Стаття 84. Витрати на правову допомогу
Сторінки матеріалу:
- Стаття 84. Витрати на правову допомогу
- Сторінка 2
Не зважаючи на оціночний характер таких понять як “явно завищений” та “розумна необхідність”, господарські суди активно застосовують це роз’яснення для обмеження відшкодування судових витрат на правову допомогу без їх конкретизації. Наприклад у постанові від 03.02.2004 р. у справі № 36/207 Верховний Суд України зазначив, що задовольняючи позов в частині судових витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката [було присуджено 100000 гривень. – В.К.], суди першої і апеляційної інстанцій не звернули увагу, що сума судових витрат на оплату адвоката значно перевищує суму позову, при цьому не з’ясували, наскільки обґрунтовані ці витрати з розглядом справи. При цьому за неписаними правилами справедливим вважається відшкодування у розмірі 5% задоволених вимог (за аналогією до ст. 76 ЦПК УСР).
Таким чином, за існуючою практикою, котра сформувалася за час дії ст. 76 ЦПК УРСР, для правильного вирішення питання про компенсацію витрат на правову допомогу суду слід досліджувати співрозмірність гонорару з ціною позову. Це означає, що, фактично, робота адвоката оцінюється судом в залежності від одержаного ним результату.
Однак на нашу думку, існуюча практика є необґрунтованою і саме тому законодавець відмовився від обмеження витрат на оплату допомоги адвоката 5% від задоволених вимог, як це було раніше.
Якщо стати на позицію адвоката, то очевидно, що умови виконання конкретного доручення залежать, насамперед, від фактичних обставин справи, наявних доказів, правової кваліфікації спору та процесуального становища клієнта. Обсяг правової допомоги, який необхідно виконати, найменше залежить від ціни позову, хоча вона звичайно враховується теж.
Тому більш справедливим, на наш погляд, є застосування граничного розміру компенсації правової допомоги залежно від обсягу такої допомоги у справі. Для цього можна використовувати погодинну ставку адвоката або звичайну погодинну ставку на такі послуги у цій місцевості (наприклад, за даними міської колегії адвокатів). Такий принцип визначення компенсації не залежить від категорії справ (майнові чи немайнові) і, як наслідок, ціни позову, враховує реально виконану роботу у справі, яку суддя бачить.
До прийняття закону, який встановлюватиме граничний розмір компенсації, зазначене питання регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави”. Зазначеним нормативним актом встановлено, що коли обидві сторони у цивільній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави Державною судовою адміністрацією в їх фактичному розмірі, але не більше від граничних розмірів компенсації таких витрат. Підставою для компенсації є судове рішення. Якщо компенсація сплачується іншою стороною, – її розмір не перевищує суми, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Якщо компенсація здійснюється за рахунок держави її граничний розмір обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
На практиці виникає низка питань із застосування цього нормативного акту. По-перше, при обчисленні розміру компенсації дуже важко врахувати всі витрати, які перебувають у причиновому зв’язку із наданням правової допомоги у конкретній справі. По-друге в законодавстві чітко не визначений який розмір мінімальної заробітної плати слід брати за основу при проведенні розрахунків. На думку М.І. Балюк, той, який встановлено на день ухвалення рішення судом першої інстанції.[38]
Витрати фізичних осіб, пов´язані з оплатою правової допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.