Зміст поняття "адміністративно- правовий статус державного виконавця" виражається у сукупності його нормативно визначених прав та обов'язків, службовій правосуб'єкт- ності, компетенції та юридичній відповідальності за невиконання чи неякісне виконання своїх повноважень у сфері примусового виконання рішень. Структурно адміністративно-правовий статус державного виконавця складається з двох аспектів: загального і спеціального статусів. Загальний адміністративно-правовий статус характеризує правове становище державного виконавця у сфері публічного управління, а спеціальний - закріплюється у відповідних нормативно-правових актах і визначає роль державного виконавця в управлінні у відповідній сфері. При цьому загальний адміністративно-правовий статус є однаковим для всіх посадових осіб певного виду державної служби, а спеціальний адміністративно-правовий статус зумовлений специфікою покладених на особу службових завдань і функцій, відповідно до заміщуваної посади [1, 11]. Державному виконавцю як суб'єкту, наділеному адміністративно- правовим статусом, притаманні як загальні (планування, організація управління, комплектація та контроль), так і спеціальні функції (до них належать управління діяльністю та соціальним розвитком, а також фінансування та реалізація роботи).
У вітчизняній науці адміністративного права затвердилася думка про те, що до елементів, які становлять адміністративно-правовий статус будь- якої особи, належать її правосуб'єкт- ність, компетенція, права й обов'язки, а також юридична відповідальність [2, 117]. Водночас адміністративно-правовий статус державного виконавця є самостійним видом правового статусу службової особи, який зумовлює особливості реалізації його окремих конституційних прав і свобод. Але правовий статус державного виконавця ґрунтується на правовому статусі
© П. Макушев, 2014 258 особи і саме тому його зміст становлять такі елементи: службова право- суб'єктність (яка містить службову правоздатність і службову дієздатність, що виникають одночасно із вступом особи у службово-правові відносини, тобто з часу зарахування її на посаду, а припинення служби є підставою повного припинення службової правосуб'єктності), компетенція (вона виявляється через визначені функції органів Державної виконавчої служби та їх посадових осіб), обов'язки та права (їх можна розділити на два види залежно від структури особливостей правового статусу; обов'язки та права загального характеру, притаманні всім державним службовцям України, а також спеціалізовані обов'язки і права державного виконавця, які виникають у зв'язку з реалізацією ним власної службової компетенції), а також юридична відповідальність.
Вітчизняна юридична наука приділяє достатньо уваги характеристиці адміністративно-правового статусу державного виконавця. Це стосується як загальнотеоретичних наукових праць та розробок фахівців у галузі адміністративного права та адміністративного процесу (В. Авер'янова, Г. Атаманчука, С. Алексєєва, О. Андрійко, О. Бандурки, Д. Бахраха, І. Бачило, Ю. Битяка, А. Васильєва, І. Голос- ніченка, Є. Додіна, Р. Ігоніна, Р. Калюжного, Л. Коваля та ін.), так і спеціальних досліджень, зокрема дисертаційних,
B.  Колпакова, А. Комзюка, О. Оста- пенка, А. Перепелиці, В. Пєткова, М. Тищенка, С. Фурси, В. Шкарупи,
C.  Щербак, Ц. Ямпольської, Л. Круп- нової та ін. Водночас розгляд окремих елементів, що становлять адміністративно-правовий статус державного виконавця, зокрема особливості його юридичної відповідальності, предметом окремого дослідження майже не ставали.
Законодавство України в галузі виконавчого провадження належить до найбільш динамічно змінюваних, що потребує постійного уточнення питань, пов'язаних із виконавчим провадженням, і правового статусу його учасників. Саме тому автор поставив собі за мету розглянути, з урахуванням чинного вітчизняного законодавства та прийнятих нових нормативно- правових актів, нові аспекти юридичної відповідальності державного виконавця в Україні.
Державний виконавець несе юридичну відповідальність за дотримання законності та забезпечення дисципліни у процесі виконання службових повноважень. Ця відповідальність має дві сторони: по-перше, відповідальність державного виконавця за правопорушення, вчинені ним особисто; по-друге, відповідальність за дії підлеглих по службі осіб (якщо функціональними обов'язками передбачено наявність підлеглих, наприклад, начальник, заступник начальника районного, міського, районного у місті відділу державної виконавчої служби є державним виконавцем, ст. 4 Закону України "Про державну виконавчу службу"). Наявність владних повноважень та правомочність на вчинення організаційно-розпорядчих функцій зумовлюють специфіку юридичної відповідальності державних виконавців. Державний виконавець як посадова особа відіграє основну роль у створенні та забезпеченні механізму реалізації прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. З метою попередження проявів зловживання наданою їй владою та їх усунення законодавцем були закріплені підвищені вимоги до службової поведінки державних службовців і встановлені підвищені санкції за правопорушення, які пов'язані з виконанням службових завдань [3, 135]. Державний виконавець, як і всі громадяни та іноземці, особи без громадянства, що вчинили злочин, цивільне або адміністративне правопорушення, підлягають відповідним заходам покарання в загально-правовому порядку. Разом із тим можна виокремити правопорушення, безпосередньо пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням державним виконавцем, які входять до його адміністративно-правового статусу. Правопорушення державних службовців, відповідно і державних виконавців, характеризуються підвищеною небезпекою, оскільки зачіпають безпосередньо інтереси держави, правопорядок, права та свободи громадян, а отже, мають супроводжуватися підвищеною юридичною відповідальністю.
Юридична відповідальність державного виконавця, як складова його адміністративно-правового статусу, має подвійну природу. З одного боку, вона виступає формою захисту прав, свобод і законних інтересів тих фізичних та юридичних осіб у державі, які можуть постраждати від неправомірних дій зазначеної категорії державних службовців, оскільки вимоги державного виконавця, які висуваються останнім у процесі примусового виконання рішень, є обов'язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством [4, 589]. За невиконання законних вимог державного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, несвоєчасне подання або неподання відповідних звітів, недостовірних відомостей, неповідомлення, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця, винна особа несе відповідальність за ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Орган або службова особа, яким направлений запит державного виконавця про надання необхідних для здійснення виконавчих дій документів або їх копій, зобов'язані безоплатно надати у встановлений державним виконавцем строк інформацію, документи або копії, необхідні для здійснення його повноважень. При цьому організація роботи щодо інформаційної взаємодії державних виконавців з іншими центральними органами виконавчої влади регламентована, зокрема, спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ від 8 жовтня 2012 р. № 1480/5/868 "Про організацію роботи щодо інформаційної взаємодії Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України та Державної виконавчої служби України", спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 23 грудня 2011 р. № 1701/3578/5 "Про затвердження Порядку надання інформації Державною податковою службою України на запити органів державної виконавчої служби", наказом Міністерства юстиції України від 19 грудня 2011 р. № 3544/5 "Про затвердження порядку надання інформації Пенсійним фондом України на запит органів державної виконавчої служби".
Водночас державний виконавець при реалізації прав, передбачених ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", зобов'язаний використовувати надані йому права і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. У разі оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця застосовується порядок оскарження, встановлений законодавством, а також судова практика, зокрема постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 р. № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 р. № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 р. № 24-152/0/4-13 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі".
З другого ж боку, юридична відповідальність державного виконавця є засобом впливу на його неправомірну поведінку. І він як спеціальний суб'єкт (посадова особа) юридичної відповідальності наділений такими ознаками:
-  правові норми про відповідальність державних виконавців як посадових осіб за порушення на службі враховують особливості служби як ви ду трудової діяльності;
-  для них встановлюється підвищена відповідальність, оскільки наслідки правопорушень, пов'язаних із невиконанням службових обов'язків, негативно проявляються за межами посади;
-  існують спеціальні заходи відповідальності за службові правопорушення (пониження в посаді, пониження у спеціальному званні, позбавлення рангу державного службовця);
- притягнення державного виконавця до відповідальності за правопорушення не виключає того, що ці ж його дії можуть бути кваліфіковані і як інший вид правопорушення (наприклад, адміністративна відповідальність державних виконавців за коруп- ційні дії може наставати після застосування заходів дисциплінарної відповідальності за це правопорушення [5, 18-19]).