5. Участь адвоката має безумовну користь для суду, який перевіряє таке клопотання. Це зумовлюється тим, що на суд покладається обов'язок визначити, чи усвідомлює обвинувачений, який заявляє клопотання про визнання винуватості, можливі наслідки такого клопотання. Не слід виключати і можливостей зловживання ситуацією з боку працівників прокуратури, які можуть висунути обвинувачення у злочинах, що не були вчинені обвинуваченим, або можливості висунення обвинувачень за більш тяжкі злочини або за обтяжуючих обставин. Адвокат у такому випадку може запобігти зловживанням ще на стадії обговорення умов угоди або клопотання. У таких випадках практика Європейського суду з прав людини чітко вимагає забезпечити рівність сторін процесу та участі захисника, який зобов'язаний рекомендувати своєму підзахисному заявляти, зокрема, клопотання про визнання винуватості виключно у випадку наявності дійсної винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

6. Перевірка угоди вимогам добровільності частково випливає із загальних принципів презумпції невинуватості та свободи від самовикриття, передбачених ст.ст. 17 та 18 КПК, і відповідно до ч. 6 ст. 474 КПК включає обов'язок судді перевірити під час підготовчого засідання у випадку укладення угоди на стадії досудового провадження або під час розгляду угоди на стадії судового розгляду кримінальної справи, тобто під час судового засідання, що укладення угоди сторонами є добровільним. Для цього суд або суддя за участі сторін угоди, зокрема, обвинуваченого та захисника, повинні переконатися, що укладення угоди з особою не було наслідком: а) застосування насильства (зокрема, застосування незаконних методів ведення слідства або застосування насильства до особи з боку правоохоронних органів чи третіх осіб абсолютно виключає затвердження угоди); б) примусу (прямого чи непрямого, незаконного фізичного примусу або неправомірного психологічного тиску та примушування з боку правоохоронних органів чи будь-яких третіх осіб, що також абсолютно виключає затвердження угоди судом); в) погроз (помсти або розправи з боку представників правоохоронних органів або третіх осіб, залякування особи тощо, що є підставою для відмови у затвердженні угоди судом); г) обіцянок (винагоро-

980

ди внаслідок визнання винуватості "на користь третіх осіб", нереалістичних обіцянок щодо покарання, відшкодування шкоди чи застосовних санкцій або взагалі незастосування покарання з боку прокурора чи адвоката, не засноване на фактичних або юридичних обставинах справи тощо, тобто виключає можливість встановлення законності та обгрунтованості такої угоди); ґ) дії будь-яких інших обставин, крім тих, що передбачені в угоді (прикладом може слугувати відсутність справжньої винуватості особи та визнання винуватості або намір укладення угоди з метою запобігання невизначеності судового розгляду та покарання в результаті такого розгляду).

7. Важливість з'ясування дійсного бажання обвинуваченого вступити у переговорний процес з обвинувачем щодо визнання своєї винуватості, тобто пересвідчитися у добровільності зізнання у вчиненні злочину є головним елементом аналізу відповідності будь-якої угоди вимогам закону. Відсутність дійсної добровільності вступу у переговори про визнання винуватості або "справжньої добровільності" визнання винуватості може призвести до відмови суду прийняти зізнання особи у вчиненні злочину, що, в свою чергу, матиме наслідком скасування судом усіх попередніх домовленостей щодо справи між сторонами. Зокрема, суд має пересвідчитися, наскільки обвинувачений зробив усвідомлений вибір, укладаючи угоду. Суд може перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі суду присяжних та не привертаючи уваги громадськості та засобів масової інформації, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, заручившись підтримкою прокурора щодо отримання менш суворого покарання або взагалі звільнення від покарання за окремими епізодами справи, Європейський суд з прав людини частково розглядав проблему через призму часткової відмови від права на справедливий суд у справі "Девеер проти Бельгії". У цій справі заявник мав можливість визнати свою вину у злочині (несплата податків), який він насправді не вчиняв, та сплатити штраф, що становив суму приблизно в 300 разів меншу, ніж та сума, що могла б бути застосованою, якби його було визнано винуватим у результаті судового розгляду справи. Питання непропорційності вибору між можливими результатами внаслідок судового розгляду та у випадку укладення угоди про визнання винуватості і було предметом розгляду Європейського суду, який визнав, що повна відмова від цього права неможлива, а отже, держава та її судові органи зобов'язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду.

8. Проблема справжньої добровільності заявленого клопотання про визнання винуватості може також виникати під час провадження у справах, пов'язаних із розслідуванням злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, у складних справах, в яких злочини вчинялися групами осіб. У них справах другорядні учасники кримінальних угруповувань можуть брати на себе вину за вчинені злочини. Це також стосується і справ, де особа заздалегідь

-. 981

та за попередньою домовленістю виконувала функцію того, хто буде нфсти відповідальність за вчинені групою злочинні діяння. У таких випадках прокурор може запропонувати учаснику злочинного угруповання дати свідчення проти інших осіб взамін на зміну або скасування обвинувачення, висунутого у справі. За цих обставин обвинувачений може бути фактично невинуватим у тому злочині, в якому його обвинувачено, проте з урахуванням зазначених негативних наслідків, до яких може призвести повний судовий розгляд, він може зробити вибір на користь клопотання про визнання винуватості. Суд зобов'язаний відхиляти такі клопотання про визнання винуватості, оскільки вони не грунтуються на фактах справи. Проблема дійсності клопотання про визнання вини особливо стосується справ, що можуть розглядаються судом присяжних, які з погляду практики країн, де існує цей вид судового провадження, є найбільш непередбачуваними щодо результату кримінального провадження. У таких справах особа, що мала б постати перед судом присяжних, за порадою та тиском з боку адвоката або за наявності "відвертої" ініціативи прокурора, обирає клопотання про визнання винуватості як спосіб ухилення від повного судового розгляду судом присяжних. Слід зазначити, що обвинувачений може також вступити у переговори щодо укладення угоди у випадках каяття у вчиненому, що є позитивним з точки зору завдань кримінального судочинства, або навіть суто прагматично бажаючи отримати відповідні "поблажки" від прокурора під час висунення обвинувачення, наприклад, у вчиненні менш тяжкого злочину, що також може розцінюватися як потенційна можливість виправлення особи в подальшому. Такі випадки повинні чітко фіксуватися судом під час розгляду угоди про визнання винуватості та за наявності підстав вважати, що угода не була дійсно добровільною, суд має відхиляти таку угоду та направляти справу на розгляд в загальному порядку провадження або на подальше розслідування в загальному порядку.

9. Слід підкреслити, що обов'язком суду у випадку будь-яких, навіть мінімальних, сумнівів стосовно добровільності угоди, є витребовування документів, зокрема, скарг підозрюваного чи обвинуваченого стосовно зазначених обставин. Витребовування додаткових матеріалів дасть можливість суду пересвідчитися в добровільності угоди. При цьому за наявності скарг на застосування незаконних методів ведення слідства обов'язком суду буде витребовування відповідних медичних документів, оглядів, експертних висновків, процесуальних документів, прийнятих на підставі скарг тощо. Суд також може провести додаткову перевірку на підставі сумнівів у добровільності угоди, опитавши у судовому засіданні осіб, які можуть надати додаткові відомості щодо обставин укладення угоди та ступеня добровільної участі особи в угоді (співробітників правоохоронних органів, родичів обвинуваченого або підсудного, співкамерни-ків, лікаря тощо). Одним із важливих елементів спростування сумнівів стосовно недобровільності угоди є те, що при заявленні клопотань щодо угод та обговоренні умов угод обвинуваченому або підсудному належно забезпечено його право на захист, що при цьому адвокат переконався б у добровільності угоди та

982

її дійсності, а також роз'яснив юридичні наслідки угоди обвинуваченому. Знову ж таки, за загальним принципом кримінального судочинства будь-які сумніви стосовно вини особи, навіть за наявності клопотання про її визнання, повинні тлумачитися судом на користь особи, а отже, на користь відмови у затвердженні клопотання про визнання вини (частини 2 та 4 ст. 17 КПК).

10. Підставами відмови в затвердженні угоди є як формальні підстави, так і підстави матеріального характеру. Зокрема, такими підставами є невідповідність вимогам ст.ст. 471 та 472 КПК стосовно змісту угод (неузгодження основних обов'язкових елементів угоди про примирення або про визнання винуватості), або укладення угоди за ініціативою сторін або осіб, які не можуть бути ініціаторами угоди відповідно до ч. 1 та 2 ст. 469 КПК. Наприклад, ініціатором угод не може бути суддя, слідчий, прокурор. Матеріальними підставами відмови слід вважати відсутність добровільної угоди, її невідповідність вимогам матеріального кримінального закону та наявності інших чинників, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК.

11. За наявності однієї з цих підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, або за наявності кількох підстав у їх сукупності суд зобов'язаний відмовити у затвердженні угоди, повідомивши сторонам, що відповідно до ч. 8 ст. 474 КПК вони не мають права на повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні. Суд також оголошує сторонам та учасникам процесу про продовження досудового розслідування або судового провадження у загальному порядку. Додатковою підставою для перевірки угоди про визнання вини у випадку її ініціювання прокурором може бути наявність обставин, зазначених у ст. 470 КПК, які прокурор повинен урахувати при ініціюванні угоди про визнання винуватості. Щодо перевірки угоди про примирення, то обставинами перевірки можуть бути такі, за яких прокурор або слідчий не роз'яснили стороні захисту її права на примирення та механізм їх реалізації (ч. 7 ст. 469 КПК).

12. Угода як скорочена та спрощена форма розгляду кримінальних справ не передбачає наявності всього процесу слухання справи в суді. Відповідно до цієї процедури неповного судового розгляду з'ясовується питання добровільності та справжності волевиявлення особи стосовно укладення угоди та заявления клопотання про визнання винуватості чи примирення сторін. У зв'язку з цим під час слухання справи не застосовуються всі процесуальні гарантії, передбачені для повного судового розгляду. Угода не є обов'язковою для суду. Суд вправі не затвердити угоду, якщо має обгрунтовані сумніви щодо відповідності угоди фактичним обставинам справи або сумніви стосовно справедливості запропонованої в угоді міри покарання чи юридичній кваліфікації діяння. Якщо суддя дійде висновку, що обвинувачення, з яким погоджується обвинувачений, є обгрунтованим, що підтверджується відповідними доказами, зібраними у кримінальному провадженні законним шляхом, і відповідає фактичним обставинам справи та юридичній кваліфікації діяння, він виносить обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене угодою аоо таку міру покарання, яка згідно з Кримінальним кодексом України

-. 983