього Кодексу.

5. При визначенні ціни у договорі сторони повинні враховувати вимоги глави 21 ГК "Ціни і ціноутворення у сфері господарювання", зокрема частини 3 статті 189 ГК, котрою встановлено такі види цін:

- вільні ціни;

- державні фіксовані ціни;

- регульовані ціни (граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін).

Слід враховувати, що сторони у договорі можуть узгодити вільну ціну на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Відповідальність за порушення державної дисципліни цін визначена Законом України "Про ціни і ціноутворення" [493], відповідно до статті 14 якого вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, підлягає вилученню у доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки.

Доплата до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені, порівняно з нормативними, строки, є засобом матеріального стимулювання належного, у тому числі поліпшеного, виконання господарського договору. Таке матеріальне заохочення сторони можуть визначити у договорі.

6. Встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів, та встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції, відповідно до частини 1 статті 29 ГК вважаються зловживанням монопольним становищем на ринку. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок (ч. 1 ст. 30  ГК). Порядок розгляду справ про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства передбачено Законом України "Про захист економічної конкуренції" [282].

Обов'язковість виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень визначена статтею 24 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" [58]. Таким чином, у разі коли дії сторін щодо встановлення договірної ціни визнані такими, які порушують вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, сторони зобов'язані виконати відповідне рішення органів Антимонопольного комітету.

Антимонопольні органи мають право в судовому порядку вимагати від сторін внесення змін до господарського договору щодо ціни. Право антимонопольного органу на звернення до суду з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства державними органами, юридичними та фізичними особами закріплено у статті 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

7. За буквальним тлумаченням визначення строку дії господарського договору як часу, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору, яке міститься в частині 7 коментованої статті, строк дії господарського зобов'язання обмежується строком дії господарського договору. Таке імперативне правило не обмежує можливості сторін у договорі узгодити умову про те, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від його виконання.

Як свідчить зміст частини 7 коментованої статті та частини 1 статті 631 ЦК, в якій строком договору визнається час, протягом якого сторони можуть здійснити свої обов'язки відповідно до договору, законодавець відмовився від принципу реального виконання договору, який раніше був закріплений у Цивільному кодексі УРСР 1963 року.

У частині 1 статті 202 ГК визначено, що однією із загальних умов припинення господарських зобов'язань є виконання, проведене належним чином.

Якщо господарське договірне зобов'язання не було виконано належним чином, то відповідальність сторін (стягнення штрафних санкцій та відшкодування збитків) за порушення умов договору настає незалежно від закінчення строку його дії. Аналогічне правило міститься у частині 4 статті 631 ЦК. У коментованій частині статті 180 ГК знайшов втілення загальний принцип щодо обов'язковості договору для сторін з моменту його укладення. Але диспозитивний характер цього положення дозволяє сторонам поширити дію укладеного договору на зобов'язання, які виникли до його укладення. При тлумаченні положення даної частини статті 180 ГК щодо дії договору в часі може поставати запитання: що слід розуміти під зобов'язаннями, які виникли у сторін до укладення договору? Такими можуть бути зобов'язання, які виникли раніше з інших підстав, у тому числі й з договорів, але при цьому вони не були належним чином врегульовані. З огляду на це сторони при укладенні нового договору можуть поширити його дію на такі правовідносини.