1.  Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

2.  Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

3.  Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

4. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Питання про розрахунки у випадку задоволення віндикаційного позову регулюються положеннями даної статті. Вимога про повернення чи відшкодуванні власнику всіх доходів, що до віндикації були чи повинні були бути витягнуті з майна його незаконним власником, є похідною від віндикаційної вимоги. Порядок розрахунків залежить від добросовісності чи недобросовісності набувача. Недобросовісний власник зобов´язаний повернути чи відшкодувати власнику всі доходи, що він витяг чи повинний був витягти за увесь час незаконного володіння. Під «доходами» тут розуміються як грошові, так і натуральні доходи. Мова в даному випадку йде про доходи, що мали місце (особа одержала їх) або могли мати місце, якби особа ними скористалася. Зазначена обставина, як і сам розмір таких доходів, повинні бути обґрунтовані власником речі. Доходи, що власник теоретично міг, але не повинний був витягти з майна, наприклад, шляхом здачі речі в оренду, у розрахунок не приймаються.

На відміну від недобросовісного добросовісний володілець повинен повернути лише ті доходи, які він отримав або повинен був отримати з того часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, або коли він отримав повістку по позову власника про повернення майна. До цього моменту всі отримані доходи належать володільцю, і він не зобов´язаний відшкодовувати власникові вартість отриманих, відчужених чи спожитих доходів. Вимога про повернення чи відшкодування доходів, хоча і випливає з віндикаційного позову, саме в поняття віндикації не входить.

Володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний), у свою чергу, має право вимагати від власника відшкодування понесених ним витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи від майна. Необхідними вважаються витрати на утримання речі і підтримання її в нормальному стані (витрати на поточний і капітальний ремонт, техобслуговування тощо). Оскільки від добросовісного набувача доходи можуть бути витребувані лише з того часу, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, то необхідні витрати до цього моменту повинні покриватися за рахунок отриманого доходу. Таким чином, стягнення доходів і витрат взаємозалежні. Установивши їхні розміри в грошовому вираженні, судові органи можуть зробити залік однорідних зустрічних вимог і стягнути належну різницю на користь відповідної сторони.

Крім витрат, необхідних для підтримки речі в нормальному стані, власник може її поліпшити. Під поліпшеннями маються на увазі такі витрати на майно, що, з одного боку, не диктуються необхідністю його збереження, але, з іншого боку, носять обґрунтований, корисний характер, тому що поліпшують експлуатаційні властивості речі, підвищують її якість, збільшують вартість і т.п. (наприклад, додаткові пристосування, що поліпшують використання речі). Відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК доля поліпшень також залежить від сумлінності власника. Добросовісний власник може залишити зроблені ним поліпшення, якщо вони віддільні від речі без її ушкодження. У противному випадку він вправі жадати від власника відшкодування їхньої вартості, але не більше розміру збільшення вартості майна. Несумлінний власник, за змістом закону, не має права ні на те, ні на інше. Річ передається власнику зі зробленими поліпшеннями. Від поліпшень речі варто відрізняти так звані витрати на розкіш, під якими звичайно розуміються довільні витрати власника речі, зв´язані, зокрема, з її прикрасою чи оснащенням речі якими-небудь дорогими дрібничками. На відміну від витрат на поліпшення, подібні витрати, якщо відокремити відповідні збільшення від речі неможливо, відшкодуванню не підлягають навіть тоді, коли вони зроблені добросовісним власником. Якщо ж їхнє відділення від речі не загрожує останній істотним погіршенням, незаконний власник майна, як добросовісний, так і недобросовісний може зробити це за умови, що власник не погодиться відшкодувати витрати в межах збільшення вартості речі. Слід зазначити, що викладене правило

прямо в законі не встановлено, але випливає з його змісту. Що стосується титульних власників, то правила про розрахунки при поверненні речі з незаконного володіння цілком застосовні до вимог лише тих титульних власників, що мають самостійне право на доходи від переданої в їхнє володіння речі. За зроблене погіршення майна незаконний власник, незалежно від добросовісності чи недобросовісності, відповідає за загальними правилами про деліктну відповідальність.