Не відноситься до державної таємниці інформація:

про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

про стан здоров´я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов´язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Відповідно до ст. 10 Закону “Про державну таємницю” віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Державний експерт з питань таємниць відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, якщо прийняття рішення про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, воно за ініціативою державних експертів або за пропозицією Служби безпеки України приймається колегіально та ухвалюється простою більшістю голосів. При цьому кожен експерт має право викласти свою думку.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує та публікує в офіційних виданнях Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць.

До державної таємниці допускаються особи, які мають відповідний допуск. З огляду на це постає питання про участь у такій справі осіб, котрі такого допуску не мають. Тут видається доречним використати досвід Російської Федерації. Так, у постанові від 27.03.1996р. Конституційний Суд РФ дійшов висновку, що відмова обвинуваченому в запрошені обраного ним адвоката з мотивів відсутності в нього допуску до державної таємниці, а також пропозиція обвинуваченому обрати захисника з визначеного кола адвокатів, котрі мають такий допуск, неправомірно обмежує конституційне право на одержання юридичної допомоги та право на самостійний вибір захисника; залежність вибору обвинуваченим адвоката від наявності в останнього допуску до державної таємниці суперечить також принципу змагальності та рівноправності сторін в судочинстві. З огляду на таку мотивацію, вона справедлива і для участі адвоката як представника в цивільній справі. Щодо інших учасників процесу аргументи можуть бути подібними.

Таким чином, в закритому судовому засіданні можуть бути присутні усі особи, які беруть участь у справі, незалежно від того, чи мають вони допуск до державної таємниці. В протилежному випадку можуть бути порушені принципи змагальності та рівноправності сторін.

2) якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення іншої таємниці, яка охороняється законом. Зокрема, це стосується розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю (ст. 289 ЦПК), таємницю вчинення нотаріальної дії (ст. 8 Закону України “Про нотаріат”), адвокатської таємниці (ст. 9 Закону України “Про адвокатуру”), таємниця про стан здоров‘я (ст. 286 ЦК),

3) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.

Коментована норма встановлює факультативні підстави для закритого судового засідання. В цих випадках суд може допустити закритий судовий розгляд лише за клопотанням зацікавлених осіб, які беруть участь у справі.

Факультативними підставами для закритого судового засідання можуть бути:

- необхідність забезпечення таємниці усиновлення. Відповідно до ст. 226 СК особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Закритий судовий розгляд справ про усиновлення передбачено ст. 254 ЦПК.

- запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 301 ЦК фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

З огляду на ст. 301 ЦПК, суд зобов‘язаний допустити закритий судовий розгляд за клопотанням особи, яка бере участь у справі в усіх справах, в усіх випадках, коли предметом дослідження в суді є обставини особистого життя людини. Оскільки сфера особистого життя людини є широкою і водночас законом не визначена, то будь-які відомості, пов‘язані із особою, можуть тлумачитися як такі, що є її особистим життям.

- запобігання розголошенню відомостей, що принижують їх честь і гідність. Відомості, що принижують честь та гідність особи є різновидом відомостей, що стосуються особи.

Загалом, в сучасних умовах принцип гласності конкурує з принципом охорони особистого життя людини, яка бере участь у справі. Як загальне правило доцільно було б закріпити пріоритет охорони прав людини, і, як наслідок, допускати закрите судове засідання на вимогу будь-кого з осіб, які беруть участь у справі. Це не завдасть шкоди ні правосуддю, ні глядачам.

Від закритого судового засідання слід відрізняти видалення із зали судового засідання особи, яка бере участь у справі, на час допиту неповнолітніх свідків, якщо це необхідно для об‘єктивного з‘ясування обставин справи (ч. 4 ст. 182 ЦПК). В такому випадку з залу видаляється конкретна особа, яка бере участь у справі, а не глядачі.

4. Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою особи, яка направила їх, та адресата. Відповідно до ст. 306 ЦК, якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання потрібна згода цієї особи. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції можливе лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.

Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 306 ЦК порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинові чи з´ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Якщо автор листа і адресат не є учасниками процесу, то для виконання вимог ч.4 ст. 6 ЦПК, з урахуванням принципу змагальності, від особи, зацікавленої у поданні суду як доказу відповідної кореспонденції, слід вимагати подання письмової згоди відповідної особи (автора листа чи адресата). В протилежному випадку кореспонденція досліджуватися не може і не може брати до уваги при вирішенні справи, оскільки буде вважатися такою, що одержана з порушенням порядку, встановленого законом, тобто недопуститим доказом (ст. 59 ЦПК).

7. Питання про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд вирішує мотивованою ухвалою. Ухвала в обов‘язковому порядку постановляється в нарадчій кімнаті і оскарженню не підлягає. Після проголошення ухвали усі присутні, які не є особами, які беруть участь у справі, повинні залишити зал судових засідань.

Питання про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд може вирішити як в підготовчій частині судового розгляду, так і після цього, наприклад під час розгляду справи по суті.

Для правильного застосування коментованої статті важливе значення має розмежування закритого судового розгляду і закритого судового засідання. Річ у тому, що судовий розгляд – це стадія цивільного процесу, під час якої суд досліджує та оцінює докази і вирішує спір. Судовий розгляд відбувається у формі судових засідань, яких в одній справі може бути декілька. Постановляючи ухвалу про закритий судовий розгляд, суд обмежує доступ сторонніх осіб на всі судові засідання. Тому у разі оголошення перерви чи відкладення розгляду справи, нової ухвали про закритий судовий розгляд постановляти не потрібно. Натомість ухвала про розгляд справи в закритому судовому засіданні діє лише щодо конкретного судового засідання. Разом з тим, різниця між закритим судовим розглядом і закритим судовим засіданням в коментованій статті чітко не проведена і ці поняття застосовуються як синоніми.

Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства.

8. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Наведена норма знімає давню проблему звукозапису процесу за бажанням осіб, які беруть участь у справі. Не секрет, що судді завжди з пересторогою ставилися до таких ситуацій: не відомо де і як запис буде використано. ЦПК дозволяє здійснювати звукозапис не лише учасникам процесу, але й будь-яким особам, які присутні на відкритому судового засіданні, наприклад, журналістам, студентам. Використання цих записів у друкованих засобах масової інформації теж є вільним. Перешкод для повного або часткового відтворення змісту запису в пресі новий ЦПК не містить.

Натомість, транслювання по радіо і телебаченню вимагає як згоди суду (у вигляді ухвали), так і згоди усіх осіб, які беруть участь у справі. Причому їх згода є первинною. Така згода може бути висловлена усно. Якщо хоча б хтось з цих осіб заперечує, суд не має права дозволяти трансляцію. У цій нормі спостерігаємо намагання законодавця забезпечити охорону таємниці особисто життя громадян.

Особа, зацікавлена у транслюванні судового процесу, повинна звернутися до суду з відповідною заявою. Її процесуальний статус ЦПК не визначений, як не визначено і порядок розгляду та вирішення такої заяви. Думається, що заяву слід розглядати в судовому засіданні за участю осіб, які беруть участь у справі, оскільки необхідно з‘ясувати чи погоджуються вони на транслювання. Найбільш доречно вирішувати це питання в підготовчій частині судового розгляду. Тому журналістам можна порекомендувати звертатися до суду з заявою про трансляцію до початку судового засідання у справі.

В транслюванні судового засідання може бути зацікавлена й особа, яка бере участь у справі. Її інтерес може полягати в тому, що б зробити справу максимально публічною, створити резонанс в суспільстві, залучити однодумців, знайти соціальну підтримку. Така особа теж може клопотати перед судом про трансляцію судового засідання. Клопотання може бути заявлено в будь-який час.