1.  Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

2.  Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

5.  Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

1. Назва коментованої статті є вужчою за її зміст, оскільки до істотних умов договору віднесено умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 2 коментованої статті).

Господарський договір є однією з підстав виникнення прав та обов'язків його контрагентів у сфері господарювання. У силу укладення договору певного виду сторони підпорядковують свої відносини як загальним положенням про зобов'язання, визначеним ГК або ЦК, так і відповідним законодавчим актам, що регулюють такий вид господарських відносин (законами України "Про оренду державного та комунального майна" [347], "Про фінансовий лізинг" [489], "Про концесії" [311] тощо). Змістом договору охоплюються не тільки ті умови (права та обов'язки сторін у зобов'язальних правовідносинах), що визначені угодою між сторонами, а й ті, які імперативно визначені законодавством для окремих видів договорів.

Вказівка на те, що до умов договору належать ті, що приймаються сторонами як обов'язкові умови відповідно до законодавства, є неточною. Обов'язковість дотримання і виконання імперативних правових норм, чинних на момент укладення договору, всіма адресатами таких правових норм є загальним правовим принципом. Імперативні норми законодавства, які повинні враховуватися сторонами:

а)  можуть безпосередньо визначати права та обов'язки сторін (як, зокрема, правила ст. 116 Статуту залізниць України [268] щодо розміру штрафів, які сплачуються залізницею за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними);

б) можуть містити приписи щодо включення до договору певних умов (так, відповідно до п. 8 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" [366] ліцензійний договір про передачу права на використання знака повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва на знак для товарів і послуг і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови);

в) можуть встановлювати заборони щодо включення до договорів певних умов (зокрема, за змістом частини 1 статті 29 ГК не нав'язувати такі умови договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткові умови, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту).

У частині 1 статті 648 ЦК міститься аналогічна норма про те, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

2. Положення частини 2 коментованої статті щодо укладення господарського договору є схожим із загальним положенням частини 1 статті 638 ЦК про те, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Разом з тим у коментованій частині, окрім вказівки на належну форму договору як обов'язкове правило щодо укладення господарського договору називається додержання сторонами передбаченого законом порядку укладення. Слід враховувати, що, крім загального порядку укладення господарського договору, встановленого статтею 181 ГК, законодавчими актами можуть визначатися спеціальні порядки укладення окремих видів договорів, дотримання яких є обов'язковим для сторін (зокрема, укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, договору концесії).

У коментованій нормі законодавцем виділено три ознаки, кожної з яких достатньо для кваліфікації умови договору як істотної:

- умова, визнана істотною за законом. Перелік істотних умов, узгодження яких необхідне при укладенні господарських договорів певного виду, міститься в окремих статтях ГК, що регулюють такий вид господарських відносин (зокрема поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, оренди майна та лізингу, перевезення вантажів тощо), та в окремих законодавчих актах. За відсутності в ГК або спеціальному законодавчому акті норми, яка визначала б істотні умови певного договору, застосовуються відповідні положення ЦК;

- умова, необхідна для договорів певного виду (наприклад зазначення станції призначення вантажу, спосіб визначення його маси при договорах перевезення вантажів залізницею тощо);

- умова, щодо якої на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Такі істотні умови залежать від виду договору та намірів його сторін і визначають додаткові способи забезпечення виконання зобов'язання (неустойка, застава, порука, гарантія, завдаток, притримання) та особливості виконання зобов'язання (умови оплати, порядок відвантаження товару тощо).

У будь-якому разі істотною слід вважати умову, яка міститься у проекті договору або у протоколі розбіжностей, складеному адресатом оферти в порядку, передбаченому статтею 181 ГК.

Щодо наслідків недосягнення згоди між сторонами за всіма його істотними умовами див. коментар до частини 8 статті 181 цього Кодексу.

Умова про предмет договору, тобто правовий результат, якого бажають досягти сторони, в частині 2 статті 180 ГК не називається як істотна. Разом з тим умова про предмет є істотною для договору будь-якого виду, через що при укладенні договору слід враховувати вимоги частини 1 статті 638 ЦК стосовно необхідності досягнення сторонами у належній формі згоди щодо предмета договору як його істотної умови.

3. Предметом договору (предметом договірного зобов'язання) є дії (або утримання від дій), які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов'язана сторона.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання, що виникають на підставі господарських договорів, мають складний предмет, до якого входять дії сторін, тобто юридичний об'єкт, та майно (речі, права, обов'язки), що є об'єктом матеріальним. Вимоги щодо предмета господарського договору викладено в окремих положеннях ГК та в інших законодавчих актах, які регулюють відповідні відносини.

За змістом частини 2 статті 178 ЦК види об'єктів цивільних прав, знаходження яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), мають бути прямо визначені у законі.

Законодавчими актами встановлено обмеження щодо матеріальних об'єктів, які не можуть бути предметом окремих видів договорів (зокрема договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації, оренди тощо). Так, Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" [379] затверджено переліки об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, перелік об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, та встановлено, що не підлягають приватизації запаси державного резерву незалежно від місцезнаходження, а також підприємства, установи, організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву. Декретом Кабінету Міністрів України від З1 грудня 1992 р. № 26-92 [378] затверджено Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, основного виробництва, передача в оренду яких не допускається. Господарські договори відповідного виду, укладені з порушенням таких законодавчих обмежень, недійсні.

Матеріальний об'єкт у договорі має бути точно визначений (найменування товару, марка, сорт або результат, який досягається при виконанні робіт або наданні послуг).

Ціна договору (тариф), згідно з частиною 1 статті 189 ГК, є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Зазвичай ціна визначається у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

Строком дії договору є період часу, на котрий встановлюється господарський договірний зв'язок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню у повному обсязі (за визначенням ч. 1 ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору).

Сторони договору можуть бути зацікавлені у виконанні договору окремими партіями, окремими етапами, окремими частинами тощо. У таких випадках у договорі встановлюються спеціальні строки виконання (або шляхом вказівки на періодичність виконання, або вказівкою на той термін, до якого у межах строку дії договору повинна бути виконана частина договору). Періодичність може встановлюватися відсилкою до проектно-кошторисної документації, визначенням етапів виконання роботи.

Узгоджений сторонами строк дії договору дозволяє встановити чіткі параметри, які дозволяють визначити виконання договірного зобов'язання у часі як належне, що є умовою припинення господарського зобов'язання.

Редакція коментованої частини даної статті щодо обов'язку сторін у будь-якому разі узгодити строк дії договору та ціну не є, на наш погляд, вдалою.