В Україні молодь складає більш ніж 22 відсотка населення країни. Як соціально-демографічна група молодь характеризується не тільки віковими ознаками, а й специфікою соціального становлення, особливим місцем у структурі суспільства. Саме це визначає справи сім'ї, молоді та фізичної культури як пріоритетні сфери діяльності державних органів. Згідно зі ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою. Засади й принципи державної молодіжної політики сформульовано в Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні"[204], яка є основою для подальшого розвитку державної молодіжної політики, її правової бази, практичної діяльності органів державної влади і управління.

Державна молодіжна політика - це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Такі умови визначено в Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні"[205]. Державна молодіжна політика поширюється на громадян віком від 15 до 28 років незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, роду та характеру занять.

Головними принципами державної молодіжної політики є: повага до поглядів молоді та її переконань; надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема; правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку; сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально- політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Держава сприяє соціальному становленню та розвитку молоді, встановлюючи правові та організаційні гарантії праці молоді, підтримуючи підприємницьку ініціативу та діяльність молоді, забезпечуючи житлові умови молоді та підвищення рівня життя молоді.

В Україні визначено основні напрямки соціальної роботи з дітьми та молоддю. Це надання соціальних послуг, соціальний супровід дітей та молоді, соціальна профілактика, соціальна реабілітація.

У ст. 52 Конституції України встановлено, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. У законі України "Про попередження насильства в сім'ї"[206] під насильством у сім'ї розуміються будь-які дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини і громадянина і завдають йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю. Держава створює відповідні органи та установи, через які забезпечує діяльність з попередження такого насильства. Законодавством встановлено спеціальні заходи з попередження насильства в сім'ї, якими є офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, взяття на профілактичний облік, захисний припис.

З метою досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, ліквідації дискримінації за ознакою статі держава забезпечує рівні права та можливості жінок і чоловіків шляхом усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією України. За Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"2 державну політику в цій сфері спрямовано на утверджен
 

 
ня гендерної рівності, недопущення дискримінації за ознакою статі, забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень, щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків, підтримку сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства, захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Державна політика у сфері фізичної культури і спорту визначається Верховною Радою України. Так, Закон України "Про фізичну культуру і спорт"[207] встановлює, що держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативноправового та іншого забезпечення розвитку фізичної культури і спорту, а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно- спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості. Держава визнає і всебічно підтримує олімпійський рух в Україні, діяльність всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, національних спортивних федерацій. Закон України "Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні"2 забезпечує правову регламентацію відносин, спрямованих на розвиток олімпійського та параолімпійського руху в Україні, гарантує державну підтримку його учасникам.

Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.