Серед різноманітних зв'язків, що виникають у суспільстві (економічних, політичних, культурних, моральних та ін.), існують відносини, поведінка учасників яких регулюється нормами цивільного права. У результаті такої урегульованості ці відносини набувають особливих властивостей і стають цивільними правовідносинами. Отже, цивільні правовідносини - це урегульовані правом суспільні відносини. Причому, якщо норми цивільного права звернені до широкого кола осіб, то кожне правовідношення, навпаки, має конкретний характер, тому що виникає між чітко визначеними суб'єктами - його учасниками. У зв'язку з цим цивільні норми в кожному правовідношенні знаходять свою безпосередню реалізацію.

В юридичній літературі по-різному визначається природа цивільного правовідношення. Склалося дві основні позиції щодо цього питання. Відповідно до першої правовідношення - це самостійне ідеологічне відношення, відокремлене від реального суспільного відношення, тобто юридичний зв'язок, який пов'язує сторони між собою. Друга полягає у тому, що правовідношення - це саме суспільне відношення, яке внаслідок врегулювання нормами права набуває особливих властивостей правовідношення. Остання позиція здається більш переконливою. Вона дає можливість підкреслити головне: існує не два окремих види відносин (ті, що підлягають врегулюванню, і врегульовані - правові), а лише одне - врегульоване нормами цивільного права суспільне відношення, тобто цивільне правовідношення.

Цивільні правовідносини мають загальні ознаки, які властиві й іншим видам правовідносин, а саме: вони є конкретним суспільним 98 зв'язком, що виникає між його учасниками; учасники мають суб'єктивні права та обов'язки; здійснення суб'єктивних прав та обов'язків забезпечується можливістю застосування державного примусу тощо.

Водночас цивільні правовідносини мають і низку особливостей, які в сукупності дають можливість відокремити їх від інших видів правовідносин. По-перше, це особисті немайнові та майнові відносини, що регулюються нормами цивільного права. По-друге, цивільні правовідносини ґрунтуються на засадах рівності їх учасників і відсутності елементів влади і підпорядкування однієї сторони другій стороні, причому вбачається, що саме ця обставина є найбільш суттєвою особливістю цивільних правовідносин. По-третє, учасники цивільних правовідносин мають автономію (відокремленість) та можуть здійснювати суб'єктивні права на власний розсуд. По-четверте, цивільні правовідносини можуть бути захищені специфічними цивільно- правовими засобами захисту, які передусім мають майновий і компенсаційний характер (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, відновлення становища, яке існувало до порушення, тощо).

Отже, цивільне правовідношення - це особисте немайнове або майнове відношення, врегульоване нормами цивільного права, що виникає між автономними і рівноправними суб'єктами, які наділені суб'єктивними цивільними правами та суб'єктивними цивільними обов'язками.