1. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участю власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

2. Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.

3. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.

4. Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників.

5. Підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

6. Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.

7. Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємство при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону.

8.  Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

1. Конституційне право громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності реалізується через систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів. Ці заходи можуть передбачатися на загальному або локальному рівнях. На загальному рівні питання охорони життя та здоров'я працівників регулюється законодавством про охорону праці та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до законодавства України підприємство зобов'язано запезпечити безпечні і нешкідливі умови праці, а обов'язок працівника - виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці. Державою встановлені гарантії прав громадян на охорону їх прав на різних етапах трудових правовидносин - від укладання трудового договору до відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю працівника в разі нещасного випадку на підприємстві або професійного захворювання.

На локальному рівні комплексні заходи щодо досягнення безпечних умов праці та напрями їх фінансування передбачаються також у колективному договорі підприємства. У колективному договорі встановлюються напрями соціального розвитку підприємства, передбачаються додаткові, порівняно з законодавством, трудові та соціально-побутові пільги для найманих працівників з питань забезпечення зайнятості, оплати праці, розподілу прибутку, режиму праці та відпочинку, житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення, відпочинку працівників, з інших питань, що належать до сфери соціально-трудових відносин. Умови колективного договору, які погіршують, порівняно з чинним законодавством, стан працівників, є недійсними. Колективні договори мають також включати додаткові гарантії та пільги, що передбачені соціально-партнерськими угодами вищого рівня, тобто Генеральною угодою, галузевими, регіональними угодами.

Для здійснення заходів, спрямованих на забезпечення безпечних умов праці, передбачено створення фондів охорони праці усіма підприємствами, незалежно від форми власності. Витрачати ці кошти на інші цілі забороняється (ст. 162 КЗпП).

Усі підприємства повинні передбачати такі кошти в розмірі не менш ніж 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції (ч. З ст. 19 Закону України "Про охорону праці" [370]). Згідно з частиною 4 цієї статті на підприємствах, які фінансуються за рахунок бюджету, такі витрати мали передбачтиься в державному або місцевому бюджетах і становити не менш як 0,2 відсотка від фонду оплати праці. Проте дію цієї частини зупинено на 2004 рік згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" [102].

Підприємства усіх форм власності зобов'язані здійснювати загальнообов'язкове державне соціальне страхування своїх працівників, які працюють на підставі трудового договору. На законодавчому рівні урегульовані питання страхування працівників за чотирма видами соціального страхування: пенсійне страхування (закони України "Про пенсійне забезпечення" [373], "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" [134] та інші закони); страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" [137]); страхування на випадок безробіття (Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" [136]); страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" [135]).

Залишається неврегульованим один з видів державного страхування працівників - медичне страхування. До прийняття відповідного законодавства медичне страхування найманих працівників підприємство може здійснювати на умовах колективного договору через укладення договорів про медичне страхування та медичне обслуговування працівників з відповідними медичними та страховими закладами.

2. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників є одним з основних чинників, що зумовлюють динамізм економіки, забезпечують конкурентоспроможність підприємства, і має бути цілеспрямованою. На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві" [291] розроблено Положення про професійне навчання кадрів на виробництві (наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти та науки України від 26 березня 2001 р. [217]).

Професійне навчання працівників підприємства має безперервний характер і проводиться протягом їх трудової діяльності з метою поступового розширення та поглиблення їх знань, умінь та навичок відповідно до умов та вимог виробництва. Застосовуються такі види професійного навчання кадрів на виробництві:

первинна професійна підготовка робітників - професійно-технічне навчання осіб, які раніше не мали робітничої професії, що забезпечує рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності;

перепідготовка робітників - професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку;

підвищення кваліфікації робітників - професійно-технічне навчання робітників, що дає змогу розширювати і поглиблювати раніше здобуті знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг;

підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців - здійснюється з метою вдосконалення знань, умінь та навичок за наявною спеціальністю, оволодіння новими функціональними обов'язками і особливостями трудової діяльності в умовах ринкових відносин, освоєння менеджменту, маркетингу, удосконалення навичок управління сучасним виробництвом, раціональної та ефективної організації праці тощо.

Первинна професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється для осіб, зарахованих на роботу на підприємства учнями, шляхом курсового чи індивідуального навчання за робочими навчальними планами та програмами, що розробляються і затверджуються підприємствами на підставі типових навчальних планів та типових навчальних програм. Вона завершується кваліфікаційною атестацією з присвоєнням кваліфікації "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії), про що видається свідоцтво.

Перепідготовка робітників здійснюється: для навчання робітників, що вивільнюються у зв'язку з перепрофілюванням, реорганізацією підприємства тощо; для розширення їх професійного профілю, підготовки до роботи в умовах колективної форми організації праці; при потребі змінити професію у зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професії робітника, або втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією. Розробка та затвердження навчальних планів та програм здійснюється безпосередньо підприємствами на основі типових навчальних планів та програм для підготовки робітників за відповідними професіями.

Підвищення кваліфікації робітників здійснюється за такими формами: виробничо-технічні курси; курси цільового призначення; інші форми, що визначаються підприємствами. Періодичність навчання робітників на курсах підвищення кваліфікації встановлюється, як правило, не рідше одного разу на 5 років.

Підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців здійснюється за такими формами: спеціалізація; довгострокове підвищення кваліфікації; короткострокове підвищення кваліфікації; стажування; інші форми.

Відповідні записи про професійне навчання робітників та підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів заносяться до трудової книжки працівника.

Пільги для працівників, які суміщають роботу з навчанням, передбачені Кодексом законів про працю України (ст. 201-220), Законом України "Про відпустки" [73], іншими нормативно-правовими актами. До основних пільг та гарантій належать: скорочення робочого часу, звільнення від роботи із збереженням заробітної плати на період навчання; надання додаткових відпусток для навчання, додаткових днів відпочинку; оплата проїзду до місця знаходження навчального закладу тощо. Підприємства за рахунок власних коштів мають право встановлювати інші гарантії та пільги для осіб, які суміщають роботу з навчанням.