1. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган щодо засуджених до покарання у виді виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.
2. Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати такі заходи заохочення:

подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом;

зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.

1. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з урахуванням характеристики на нього власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого.
2. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
3. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).
4. Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є:

невиконання встановлених обов'язків;

порушення порядку та умов відбування покарання;

вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності;

допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

7. Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.

1. До осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, можуть застосовуватись два види заходів заохочення та стягнення: передбачені законодавством про працю та кримінально-виконавчим законодавством.
2. Власник підприємства стосовно осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю України.

За ст. 143 Кодексу законів про працю України, до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією (ст. 144 КЗпП України).

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (ст. 147 Кодексу законів про працю України).

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші Дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисци-

162

163

пліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних вище.

Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

3. Працівник інспекції за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці стосовно засудженої особи може застосовувати такі заходи заохочення: а) подання до суду матеріалів на засуджену особу щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом на підставі ч. 2 ст. 46 КВК України; б) зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженої особи може застосовуватися інспекцією застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 46 КВК України).

Перед накладенням стягнення здійснюється перевірка обставин та причин вчинення правопорушення, а від засудженого обов'язково відбирається пояснення. Відмова засудженого надати пояснення може служити перепоною до накладення стягнення.

Він вправі оскаржити вищому керівництву накладене стягнення, оскільки воно тягне правові наслідки - визнання засудженого таким, що ухиляється від відбування покарання.

Працівники кримінально-виконавчої інспекції, одержавши повідомлення про порушення засудженим трудової дисципліни, зобов'язані виїхати на підприємство, де спільно з адміністрацію повинні вжити до правопорушника відповідних заходів.

1. Міри заохочення та стягнення застосовуються за постановою начальника кримінально-виконавчої інспекції. Вони повинні бути оголошені засудженому та відображені у його особовій справі.
2. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженої особи від відбування покарання у виді виправних робіт або заміну невідбутої частини покарання штрафом готується інспекцією спільно із спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх стосовно засудженої особи, яка відбула установлену КК України частину строку покарання та сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.

Державний департамент України з питань виконання покарань під сумлінною поведінкою засудженого розуміє свідоме і безперечне дотримання ним умов відбування покарання та виконання всіх обов'язків, покладених на нього. Сумлінна поведінка передбачає не тільки наявність у засудженого заохочень, застосованих у порядку, визначеному статтею 46 КВК України, але й те, що засуджений подає позитивний приклад поведінки. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання порядку та умов відбування покарання є обов'язком засудженого.

Сумлінне ставлення до праці - це чесне та повне виконання засудженим своїх трудових обов'язків, покращення кількісних та якісних показників виконуваної роботи (підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе додержання правил техніки безпеки тощо).

Сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином і надання матеріальної допомоги сім'ї, або виплати аліментів.

Сам факт відбуття засудженим визначеної ст. 81 КК України частини строку покарання не є підставою для застосування умовно-дострокового звільнення, а лише визначає мінімальний строк, який закон встановлює необхідною умовою для розгляду питання про можливість застосування зазначеної заохочувальної норми.

При зверненні інспекції до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом характеристика засудженого і викладена в ній думка власника підприємства, установи, ор-

164

165

ганізації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого враховуються при остаточному вирішенні цього питання.

6. Слід мати на увазі, що відповідно до ч. З ст. 154 КВК України на кримінально-виконавчу інспекцію покладено обов'язок після відбуття засудженим установленої КК України частини строку по карання в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України, особу може бути звільнено і від додаткового покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, згідно з ч. 1 ст. 107 КК України застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають.

Слід також зазначити, що подібну можливість заміни виправних робіт штрафом у порядку заохочення не можна ототожнювати з заохочувальною нормою ст. 82 КК України, оскільки остання поширюється тільки на засуджених до позбавлення й обмеження волі. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що для вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання у виді виправних робіт штрафом на підставі ст. 46 КВК України, відбуття визначеної частини терміну покарання не є обов'язковим, а значення має лише характеристика засудженого.