1. Про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя. Інститут сепарації (роздільного проживання подружжя) передбачений ст.119 СК, відповідно до якої за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Таким чином, в порядку окремого провадження можливий розгляд даної категорії справи лише за спільною заявою подружжя.  Заінтересованими особами у даній категорії справ також можуть бути діти, оскільки саме вони можуть підтвердити  неможливість спільного проживання батьків. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя (ст. 119 СК).

        Перелік справ окремого провадження, зазначений у коментованій статті, не є вичерпним. В порядку окремого провадження підлягають розгляду і інші справи, проте особливості їх розгляду не визначаються ЦПК. В літературі до таких категорій справ відносять справи про надання права на побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав (ст.168 СК), про зміну мети установи (ст.103 ЦК) тощо.  

 4. За загальним правилом всі справи окремого провадження розглядаються суддею одноособово. Що стосується справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, усиновлення, надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, обов´язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, то вони розглядаються судом у складі одного судді і двох народних засідателів. Відповідно до ч.2 ст.18 цього Кодексу народні засідателі при здійсненні правосуддя користуються усіма правами судді.

В літературі існує двояка думка з приводу необхідності залучення до участі в окремих категоріях справ окремого провадження народних засідателів. Зокрема, Білоусов Ю.В. відмічав, що суб’єктивно, встановлення положення про необхідність розгляду справи за участю народних засідателів, з одного боку, посилює громадський контроль за правосудною діяльністю, однак, з другого – може мати окремі негативні наслідки. Так, це може призвести до розголошення таємниці усиновлення, оскільки розширено коло осіб, які є її носіями. Крім того, участь народних засідателів може спричинити затягування розгляду справи, яка вимагає оперативного вирішення, наприклад, справи про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку[127]. 

Судові рішення у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню. Вони є підставою для оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян.

Таким чином, окреме провадження – це один з трьох видів проваджень у суді першої інстанції, де розглядається визначене судом коло справ, загальною рисою яких є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану.