1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2.  Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв´язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3.  Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв´язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту невиконання обов´язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, че є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК про таке право. Слід зазначити, що до ЦК включена низка норм, які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків (див. ст.ст. 16, 92, 119, 123, 403, 623, 624 та інші ЦК). Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно відшкодування збитків є мірою відповідності. Тому слід відрізняти обов´язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов´язання, що випливає з договору (ст. 611, 623 ЦК), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов´язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК). Якщо сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією зі сторін другій стороні не пов´язане з виконанням зобов´язання, що випливає з цього договору, то підлягають застосуванню правила глави 82 ЦК. Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов´язань за договором, може бути обмеженим (див. коментар до ст. 616 ЦК), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі (див. коментар до ст. 1166 ЦК). Як у випадку невиконання договору, так і за зобов´язанням,

що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента (див. коментар до ст. 614 ЦК) або особи, яка заподіяла шкоду (див. коментар до ст. 1167 ЦК). Однак щодо зобов´язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цього загального правила, тобто коли обов´язок відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини (ч. 2 ст. 1167, ст. 1173, 1174, 1187, 1188 ЦК). Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов´язання, пов´язане також з необхідністю з´ясування таких обставин, як вина кредитора. Зокрема, суд зменшує розмір належних до відшкодування збитків, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню їх розміру або не вжив заходів до їх зменшення (ч. 2 ст. 616 ЦК).

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов´язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред´явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (див. коментар до ст. 623 ЦК).