У подібних умовах формується цивільне право УРСР, для якого було характерним таке: 1) заборона розглядати вітчизняне цивільне право як приватне право; 2) введення в науковий і господарчий обіг терміна "форма права власності"; 3) забезпечення правом переважно інтересів держави виражалося у фіксуванні цивільним законодавством домінуючої ролі державної власності за допомогою відмови від принципу рівного юридичного захисту всіх форм права власності (шляхом надання необмеженої віндикації для державного майна) і установлення якісних і кількісних обмежень щодо об'єктів права власності громадян; 4) здійснення спроб звуження предмета цивільного права через створення нових, уже публічно-правових галузей - господарського, колгоспного, земельного права; 5) необхідність збереження державної монополії на засоби виробництва, поєднана з нагальною потребою і можливістю держави як наймогутнішого власника брати участь у майнових відносинах, породила наукове обґрунтування, а потім і нормативне закріплення інститутів права повного господарського відання й права оперативного управління.

Із розпадом Союзу РСР, здобувши незалежність, Україна дістала можливість, яку вона не впустила, створення власної правової системи. Аналіз змін, які відбулися за останні двадцять років, дозволяє зробити такий висновок: розвиток українського цивільного права здійснюється в напрямі посилення його спільності з романо- германською правовою сім 'єю. Передумовами зазначеного процесу можна вважати як генетичне споріднення вітчизняної правової системи з континентальним правом, так і політичні орієнтири, обрані нашою державою, що виявляються у проведенні заходів, спрямованих на європейську інтеграцію (це стосується і гармонізації українського законодавства з європейським[105]). Разом з тим не відбулося повної відмови від законодавства Союзу РСР. Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 р. № 1545-XII встановлено, що "до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР із питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України". Крім того, здійснюється співробітництво між країнами - учасницями СНД, у тому числі й у сфері розвитку цивільного законодавства.

Таким чином, можна стверджувати, що українська цивільно-правова система "повертається" у романо-германську правову сім 'ю, але як особливий її різновид[106].

Загальний напрям розвитку цивільно-правових систем. Якими ж є основні тенденції розвитку цивільно-правових систем сучасності, особливо їхніх класичних типів, до яких прийнято відносити романо- германську й англо-американську правові сім'ї? Загальний вектор розвитку зазначених типів правових систем спрямований на їх уніфікацію. Країни, в яких панують класичні правові системи, постійно стикалися і взаємодіяли протягом своєї історії, їхнє право зазнавало впливу християнської моралі, а пануючі, починаючи з епохи Відродження, філософські течії висунули на перший план ідеї індивідуалізму, лібералізму, поняття суб'єктивних прав[107]. Із початком промислової революції XIX ст. прецедентне право Великої Британії вже не цілком відповідало запитам економіки, яка могутньо розвивалася, що привело до значного збільшення кількості законодавчих актів і підвищення їхньої ваги серед інших джерел цивільного права, що також свідчить про деяке зближення правових систем.

Явища, які відбуваються у світі останні сто років, - бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтенсифікація взаємопроникнення економік різних держав, названа терміном "глобалізація", і посилення доцентрових загальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу, сприяють ще більшому зближенню класичних цивільно-правових систем, що особливо яскраво ілюструє процес гармонізації національних цивільних законодавств, який відбувається в Європі під егідою Європейського Співтовариства, і формування "наднаціонального", складно структурованого європейського права, що містить значну кількість правових актів, норми яких покликані регулювати цивільні відносини (уніфікація, що в європейській юридичній літературі називається гармонізацією, більшою мірою стосується торгового і зобов'язального права, права компаній, а меншою - сімейного й спадкового права)[108].

Здійснюється уніфікація цивільного законодавства й у рамках міждержавного співробітництва шляхом прийняття міжнародних договорів чи створення міжнародних організацій, завдання яких полягає в посиленні міжнародно-правової взаємодії в різних галузях людської діяльності (наприклад, Всесвітня організація інтелектуальної власності і значна кількість міжнародних договорів, присвячених питанням охорони інтелектуальної власності, учасниками яких є держави із різними типами правових систем).

Однак усе ще існуючі відмінності в рівні соціально-економічного розвитку держав, у яких домінують класичні правові системи, вікові цивільно-правові традиції, знаний консерватизм, властивий сім'ї загального права і який виявляється все більше у правосвідомості практикуючих юристів, можуть стати певним гальмом, утім аж ніяк не перешкодою на шляху формування "єдиної сім'ї західного" чи "європейського права"[109], тим самим лише трохи віддаливши в часі утворення останньої.