1. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

1. До компетенції суду під час виконання вироків належить вирішення досить широкого кола питань. їх вирішення здійснюється наступним чином.

1072 .

Стосовно вирішення судом питання про відстрочку виконання вироку див. коментар до ст. 536 КПК.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК. Коло осіб, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, визначене ч. 1 ст. 81 КК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване лише після фактичного відбуття засудженим строку покарання, передбаченого ч. 2 ст. 81 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до осіб, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, а до особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, - тільки при відбуванні покарання у вигляді позбавлення волі (ч. 1 ст. 107 КПК). При умовно-достроковому звільненні засуджених від відбування основного покарання, до яких було застосоване додаткове покарання, суд вправі звільнити їх повністю або частково і від додаткового покарання.

Подання про вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована судом щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82 КК) лише після фактичного відбуття засудженим строку призначеного судом покарання, передбаченого ч. 4 ст. 82 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення. При цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині Кримінального кодексу для цього виду покарання, і не може перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком (ч. 1,3 ст. 82 КК). У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК). До осіб, яким покарання замінене більш м яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставах та за умов, передбачених ст. 81 КК (див. п. 2 коментаря ДО ст. 537 КПК).

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

5. Клопотання (подання) про вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

,-. 1073

6. Звільнення від відбування покарання засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, судом можливе лише в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і досягнення дитиною трирічного віку та за умови, що засуджена має сім'ю або родичів, які дали згоду на спільне з нею проживання, або засуджена має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (ч. 1 і 2 ст. 83 КК). Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням (див. п. 2 коментаря до даної статті КПК) чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком (ч. 4 ст. 83 КК).

7. Клопотання (подання) про вирішення питання про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджена відбуває покарання. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.

8. Питання про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років може постати перед судом за поданням контролюючого органу (кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання) у випадках: а) неналежної поведінки засудженої у період звільнення від відбування покарання у формі незабезпечення належних умов для виховання дитини, недодержання правил поведінки, які передбачені для засуджених, невиконання чи неналежне виконання законних вимог органів кримінально-виконавчої системи тощо (ч. 4 ст. 83 КК); б) коли засуджена відмовляється від дитини; в) передала її у дитячий будинок; г) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини; д) ухиляється від догляду за нею; є) систематично (тобто три рази і більше) вчинила правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення.

9. Подання про направлення таких жінок для відбування покарання вноситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджена. До подання повинні бути додані матеріали, які підтверджують факти, викладені у поданні, і підлягають перевірці судом у судовому засіданні. При вирішенні питання про направлення звільнених від відбування покарання жінок для відбування покарання з підстав, передбачених ч. 4 ст. 83 КК (див. п. 2 коментаря до цієї статті), суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

10. Згідно з законом (ст. 84 КПК) від покарання через хворобу під час виконання вироків судом звільняються: а) особа, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати значення своїх дій (бездіяльності) або керувати ними; б) особа, яка під

1074

с відбування покарання захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає дбуванню покаранню; в) військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

а) Звільнення від покарання у зв'язку з психічною хворобою є обов'язковим. По суті ж це звільнення від подальшого відбування покарання або заміна судом відповідно до ст.ст. 92-95 КК покарання застосуванням до особи, яка стала неосудною, примусових заходів медичного характеру, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності хворого для себе або інших осіб. В ухвалі мають бути зазначені мотиви прийняття такого рішення і психіатричний заклад, до якого засуджений має бути госпіталізований. З поданням про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, звертається начальник органу або установи виконання покарань. Разом із поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії та особова справа засудженого (ч. 4 ст. 154 КВК).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК), якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховуються в строк покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК).

б) Звільнення від покарання за іншою тяжкою хворобою є факультативним. Суд може звільнити особу від подальшого відбування покарання за іншою тяжкою хворобою, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини кримінальної справи (ч. 2 ст. 84 КК). Подання до суду про звільнення від покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби вносить начальник органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надається висновок спеціальної лікарської комісії та особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання (ч. 5 ст. 154 КВК).

У разі одужання особи, звільненої від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (ч. 4 ст. 84 КК).