Стаття 7. Основи правового статусу засуджених
- Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
- Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду.
- Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
- Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
1. Стаття присвячена визначенню правового положення засуджених до всіх видів кримінальних покарань, виконання яких
32
33
7. Отримання засудженими загальної освіти та професійної підготовки є могутнім засобом їх виправлення. Тут мова йде не просто про отримання засудженим того чи іншого рівня освіти, спеціальності чи її удосконалення, а про учбово-педагогічний процес, який має виключно високу виховну спрямованість.
Порядок та умови отримання засудженими освіти врегульовано законами України "Про освіту" та "Про загальну середню освіту", Положенням про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи та Положенням про навчальний центр при установі виконання покарань.
Організація професійно-технічного навчання засуджених здійснюється відповідно до законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту" в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У теперішній час навчання робітничим професіям в установах виконання покарань відбувається як на власному виробництві, так і у спеціально створених професійно-технічних навчальних закладах Міністерства освіти і науки України, які функціонують при виховних колоніях для неповнолітніх. Відповідно до Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" (п.8), Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №167, система професійно-технічної освіти засуджених в установах кримінально-виконавчої системи повинна забезпечувати навчання засуджених з урахуванням не тільки інтересів власного виробництва, а і потреб ринку праці після їх звільнення з місць позбавлення волі.
8. Громадський вплив на засуджених здійснюється шляхом участі громадських формувань або органів місцевого самовряду вання в діяльності органів та установ виконання покарань у таких формах: проведення правової пропаганди з засудженими та орга нізація шефства над важковиховуваними; залучення засуджених до культурно-масових та спортивних заходів; надання економіч ної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях. Організаційні форми участі громадських організа цій та інших органів чи установ різноманітні: спостережні комісії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.
9. У ч. 4 ст. 6 КВК вказується, що засоби виправлення засудже них застосовуються з урахуванням виду покарання, характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засу джених та їх поведінки, тобто, з урахуванням розглянутого вище принципу диференціації та індивідуалізації. Відносно окремих
видів покарань КВК України детально регламентує використання тих чи інших засобів виправлення засуджених, акцентуючи особливу увагу на тих з них, які поєднані з виправним впливом.
Слід відмітити, що застосування засобів виправлення має певні особливості: дані заходи не носять характер "відплати за вчинене" та, на відміну кримінально-каральних правообмежень, не мають відносно "жорсткого" кримінально-правового зв'язку з вчиненим злочином. Для них останнє відіграє роль свого роду "симптому" певного ступеня й характеру суспільної небезпечності та соціально-моральної занедбаності особи злочинця.
Перш за все, набір засобів виправлення залежить від виду покарання, застосованого до засудженого. Але навіть у рамках одного виду покарання набір та змістовна сторона цих засобів не будуть однаковими. Поведінка засудженого під час відбування покарання впливає на визначення умов, в яких воно відбувається, а також на обсяг пільг, які йому надаються, на можливість дострокового звільнення або на зміну режиму тримання на більш легкий. У даному випадку в повній мірі розкривається принцип кримінально-виконавчого законодавства про диференціацію та індивідуалізацію виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки.