Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник. Банком, відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Крім банків залучати грошові кошти можуть також інші фінансові установи. При цьому надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, а також діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб фінансовими установами, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії (ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"). У разі залучення коштів у іноземній валюті таким фінансовим установам необхідно одержати, відповідно до Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій[422], затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09.08.2002 р. № 297, генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій[423], яка згідно з п. 2.1 вказаного Положення надається Національним банком України лише в разі наявності власного капіталу небанківської фінансової установи в сумі, еквівалентній не менше ніж 1 мільйон євро. До фінансових установ, що наділені правом залучати на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі, належать кредитні спілки[424].

Вкладником може бути будь-яка юридична чи фізична особа, в тому числі і неповнолітня, яка здійснила розміщення вкладу на рахунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах. Відповідно до ст. 32 ЦК фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) вправі самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я. Грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, неповнолітня особа може розпоряджатися за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Статтею 1063 ЦК передбачено можливість укладення договору банківського вкладу та внесення вкладу на користь третьої особи. У даному випадку банк, приймаючи грошову суму від однієї особи, зобов'язується виплатити її та проценти на неї (дохід в іншій формі) іншій особі, яка не має вкладного рахунка в цьому банку. Прикладом може, зокрема, слугувати внесення батьками вкладу на ім'я дитини. Такий договір банківського вкладу має характер договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК) з урахуванням притаманних йому особливостей. Вкладником при цьому вважається третя особа, на користь якої вноситься вклад, а тому істотною умовою такого договору банківського вкладу є визначення імені фізичної особи[425] або найменування юридичної особи, на користь якої зроблений вклад. Причому виникнення у третьої особи прав за укладеним договором ставиться в залежність від її поведінки: скористається вона наданим їй правом чи ні. Реалізовувати свої права як вкладник вона вправі лише з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. Закон не визначає форми волевиявлення третьої особи. Тому воно може бути виражене як в усній, так і в письмовій формі. До моменту набуття цією особою прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад. Особа, яка уклала договір банківського вкладу та внесла вклад на користь третьої особи до моменту набуття третьою особою прав вкладника, реалізовує їх у повному обсязі за своїм розсудом. Вона вправі отримувати, в тому числі достроково, вклад, проценти тощо. І якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або переведення його на своє ім' я шляхом укладення додаткової угоди або нового договору банківського вкладу і відкриття нового вкладного рахунка.

Форма договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу під страхом визнання його нікчемним укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1059 ЦК), тобто сторони повинні зафіксувати його зміст в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими вони обмінялися, або воля сторін має бути виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Договір, який укладає юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст. 207 ЦК).

Письмова форма договору банківського вкладу, згідно з Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами[426], затвердженим постановою Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516, вважається додержаною, якщо залучення банком вкладів юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунка; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення вкладу і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами[427]) та звичаями ділового обороту. Перелік документів, якими підтверджується письмова форма банківського вкладу, не є вичерпним. Документами, що підтверджують письмову форму договору, зокрема, можуть бути виписки по рахунках, прибуткові та видаткові ордери тощо[428].

Ощадна книжка. На підтвердження укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом банк оформляє та видає фізичній особі ощадну книжку. Ощадна книжка виконує такі основні функції: доказову - підтверджує факт укладення договору банківського вкладу та документальну - відображає операції за рахунком. Ощадна книжка не є цінним папером.

Законодавством установлені вимоги щодо форми та змісту ощадної книжки. Як документ, що використовується для обслуговування грошового обігу, вона є документом суворого обліку[429], виготовлення бланків якої здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах, які охороняються органами внутрішніх справ[430]. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка та залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк (ст. 1064 ЦК).

Відомості про вклад, указані в ощадній книжці, є підставою для проведення розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Для здійснення банком операцій за депозитним рахунком, таких як видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам, вкладник повинен пред'явити ощадну книжку. Інші операції, зокрема зарахування коштів на депозитний рахунок як вкладником, так і третіми особами, можуть бути проведені банком і без наявності ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

Ощадний (депозитний) сертифікат. Ощадним (депозитним) сертифікатом є цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Ощадний сертифікат належить до групи боргових цінних паперів[431] (ст. 195 ЦК). Відносини, пов'язані з випуском, оформленням, розміщенням і погашенням ощадних (депозитних) сертифікатів, регулюються ст. 1065 ЦК, ст. 13 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"[432] від 23.02.2006 р. та Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами.

Володільцями (власниками) ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути фізичні та юридичні особи. Емітентами ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути лише банки - юридичні особи. Розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється без відкриття вкладного (депозитного) рахунку. Грошові кошти зараховуються безпосередньо на рахунки банку. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку одноразово або серіями; іменними або на пред' явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред'явника - у паперовій (документарній). Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення)[433]. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися процентними[434], купонними[435] або безкупонними[436]. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Ощадними (депозитними) сертифікатами на пред'явника, номіновани- ми як у національній, так і в іноземній валюті, оформляються лише вклади на строк більше ніж 30 днів. Не дозволяється випуск та розміщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів, номінованих у банківських металлах.

При розміщенні ощадних (депозитних) сертифікатів банки зобов'язані залучати лише ту валюту, у якій номіновані ощадні (депозитні) сертифікати. Строк обігу ощадних (депозитних) сертифікатів установлюється від дати видачі сертифіката безпосередньо вкладнику (власнику сертифіката) до дати, з якої власник сертифіката отримав право вимоги вкладу.

Ощадний (депозитний) сертифікат як цінний папір має містити реквізити, визначені законодавством України. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" в ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку.