1. Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

2. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

3. Свідок, експерт зобов'язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку.

4. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або на отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

5. Особа дас показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

256

6. Висновок або думка особи, яка дає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і грунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 101 цього Кодексу.

7. Якщо особа, яка дас показання, висловила думку або висновок, що грунтується на спеціальних знаннях у розумінні статті 101 цього Кодексу, а суд не визнав їх недопустимими доказами в порядку, передбаченому частиною другою статті 89 цього Кодексу, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта.

8. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

На основі способу отримання законодавець виділив такий вид доказів, як показання, що має різновиди залежно від особливостей процесуального положення джерела доказів, наявності чи відсутності процесуального інтересу та відношення до підозри і обвинувачення (показання обвинуваченого, підозрюваного, свідка, потерпілого, експерта).

1. Показання обвинуваченого - усне повідомлення особи, щодо якої об-винувальн:'.:,: птгг .предано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК, про обставини, що підлягають доказуванню, і дається добровільно на допиті в установленому законом порядку.

Процесуальне положення обвинуваченого як учасника кримінальної процесуальної діяльності має специфічну природу, оскільки це особа, яка може бути визнана винною і піддана покаранню. Для обвинуваченого передбачений не обов'язок, а право давати показання. При особливій заінтересованості обвинуваченого в результатах справи передбачається добровільність надання ним показань. Тільки за такої умови можна говорити про достовірність повідомлених ним даних. Навпаки, примусовий порядок отримання показань обвинуваченого в кожному випадку дає підстави для визнання їх недостовірними.

Звільнення обвинуваченого від відповідальності за надання завідомо неправдивих показань пояснюється інтересами правильної організації захисту. Водночас, надання йому права на дачу показань свідчить про те, що дача неправдивих показань входить у зміст права обвинуваченого на захист. Заперечення щодо права обвинуваченого давати будь-які показання по суті справи є результатом змішування правових і моральних норм поведінки обвинуваченого. З огляду на це не можна факт дачі обвинуваченим неправдивих показань розцінювати як обставину, що обтяжує покарання. Факт дачі обвинуваченим неправдивих показань, якщо він не пов'язаний з обмовою невинної особи, не повинен розцінюватися як обставина, що тягне за собою негативні правові наслідки для обвинуваченого. Зміст неправдивих показань обвинуваченого може бути різним: повне чи часткове визнання винуватості у вчиненні злочину або повне заперечення винуватості й окремих доказів. Проте встановлення

-257

неправдивості визнання обвинуваченим своєї вини не може бути доказом його невинуватості, так само як факт неправдивості показань обвинуваченого, що заперечує свою винність, не може бути взятим за основу обвинувачення. Сам факт дачі неправдивих показань не трансформується в обвинувальний доказ, оскільки це суперечить засадам кримінального процесу, дотримання яких є обов'язковою умовою допустимості доказів.

Обвинувачений здійснює свій захист не тільки шляхом повідомлення даних, що відносяться до фактів справи, а й за допомогою пояснень цих фактів. Пояснення і показання, що не мають фактичних даних про обставини вчинення злочину, доказового значення не мають. Згідно з поняттям доказу в кримінальному процесі не можуть визнаватися доказами висновки і думки обвинуваченого щодо юридично значимих фактів. Не мають доказового значення і дані, повідомлені обвинуваченим без посилання на джерело інформації. Показання обвинуваченого, для того щоб стати доказами, повинні бути отримані при допиті на судовому слідстві в порядку ст. 351 КПК. Ця ознака показань обвинуваченого характерна способу їх отримання і є підставою для їх відмежування від інших пояснень, заяв, повідомлень обвинуваченого, що не мають доказового значення, але використовуються обвинуваченим для свого захисту. Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини, чи заперечує проти них, суд має право вимагати від нього конкретної відповіді - "так" чи "ні".

Визнання обвинуваченим своєї вини характеризується такими рисами: а) зізнання обвинуваченого є доказом; б) зізнання обвинуваченого має істотне значення для повноти розслідування; в) зізнання обвинуваченого необхідно перевіряти і оцінювати разом з іншими доказами; г) розслідування не повинно вестися тільки в напрямі отримання зізнання обвинуваченого.

Заперечення обвинуваченим своєї вини може бути доказом, якщо він на підтвердження невинуватості повідомляє про конкретні факти, що усувають його причетність до вчинення злочину. Такі показання необхідно перевіряти і оцінювати сторонами обвинувачення та захисту в сукупності з іншими доказами.

Показання обвинуваченого стосовно інших осіб можуть бути доказами, якщо обвинувачений повідомляє дані про вчинення чи не вчинення того злочину, в якому обвинувачується сам. Показання, в яких обвинувачений повідомляє про злочинну (незлочинну) діяльність інших осіб, не пов'язану з його справою, є показаннями свідка в іншому кримінальному провадженні. У цих випадках обвинувачений мусить бути допитаним у іншому провадженні як свідок.

2. Доказами у кримінальній справі можуть бути лише такі показання підозрюваного, в яких є дані про факти, що відносяться до конкретного кримінального провадження. Основна особливість показань підозрюваного в тому, що вони є засобом його захисту. Його показання можуть призвести до закриття кримінального провадження, звільнення його з-під варти, повної реабілітації або до того, що йому буде правильно сформульована підозра.

258

Підозрюваний зацікавлений у результатах провадження. Він не може нести відповідальність за відмову від дачі показань і за надання завідомо неправдивих показань. Показання підозрюваного можуть містити не тільки дані про певні факти, а й їх пояснення. Предмет показань підозрюваного в чинному КПК не визначено. Очевидно, він визначається змістом того документа, винесення якого вводить підозрюваного в процес. Як у повідомленні про підозру, постанові про застосування як запобіжного заходу взяття під варту, так і в протоколі затримання повинна бути вказівка на злочин, який, як передбачається, вчинив підозрюваний. Тому змістом показань підозрюваного можуть бути дані про будь-які факти, пов'язані з цим злочином, а також факти щодо виявлення слідів злочинів. Обсяг показань підозрюваного значною мірою залежить від змісту повідомлення про підозру, протоколу затримання і постанови про застосування як запобіжного заходу взяття під варту. Ознайомившись з повідомленням про підозру, протоколом, постановою, підозрюваний може інколи і не дати розгорнутих показань. Причинами цього можуть бути невинуватість підозрюваного або його небажання давати показання. У будь-яких випадках прокурор, слідчий змушені більш конкретно, ніж це відображено в протоколі, постанові, повідомленні довести до відома підозрюваного про підстави підозри, про наявність окремих, а інколи і всіх доказів, які є в матеріалах кримінального провадження.

Показання підозрюваного - доказ, який підлягає перевірці нарівні з іншими доказами у справі. При оцінці показань підозрюваного необхідно враховувати психічний стан особи в момент її затримання чи взяття під варту. Дані, на підставі яких виникає і формується підозра, можуть бути отримані в результаті доказування, на підставі достатніх доказів. Вони є лише ймовірними, неповними знаннями про злочин і особу, причетну до його вчинення. Підозра у кримінальному процесі - складова частина функції кримінального переслідування, це письмове твердження прокурора, слідчого, обгрунтоване достатніми доказами про можливу причетність особи до вчинення злочину (ст. 277 КПК).

3. Відповідно до ст. 65 КПК свідок як суб'єкт кримінального процесу - це фізична особа, стосовно якої є відомості, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим вона викликана на допит. Ця особа не повинна бути причетна до вчинення кримінального правопорушення. Свідком може бути особа, яка здатна за своїм психічним і фізичним станом правильно сприймати явища і давати про них правильні покази. Процесуального статусу свідка така особа набуває з моменту виклику її для допиту у визначеному законом порядку (див. ст. коментар до ст.ст. 133, 134, 135 КПК).

Інформація (дані) про обставини справи може бути одержана свідком як в результаті особистого, безпосереднього сприйняття фактів (свідок-очевидець), так і зі слів інших осіб, які бачили або іншим шляхом їх сприймали (свідок з чужих слів). Тому особа може бути викликана і допитана як свідок і в тому випадку, коли вона безпосередньо не сприймала обставин, про які дає показання, але чула про них від інших осіб, одержала інформацію про них з документів тощо.

 259

Показання таких свідків важливі тим, що дозволяють виявити і допитати свід-ків-очевидців, перевірити першоджерело інформації, одержати відомості про інші джерела доказів (документи, предмети тощо). Показання з чужих слів -особливий різновид показань, визнання яких доказами може бути при дотриманні вимог, передбачених ст. 97 КПК.

Як випливає із ч. 5 ст. 95 КПК, свідок у своїх показаннях повинен викладати лише факти. Вони повинні характеризуватися неупередженістю, об'єктивним викладом фактів, які він особисто спостерігав. Чим детальніше викладається відомий свідку факт, тим цінніше його показання. Зазвичай він опосередковує те, що сприймав органами чуття, але почасти показання мають характер суджень і оцінок. Це пояснюється тим, що факти спочатку сприймаються, а потім відтворюються свідком. Тому неможливо уникнути суджень та оцінок, які являють собою логічну форму виразу мислення. Зрозуміло, що судження про факти не може замінити показання про них. Не можна не враховувати того, що на практиці такі показання треба зводити до мінімуму, оскільки окремі з них мають цінність, якщо обґрунтовуються фаховими знаннями, значним життєвим досвідом. Наприклад, коли лікар дає показання щодо характеру хвороби, авіа-інженер про технічний стан літака тощо, що не виключає їх допиту в порядку, передбаченому для експертів. Про це йдеться в ч. 6 та 7 ст. 95 КПК.