1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

3. Сімейні відносини регулюються лите у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.

4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням  права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи  обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, замовними та іншими ознаками.

6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних  відносинах, шлюбі та сім'ї.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

1. Коментована стаття визначає основні засади (принципи) регулювання сімейних відносин. В ній знаходять своє закріплення найбільш важливі, вихідні положення, що є своєрідною квінтесенцією норм сімейного закону. Основні засади регулювання сімейних відносин, що закріплені в ст. 7 СК України, пронизують усе сімейне законодавство і знаходять свій прояв в його окремих нормах.

Коментована стаття значною мірою відрізняється за своїм змістом від ст. 1 Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 р., яка свого часу також закріплювала основні завдання сімейного Закону. В новому СК України знайшли своє відображення принципово інші підходи до регулювання сімейних відносин. В ньому закріплена ціла низка нових принципів, що складають основу сучасного сімейного законодавства, — принцип регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками; принцип невтручання в сімейне життя; принцип приватності сімейного життя; принцип регулювання сімейних відносин на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

2.  Можна вважати, що існує ще один принцип нового сімейного законодавства — це принцип пріоритету сімейного виховання дітей. Його закріплено в ч. 3 ст. 5 СК України, яка встановлює обов'язки держави по відношенню до сім'ї. Однак більш логічним було закріплення пріоритету сімейного виховання дітей серед основних засад регулювання сімейних відносин (ст. 7 СК України).

Цей принцип має особливе значення. За радянських часів вважалося, що сімейне виховання має бути успішно замінене більш ефективним громадським вихованням, що громадський догляд за дітьми дає значно кращі наслідки, ніж приватний, індивідуальний, ненауковий і нераціональний догляд окремих "люблячих", але неосвічених у справі виховання батьків, які не мають тих сил, коштів, засобів та установ, що їх має суспільство. Час пропагандистських декларацій минув.

Сьогодні не викликає сумнівів, що сім'я - це природна умова існування дитини, джерело її світогляду, культури, мови, тому саме сімейне, а не громадське виховання повинно мати пріоритет.

Визначення в ст. 7 СК України нових принципів регулювання сімейних відносин є свідченням величезних змін, які відбулися останнім часом у вітчизняному суспільстві, визнання сімейних відносин сферою приватного існування людини.

3. В ч. 1 коментованої статті визначено, що сімейні відносини регулюються Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. По суті, це положення не можна віднести до основних засад регулювання сімейних відносин. Ця норма має інше змістовне навантаження та визначає основне джерело сімейно-правових норм, а не принцип (вихідне положення), з якого виходить сімейне законодавство при регулюванні відносин в сім'ї. Крім того, положення ч. 1 ст. 7 СК України не має узагальнюючого значення, оскільки сімейні відносини регулюються не лише нормами, що закріплені в нормативно-правових актах, а й іншими правовими регуляторами - міжнародними договорами України (ст. 13 СК України), договором сторін (ст. 9 СК України).

4. Принципово новим, можна сказати — революційним за своїм значенням, є закріплений в ч. 2 коментованої статті принцип регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками. Відомо, що за радянських часів регулювання відносин в сім'ї здійснювалося за допомогою прямих імперативних приписів, а можливість втілення засад самоорганізації та саморегулювання в сімейній сфері не визнавалася.

В літературі вважалося, що договори не є типовими для учасників сімейних відносин, а якщо вони і мають місце, то носять в основному безоплатний характер. Висловлювалася навіть думка про те, що юридичні акти суб'єктів сімейного права взагалі не належать за своїм характером до правочинів, у тому числі договорів, і виступають як особливий різновид правових актів.

Сьогодні є очевидним, що сувора регламентація відносин у сім'ї, здійснювана протягом ряду десятиліть, визначалася не природою цих відносин (принаймні в переважній більшості випадків), а факторами політичного та ідеологічного характеру. Насправді ж норми права невзмозі передбачити усі факти, що виникнуть в житті, визначити усі види поведінки особи в сім'ї. У зв'язку з цим закон повинен надавати можливість учасникам сімейних відносин за допомогою договорів створювати для себе власні міні-норми, спеціальні правила поведінки, на підставі яких будувати свої відносини на власний розсуд.

СК України закріпив новий загальний підхід до регулювання сімейних відносин, в якому правила, встановлені імперативними нормами, поступаються місцем диспозитивному регулюванню. Саме тому договір в сімейному праві набуває нового значення. В СК України безпосередньо закріплена ціла низка договорів, що укладаються учасниками сімейних відносин. Так, подружжя може укладати шлюбний договір (ст. ст. 92-103 СК), договори щодо умов та порядку надання взаємного утримання (ст. 78 СК), припинення права на утримання (ст. 89 СК). Батьки можуть укласти договори щодо здійснення ними батьківських прав та виконання обов'язків (ч. 4 ст. 157 СК), визначення місця проживання дитинну разі розірвання шлюбу, порядку участі у забезпеченні умов життя дитини того з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК) тощо. Окрім поіменованих в сімейному праві можуть існувати й інші договори, які прямо законом не передбачені, однак за своїм змістом відповідають загальним засадам сімейного та цивільного законодавства (непоіменовані договори).

5. В ч. 3 коментованої статті закріплено принцип регулювання сімейних відносин лише в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Цей принцип також можна визнати принципом нової формації, оскільки він вперше встановлює межі правового регулювання сімейних відносин. СК України виходить з того, що правовому впливу підлягають далеко не усі, а лише окремі види сімейних відносин, що є цілком правильним. Свого часу К. Кавелін відзначав: те, що становить психологічну, внутрішню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає законодавчим визначенням. Перекликається з цим і думка І.О. Покровського, що сфера шлюбних відносин - це та сфера, де мова йде про найбільш інтимні, внутрішні сторони людської особистості. У зв'язку з цим вільна особа покладе усі зусилля для того, щоб набути собі свободу духу і не складе зброї, доки не відвоює її у держави. Не лише більшість особистих відносин подружжя не підпадає під правовий вплив. Особисті відносини батьків та дітей, інших членів сім'ї та родичів також не можуть встановлюватися нормами закону і визначатися ними.

На жаль, закріплений в ч. 3 коментованої статті принцип, що встановлює межі регулювання сімейних відносин, далеко не завжди в подальшому втілюється в конкретних нормах СК України. По-перше, Кодекс явно переобтяжений суто моральними нормами, які не мають юридичного навантаження і не підкріплені відповідними засобами: правового впливу, що надає їм вигляду законодавчих побажань членам сім'ї (ст. ст. 51, 52, 54, 55 СК України). По-друге, в деяких випадках СК України містить норми, які регулюють відносини у тій частині, у якій це не можна визнати допустимим (ч. 2 ст. 49, ч. 2 ст. 50, ч. 2, ч. 3 ст. 56 СК України).

6. В ч. 4 коментованої статті закріплено принцип регулювання сімейних відносин з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. За своїм змістом він співвідноситься з принципом недопустимості державного або будь-якого іншого втручання у сімейне життя, що закріплений в ст. 32 Конституції України, ст. 301 ЦК України.

Цей принцип є новим для вітчизняного сімейного права. В СРСР протягом десятиліть держава не визнавала сім'ю сферою приватного існування людини і вважала за необхідне проводити політику активного формування сімейних відносин, втручання в сімейні стосунки. Така політика проводилася за допомогою також і правових механізмів. Останнім часом в Україні в цілому послідовно проводяться декілька основних ідей, які спрямовані на втілення в життя світових стандартів ставлення до людини, до її прав та свобод І віддзеркалюють ті поступові зміни, що здійснюються в нашому суспільстві після визнання Україною незалежності. Це безпосередньо стосується розширення сфери приватного життя людини. Відповідно до ч. 4 ст. 7, ч. 5 ст. 5 СК регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

7. Закріплений в коментованій статті принцип певною мірою співвідноситься з розглянутим вище принципом регулювання сімейних відносин лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим (ч. 3 ст. 7 СК України). Однак між ними все ж існує різниця. В даному випадку увага акцентується на правах особи в сфері сімейних відносин - праві на особисту свободу, таємницю особистого життя тощо. У той час як в ч. 3 ст. 7 СК України визначаються саме межі правового регулювання сімейних відносин.

Незважаючи на це, певне змістовне перехрещення двох принципів відчувається. У зв'язку цим теза про те, що окремі норми СК України в деяких випадках регулюють відносини у тій частині, у якій це не можна визнати допустимим (ч. 2 ст. 49, ч. 2 ст. 50, ч. 2, ч. 3 ст. 56 СК України), в першу чергу пов'язана з тим, що ці  норми не враховують права особи на таємницю особистого життя, свободу та недопустимість свавільного втручання у її сімейне життя. Іншими словами, закріплені в ч. 2 ст. 49, ч. 2 ст. 50, ч. 2, ч. 3 ст. 56 СК України норми, по-перше, регулюють подружні відносини в тій частині, у якій це не можна визнати допустимим,  та, по-друге, порушують права особи на таємницю особистого життя.