1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів

з ними встановлюються законом.

1. Гроші — це особливе рухоме майно, яке належить до категорії подільних речей. Гроші можуть бути предметом деяких цивільно-правових угод: договорів позики, дарування, кредитних договорів. Найчастіше вони є законним засобом платежу у відплатних договорах.

Відповідно до Конституції України грошовою одиницею (валютою) України є гривня.

Визнання гривні законним платіжним засобом означає, що гривні можуть служити коштом погашення грошового зобов´язання незалежно від згоди кредитора прийняти їх як платіж. Відмова кредитора від прийняття гривень, належним чином йому запропонованих, тягне невигідні для нього наслідки, зазначені в законі. Зокрема, боржник не зобов´язаний платити відсотки за час прострочення за грошовим зобов´язанням, а також здобуває право на відшкодування збитків, заподіяних простроченням кредитора.

Законодавство передбачає два види грошових розрахунків: шляхом готівки і безготівкові розрахунки. При розрахунках готівкою коштом платежу є реальні грошові знаки, що передаються одним суб´єктом іншому за товари, роботи, чи послуги в інших установлених законом випадках (наприклад, штрафи). При безготівкових розрахунках використовуються цифрові записи про грошову масу, що обертається. При цьому визначена грошова сума списується з рахунку одного суб´єкта і зараховується на рахунок іншого. Можливі й інші форми безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися шляхом використання платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог — доручень. Банківська практика допускає проведення безготівкових розрахунків за допомогою векселів, депозитних сертифікатів, пластикових карток банків. Форми розрахунків між платником і одержувачем визначаються договором.

Випадки і порядок використання іноземної валюти як платіжного засобу визначаються Законом про Національний банк України і Декретом про валютне регулювання та валютний контроль, а також виданими відповідно до них нормативними актами. Відповідно до зазначених актів розрахунки в іноземній валюті на території України законодавство визначає, коли між юридичними особами — резидентами допускається використання іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті:

а) при розрахунках між експортерами і транспортними, страховими й експедиторськими організаціями у випадках, коли послуги цих організацій із доставки, страхування й експедирування вантажів входять у ціну товару й оплачуються іноземними покупцями;

б) при розрахунках імпортерів із транспортними, страховими й експедиторськими організаціями за послуги щодо доставки вантажів у російські морські і річкові порти, на прикордонні залізничні станції, вантажні склади і термінали покупців;

в) при розрахунках за транзитні перевезення вантажів через територію Україну;

г)  за послуги підприємств зв´язку з оренди міжнародних каналів зв´язку для російських підприємств і організацій у випадку, якщо розрахунки з іноземними власниками коштів комунікацій здійснюються підприємствами зв´язку;

ґ) при оплаті комісійної винагороди організаціям, що здійснюють посередницькі операції з іноземними партнерами на замовлення постачальників експортної і покупців імпортної продукції;

д) при розрахунках між постачальниками і субпостачальниками продукції (робіт, послуг) на експорт із валютного виторгу, що залишається в розпорядженні експортерів;

е)  при оплаті витрат банківських установ і посередницьких зовнішньоекономічних організацій, якщо зазначені витрати провадилися цими установами і організаціями чи були пред´явлені їм нерезидентами в іноземній валюті, а також при оплаті комісій, що стягуються банківськими установами і посередницькими зовнішньоекономічними організаціями для покриття витрат у валюті;

є) при проведенні розрахунків, пов´язаних з одержанням комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні, а також при проведенні операцій покупки і продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку.

2. Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. до валютних цінностей належать: а) іноземна валюта; б) цінні папери в іноземній валюті (чеки, векселя, акредитиви й інші), фондові цінності (акції, облігації) і інші боргові зобов´язання, виражені в іноземній валюті; в) дорогоцінні метали — золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, рутеній і осмій) у будь-якому виді і стані, за винятком ювелірних і інших побутових виробів, а також брухту таких виробів.

Під іноземною валютою вказаний Декрет розуміє: а) іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; б) кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або належать до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Порядок здійснення угод з валютними цінностями, встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», указами Президента України, постановами Верховної Ради і виданими відповідно до них іншими нормативними актами. Зокрема, на території України покупка і продаж іноземної валюти провадиться через уповноважені банки в порядку, встановленому НБУ. Угоди купівлі-продажу іноземної валюти можуть здійснюватися на внутрішньому валютному ринку України безпосередньо між уповноваженими банками, а також через валютні біржі, що діють у порядку і на умовах, передбачених НБУ.