Суб'єктний склад кредитного договору визначений законом. Сторонами кредитного договору є кредитодавець - банк або інша фінансова установа і позичальник - фізична або юридична особа, що одержує кошти для підприємницьких або споживчих цілей.

Банком, відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку[400]. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг"[401]. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії[402] лише кредитна установа[403], якою є фінансова установа, що відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик[404].

Позичальниками можуть виступати учасники цивільних відносин, зазначені у ст. 2 ЦК. Цілі, для яких позичальники одержують кредити, можуть бути різноманітними.

Кредитний договір під страхом його нікчемності має укладатися в письмовій формі незалежно від суб'єктного складу або суми кредиту (ст. 1055 ЦК). Письмова форма кредитного договору відповідає загальним вимогам, встановленим для письмової форми цивільно- правового договору (статті 207, 639 ЦК).

Істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повернення та його ціна (розмір процентів).

Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) у національній або іноземній валюті, які можуть надаватись позичальнику в готівковій або безготівковій формі. Обов'язковою кількісною характеристикою предмета кредитного договору є його розмір, тобто сума грошових коштів, які на умовах укладеного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові.

Строк повернення кредиту, або строк користування ним, як його істотна умова визначається за погодженням сторін і зазначається у кредитному договорі. За строками користування банківські кредити поділяються на: короткострокові - до одного року; середньострокові - до трьох років; довгострокові - понад три роки (ч. 2 ст. 347 Господарського кодексу України[405] (далі - ГК)). Безпосередньо зі строком повернення кредиту (користування ним) пов'язана його ціна, яка встановлюється у формі процентів за кредит. Крім обов'язкового встановлення процентів у кредитному договорі також може бути передбачена (необов'язково) комісійна винагорода за одержання кредиту, яка сплачується, як правило, одноразово при видачі кредиту. Встановлення банками плати за користування кредитними коштами у вигляді лише комісійних не допускається[406].

Характерною, проте необов'язковою умовою кредитного договору є цільовий характер використання кредиту позичальником, яка донедавна поряд із забезпеченістю, поверненням, строковістю та платністю була однією з основних засад кредитування. На сьогодні банки вправі видавати кредити без зазначення в договорі конкретної мети використання позичальником кредитних коштів. Банк також має право видавати бланкові (незабезпечені) кредити за умов додержання економічних нормативів. Сторони за взаємним погодженням можуть визначити й інші умови кредитного договору.

Аналізуючи істотні умови кредитного договору, слід звернути увагу на положення ч. 2 ст. 345 ГК, відповідно до якої у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов' язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, яка надає підстави деяким авторам віднести вказані умови до істотних умов кредитного договору[407]. Проте, як вбачається, таке значне розширення істотних умов кредитного договору не відповідає його правовій природі та суті істотних умов, визначених чинним законодавством. Так, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК; ч. 2 ст. 180 ГК). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК). Таким чином, істотними умовами кредитного договору як цивільно- правового (господарського) договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Такої позиції дотримується і Національний банк України, який, виходячи зі структурно-системного аналізу положень ГК, у листі № 18-111/3249-8378 від 18.08.2004 р. "Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності"[408] зазначив, що "У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов' язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору...". Це підтверджується і судовою практикою[409].