Час, витрачений у зв’язку із явкою до суду, складається з часу, протягом якого сторона не могла займатися діяльністю, яка дає їй заробіток, зокрема часу, проведеного в судовому засіданні. Цей час можна визначити шляхом додавання часу тривалості усіх судових засідань, в яких сторона брала участь. До цього часу слід додати і час чекання початку судових засідань, якщо вони почалися із запізненням. До цього часу можна додати також час, необхідний для доїзду в приміщення суду. Однак цю обставину сторона, яка заявляє про компенсацію втраченого заробітку, повинна довести.

Враховуючи те, що саме сторона зацікавлена у компенсації втраченого заробітку, вона й повинна подати суду необхідні докази: документи про середньомісячний заробіток, підсумок часу, проведеного в судових засіданнях, розрахунок компенсації за втрачений заробіток. Зрозуміло, що суд вищенаведених розрахунків здійснювати з власної ініціативи не буде.

Якщо сторона, на користь якої постановлено рішення не працює і не має самостійного доходу, вона має право одержати компенсацію за відрив від звичайних занять – пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Порядок розрахунку цієї компенсації аналогічний, з відмінністю лише в тому, що замість середньомісячного заробітку до уваги береться мінімальна заробітна плата, що діяла на час, коли відбувалася явка до суду.

6. Для застосування коментованої норми важливо розмежовувати осіб, які надають правову допомогу (адвокатів та інших фахівців) і представників. Витрати, пов’язані із оплатою правової допомоги компенсуються стороні (див. коментар до ст. 84 ЦПК), а не особі, яка надає таку допомогу.

Натомість, якщо адвокат бере участь у справі як представник, правова допомога, яку він надає, стороні не компенсується, але адвокат набуває право на компенсацію втраченого заробітку.

Враховуючи наведене, суд може відмовити у компенсації витрат на правову допомогу, надану адвокату, якщо він брав участь у справі як представник, а не як особа, котра надає правову допомогу.