На питання про необхідність державної реєстрації договору позички нерухомості чинний ЦК прямої відповіді не дає, що створює ґрунт для найрізноманітніших припущень. На наш погляд, договір позички нерухомості (і зокрема, договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини)) не підлягає державній реєстрації через такі аргументи.

Чинний ЦК у статтях 182, 210 передбачає державну реєстрацію прав на нерухомість та державну реєстрацію правочинів. Згідно із ст. 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Проте гл. 60 ЦК "Позичка" не містить тих правил, що зобов'язують піддавати договір позички нерухомості взагалі і договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) зокрема державній реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст.182 ЦК порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Спеціальним законом, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обтяжень та правочинів щодо нерухомості є Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 р. (в редакції Закону України № 1878-УІ від 11.02.2010 р.). Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК та ст. 4 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Таким чином, з необхідністю державної реєстрації договору позички нерухомості слід було б погодитися лише, якщо такий можливо кваліфікувати як обтяження речових прав на нерухомі речі.

Проте подібний висновок недопустимий, оскільки, по-перше, відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягає право користування будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, що здійснюється на підставі договору найму (оренди). Зазначеною нормою не передбачено обов' язку
 

 
піддавати державній реєстрації право користування нерухомим майном за договором позички.

По-друге, в ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" договір позички нерухомих речей не вказаний серед підстав для державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно.

По-третє, згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обтяження нерухомого майна - це "заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів". Але позичкодавець має право на відчуження речі, яка передана ним у користування (ч. 1 ст. 832 ЦК), а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 834 ЦК позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому. Таким чином, жодних заборон у реалізації правомочностей по розпорядженню та/або користуванню своєю річчю, що знаходиться в позичці, для її власника чинним законодавством не встановлено.