1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

2. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.

1. Суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення щодо: а) правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права. В цьому випадку висновки судів першої та апеляційної інстанцій перевіряються на предмет застосування до кримінального правопорушення норм матеріального права, які діяли на момент вчинення кримінального правопорушення та підлягали застосуванню щодо конкретного кримінального правопорушення, можливість застосування закону про кримінальну відповідальність з огляду на дію закону в часі тощо; б) правильності правової оцінки судами першої та апеляційної інстанцій обставин кримінального провадження. В цьому випадку касаційний суд досліджує правильність оцінки: події кримінального правопорушення (часу, місця, способу та інших обставин вчинення кримінального правопорушення), винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального

894

правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання (щодо обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, див. ст. 91 КПК та коментар до неї); в) правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. В цьому випадку рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають перевірці в першу чергу щодо істотних порушень норм процесуального закону, які тягнуть обов'язкове скасування судових рішень (див. ч. 2 ст. 412 КПК та коментар до неї). Перелік підстав, за наявності яких судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, не має виключень, однак, це не позбавляє суд касаційної інстанції права визнати інші порушення норм процесуального закону такими, що дають підстави для скасування судових рішень. Ознаки істотності порушень норм процесуального закону наведено в ч. 1 ст. 412 КПК, в якій значними порушеннями вимог кримінального процесуального закону визнано такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення (щодо критеріїв законності і обгрунтованості судового рішення див. ст. 370 КПК та коментар до неї).

2. Водночас, суд касаційної інстанції не має права: досліджувати докази; встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні; вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

3. Правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правильність оцінки обставин здійснюється судом касаційної інстанції в межах касаційної скарги. Це означає, що судом касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанцій перевіряються лише з тих питань, які ставляться перед судом у тексті касаційної скарги, оскільки предмет дослідження судом касаційної інстанції матеріалів справи обмежений приписом ч. 1 ст. 433 КПК, а касаційна скарга може стосуватися лише окремих частин рішень, що оскаржуються (наприклад, касаційна скарга може стосуватися тільки окремих епізодів або в ній можуть ставитися питання щодо порушення судами вимог процесуального закону, без дослідження доказів і надання їм оцінки).

4. Закон надає суду касаційної інстанції право виходу за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Наприклад, якщо в касаційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції вбачає підстави для закриття кримінального провадження, він вправі прийняти

-895

рішення про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та закрити кримінальне провадження. Вихід за межі вимог касаційної скарги - це право суду касаційної інстанції прийняти будь-яке з рішень, передбачених ст. 436 КПК, з обмеженнями щодо недопустимості погіршення правового становища виправданого чи засудженого (див. ст. 437 КПК та коментар до неї,).

5. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення. За наявності підстав, передбачених ст. 438 КПК, суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу (скарги), зобов'язаний скасувати або змінити судові рішення суду першої та апеляційної інстанції і щодо засуджених, від яких касаційні скарги не надійшли. В цьому випадку суд касаційної інстанції не вправі погіршити правове становище таких засуджених з підстав, передбачених ст. 437 КПК, у випадку, якщо щодо таких засуджених прокурором та/або потерпілим не подана касаційна скарга.